Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації закінчення

[Toris]

І тут ми переходимо до процесу, який називається імплозією - зхлопування розрідженого простору.

Як??? Як отримати цей розріджений простір на відкритому повітрі, щоби дешево, тихенько і без Бернуллі?

В класичному крилі ми літаємо саме на низькій імплозії, створюючи різницю тисків між поверхнями крила.

[MasterOgon]

Только после преодоления определенного порога достаточно резким движением среда начинает завихрятся. Для каждой среды свой предел .Это явление  можно рассматривать как упругость и это свойство всех веществ.

Це називають турбулентним потоком, якщо без надзвукових швидкостей. Пружність - це коли гази стискувати.

Правильно, сжимая газ мы ощущаем упругость, но так как он имеет свободное пространство по сторонам, он расширяется туда в виде вихря. Он от удара отлетает от нас, создавая вакуум, по инерции облетает и попадает назад и под крыло, и толкает нас в этот вакуум, пытаясь его заполнить.

Кстати, когда вибрирующая тарелка пролетала через листья деревьев, планируя по крутой глиссаде, она делала это как камень. Мне кажется это может работать как резкий удар каратиста и она сможет влетать в горы как перфоратор. При большой энергии в пространстве вокруг ей будет все-равно что там находится.
   Конечно такого вибромоторчика пока нет но я движусь в этом направлении по пути неизбежного усложнения конструкции. 

[MasterOgon]

    На  древнем  дельтаплане по  схеме крыла  Рогалло летом 77 года   при первых  восточных динамиках в  потоках  обтекания  именно эту  самую  кавитацию я  эксплуатировал  на парении  вдоль  склона и  весьма  успещно с  аэродинамическим  качеством   около  тройки  но  не  больше.
   Приборов никаких.  Выгодный  режим контролировать трудно, а  удержаться  в  потоке надо. На  аппарате трепыхала  задняя  кромка и  когда  так, то  и летит  быстрей   и  послушней, другие  режимы  по тангажу   просаживали. Я  по  звуку трепыхания  и  контролировал  режим, при  том  был  в  не  ком  заблуждении что  раз  трепещет то   сопротивление  больше  ,  но  без  этого.....   ,  но  практика   за  кермом  заставляла  работать  с  трепыханием. Замечу , что  в тот  день (11 июня),  пробовали  парить  такие   же  ассы  но  на  аппаратах гараздо повыше качеством, но я  налетал  больше  всех  и  даже  установил рекорд по  времени для  места  старта 24  минуты.
 Теперь я  понял  почему  и как  и  что  его  подталкивало.
  Весьма  признателен.  Вэлыкэ  Дякую.

      Я делал тарелку с клеенчатым крылом, у нее кромка тоже трепыхалась когда она работала.

[Toris]

Правильно, сжимая газ мы ощущаем упругость, но так как он имеет свободное пространство по сторонам, он расширяется туда в виде вихря. Он от удара отлетает от нас, создавая вакуум, по инерции облетает и попадает назад и под крыло, и толкает нас в этот вакуум, пытаясь его заполнить.

Не втримався.

"На занятиях по артиллерийской стрельбе:
— Пушка стреляет, и снаряд летит по параболе…
— Товарищ майор, а если пушку на бок положить, то и за угол стрелять можно будет?
— Можно, но по Уставу не положено."

[MasterOgon]

Правильно, сжимая газ мы ощущаем упругость, но так как он имеет свободное пространство по сторонам, он расширяется туда в виде вихря. Он от удара отлетает от нас, создавая вакуум, по инерции облетает и попадает назад и под крыло, и толкает нас в этот вакуум, пытаясь его заполнить.

Не втримався.

"На занятиях по артиллерийской стрельбе:
— Пушка стреляет, и снаряд летит по параболе…
— Товарищ майор, а если пушку на бок положить, то и за угол стрелять можно будет?
— Можно, но по Уставу не положено."

Вот именно так это и происходит). С большой частотой цикличности.

Если мы посмотрим на металл, то его стружка тоже пытается обогнуть резак, закручиваясь в спираль, а на металле остаются равномерные как волны сколы. Принципиальной разницы нет. Масса уплотненного воздуха отлетает в сторону, а потом "падает" назад из за молекулярного притяжения, и стукает нас.  Аэродинамический профиль работает так чтоб пнуть передом и подставить низ. Каждая отдельная молекула, которую он толкнул облетает и ударяется снизу. А остальной воздух разлетается в стороны и схлопывается сзади образуя турбулентный след. Тарелка устроена так, чтобы использовать энергию этой турбулентности, подождав пока она ее догонит. Прежде чем она прекратится она сделает тновый импульс, еще больший из за ускорения, полученного ранее. Она будет ускорятся до тех пор, пока не испарится, как Вы говорите. Тут тоже есть над чем поработать.

[Евгений]

Евгений. Большинство подобных споров в науке возникает из за того что каждый хочет объяснить все просто и по своему. При этом каждый видит только часть картины...
По поводу Сорокодума - что бы он не придумал но подлинно известно одно - любое движение в воздухе и воде, разрывающее молекулярную связь приводит к появлению вихря.

Доброго дня, Павле! Я з Вами не сперечаюсь. Щойно я надав Підвашнику, відповідь, яку Ви проілюстрували у своєму пості. А він зіштовхнувся з цим особисто в реальності. Це велике благо, що він не загинув і ми маємо досі можливість спілкуватись. А десятки тисячі людей загинули. Я привітаю Вашу винахідницьку діяльність з одним зауваженням:  Ваша ідея небезпечна. Вже на протязі 130 чи 140 років  тисячі  людей  і висококласних спеціалістів аеродинаміки щосекундно  займаються створенням літаків і різноманітних експериментів. Ми навіть не можемо уявити які чудернацькі ідеї опрацьовані за ці роки десятками мільйонів людей, але літаюча тарілка досі не літає. Винайти щось нове в рамках існуючої аеродинамічної теорії НЕМОЖЛИВО. ВСЕ ДАВНО ВЖЕ ПЕРЕПРОБУВАНО. Винахід можливо створити лише за межами існуючої теорії. Перш ніж щось створювати, Ви маєте твердо знати теорію того, що намагаєтеся реалізувати, не посилаючись на діючу теорію.
      

По поводу Сорокодума - что бы он не придумал но подлинно известно одно - любое движение в воздухе и воде, разрывающее молекулярную связь приводит к появлению вихря.

      Я хотів переправити, своє висловлення стосовно Сорокодума,  але не встиг – витік час заявленого спілкування на форумі. Його прізвище слід розділити не на 40, а всього на 4. Він все ж таки має певний сенс, коли намагається використати енергію кавітації, але не знає, що таке кавітація, під дією яких сил вона виникає і оптимальні шляхи її створення.  А от Ви  в цій цитаті абсолютно  неправі - все відбувається навпаки. Водний чи повітряний простір опирається примусовому збільшенню міжмолекулярної відстані. Утворення вихору (турбулентності) є так би мовити «захисною реакцією» простору на намагання розірвати його. А от коли людина його все ж таки розриває, то виникає кавітація - турбулентний вихор руйнується, утворюючи шлейф із кавітаційних бульок.  І вже у кавітаційній бульці відбувається надхолодний синтез – відновлення молекулярного устрою матерії. Але це довго пояснювати. Докладно це викладено в розділі Фізико – математична модель четвертого способу. Глави:
1.Теоретичні засади розрахунків.  2.Основна властивість ламінарного потоку. 3.Визначення місця, де закінчується ламінарна течія потоку. 4. Турбулентність. 5. Кавітація.
А з точки зору традиційної теорії це професійно  Вам пояснив Toris. Не слід ігнорувати досвід традиційної теорії. Вона базується на смерті тисяч відчайдухів.

[MasterOgon]

 Ваша ідея небезпечна. Вже на протязі 130 чи 140 років  тисячі  людей  і висококласних спеціалістів аеродинаміки щосекундно  займаються створенням літаків і різноманітних експериментів. Ми навіть не можемо уявити які чудернацькі ідеї опрацьовані за ці роки десятками мільйонів людей, але літаюча тарілка досі не літає. Винайти щось нове в рамках існуючої аеродинамічної теорії НЕМОЖЛИВО. ВСЕ ДАВНО ВЖЕ ПЕРЕПРОБУВАНО. Винахід можливо створити лише за межами існуючої теорії. Перш ніж щось створювати, Ви маєте твердо знати теорію того, що намагаєтеся реалізувати, не посилаючись на діючу теорію.

Здравствуйте. Совершенно верно, это опасно. В предыдущем посте я написал что энергия будет расти бесконечно, и сил для управления, и прочности конструкции рано или поздно может не хватить. Поэтому летающей тарелке необходимо автоматическое управление, которое не позволит допустить ошибки при управлении и подстраиваться под  оптимальную частоту, как сделал подвашник. Все мои тарелки чем лучше работают, тем быстрее переворачиваются. Между прочим, Сорокодум создал умный ящик, который может подстраиваться  под оптимальную частоту.

 

       Водний чи повітряний простір опирається примусовому збільшенню міжмолекулярної відстані. Утворення вихору (турбулентності) є так би мовити «захисною реакцією» простору на намагання розірвати його. А от коли людина його все ж таки розриває, то виникає кавітація - турбулентний вихор руйнується, утворюючи шлейф із кавітаційних бульок.  І вже у кавітаційній бульці відбувається надхолодний синтез – відновлення молекулярного устрою матерії. Але це довго пояснювати. Докладно це викладено в розділі Фізико – математична модель четвертого способу. Глави:
1.Теоретичні засади розрахунків.  2.Основна властивість ламінарного потоку. 3.Визначення місця, де закінчується ламінарна течія потоку. 4. Турбулентність. 5. Кавітація.
А з точки зору традиційної теорії це професійно  Вам пояснив Toris. Не слід ігнорувати досвід традиційної теорії. Вона базується на смерті тисяч відчайдухів.

Газ в космосе разлетается, отталкиваясь друг от друга. В основе моей теории лежит то что и отталкивание, и притяжение является фазой или полуфазой колебаний элементов вещества в эфире. как в опытах Бьеркенса с колеблющимися шарами на воде. Мой кораблик с инерциоидом притягивался к стенке ванны за счет волн, вытесняя воду между собой и ванной назад. А когда приближался к стенке врезался и отталкивался назад. Его колебания работали и как притяжение и как отталкивание. Это все одна сила, которая работает так или иначе в зависимости от того как приложено. Если увеличивать расстояние то это работает как притяжение, а при соприкосновении становится отталкиванием. При этом энергией обладает и вещество, и среда, являющаяся тоже веществом, как и вещество может быть средой для чего-то. Все до бесконечности фрактально.

[Евгений]

І тут ми переходимо до процесу, який називається імплозією - зхлопування розрідженого простору.

Як??? Як отримати цей розріджений простір на відкритому повітрі, щоби дешево, тихенько і без Бернуллі?

В класичному крилі ми літаємо саме на низькій імплозії, створюючи різницю тисків між поверхнями крила.

                 Доброго дня. Спочатку трохи лірики стосовно чорно-білого метелика, який постає перед нами у різнобарв’ї. Нещодавно на зеленій траві я побачив чорно-крапчастого шпака. В променях ранішнього сонячного світла він виблискував всіма кольорами веселки. Кожна крапинка переливалася, наче огранений діамант. Це видовище перевищило моє дитяче враження, коли я вперше побачив розпущений хвіст павича. Це було дивовижно.

      Ви раніше писали, що не маєте часу прочитати мою теорію. І це цілковито підтверджує цитата. Ви – людина розумна! Якби прочитали, то  у Вас такого питання не виникло б. Теорія довга, але проста і саме без Бернуллі, бо потоку, який начебто обдуває крило просто не існує.
      Перш за все вважаю за потрібне спростувати Ваше твердження, про те, що молекули повітря не здатні створювати силу поверхневого натягнення, оскільки це неминуче призводить до висновку, що між ними не може існувати сила гравітаційного тяжіння.  Це міф, який спростовують:
смерч на фот.7,  блискавка і вогняний вихор на фот. 69, кавітаційний конус і кулькова блискавка за літаком на фот. 77. Зафіксовано факт, коли кулькова блискавка пройшла скрізь скло – молекули повітря, наче абразивний круг прорізали в ньому  діру. Сила поверхневого натягнення це не властивість, скажімо молекул Н₂О чи О₂. Це властивість фізичного вакууму між ними. Так в розглянутому термоядерному вибуху у космосі ударна хвиля двічі розвернула ракету, з якої фільмувався вибух. Утворення тору у китайських фокусах продемонстрував нам щойно Майстер Оргон. Прикладів можна навести безліч. Проблема полягає в тому, чи можемо ми організувати належну взаємодію між молекулами матерії, чи здатні ми вишиковувати їх у гравітаційні ланцюги.
      Ви говорите про імплозію над крилом, проте аеродинаміка забороняє цей процес. Тому я маю роз’яснити цей термін більш детально. Термін імплозія в техніці першим застосував В. Шаубергер – біолог по професії. Він розглядав цей процес  з точки зору біології, як силу, яка забезпечує рух соку в капілярах дерева. Тому всі його винаходи засновані на протіканні рідини у конічних і чудернацьки закручених трубках.  Він констатував факт що кавітація під час сильних морозів розриває стовбур дерева. І під її ж дією дерево росте вгору. Він говорив про кавітацію, як про єдиний процес,  не розрізняючи розростання  і колапс кавітаційної бульки. Не відділяючи процес гравітаційного відштовхування від сили тяжіння. Він керувався інтуїцією і не зміг свої міркування викласти на технічно-зрозумілій мові. Він говорив про імплозію, але не пояснював: коли виникає імплозія? Під час росту, чи колапсу бульки? Його ідеї залишились незрозумілими.
      В сучасній фізиці я зміг (може погано шукав) віднайти лише одне тлумачення цього терміну, як обґрунтування фізичного процесу атомного вибуху. Це - вибух традиційної вибухівки, спрямований на те, щоб здавити деталі із плутонію до створення критичної маси - вибух спрямований всередину. При цьому відбулася підміна понять. Сучасна техніка спрямувала всередину силу гравітаційного відштовхування. А в кавітаційній бульці під час колапсу всередину спрямована сила гравітаційного тяжіння.
      Я говорю про імплозію, як про вакуумний вибух, коли в процесі колапсу під всмоктувальною дією мікроскопічно малої чорної діри (діри - в прямому сенсі слова) виникає всмоктувальна сила (сила гравітаційного  тяжіння) величина якої характеризується прискоренням гравітаційної взаємодії G і дорівнює 5720 кГ/см², а не один, як то мріє теперішня авіація. Цей процес стає наглядним, якщо розбити кінескоп.
      

В класичному крилі ми літаємо саме на низькій імплозії, створюючи різницю тисків між поверхнями крила.

      От і Ви, керуючись класичними уявленнями , переплутали гравітаційне відштовхування з гравітаційним тяжінням. Термін «статичний тиск» є проявом сили гравітаційного відштовхування. Авіація говорить: з такою силою молекули повітря ЗІШТОВХУЮТЬСЯ з поверхнею крила. Тобто і на верхній і на нижній поверхнях відбувається процес гравітаційного відштовхування. З однієї сторони крила ця сила за величиною – одна, а  з іншої сторони – трохи менша. А я стверджую дещо інше. На нижній поверхні діє процес відштовхування, а на верхній поверхні – процес гравітаційного тяжіння. Кожна молекула нижньої поверхні крила відкидає по одинці одну молекулу повітря за іншою. А на верхній поверхні крила відбувається інший процес. Тут кожна молекула крила тягне за собою довгий ланцюг молекул повітря, пов’язаних між собою силою гравітаційного тяжіння. А повітря опирається і виникає сила тяжіння, спрямована вгору. Цей процес: де тягне, а де  штовхає вже двічі обговорювався на форумі. Думаю, що втретє повертатися до цього не слід. Тож перейду до першого Вашого питання: ЯК СТВОРИТИ ВАКУУМ?
      Але спочатку треба обговорити термін «інертність». Саме цей термін розділив аеро- і гідродинаміку на дві науки. Вважається, що вода не володіє інертністю, проте ми спостерігаємо кавітаційну бульку, яка після зіткнення з перепоною самостійно (по інерції)  збільшується у розмірі. В аеродинаміці навпаки вважають, що повітря володіє інертністю, але заперечують можливість кавітації. І при цьому не бажають помічати кулькову блискавку.
      Отже інертність це - та властивість, яку слід використовувати для створення вакуумної зони. Чим швидше буде відкинуте повітря від крила, тим довше воно буде повертатися назад. Цей спосіб ілюструє мал. 59а₂. Тут на поверхні тарілки намальовані два п’єзокристалічних елементи, на які подається напруга. Елемент 1 підкидає повітря вгору і швидко повертається назад. В силу інертності повітря за ним повернутися не встигає. На деякий час над ним утворюється вакуумна зона. В цей час підкидає повітря другий елемент і так – по кругу. По поверхні тарілки біжить п’єзокристалічна хвиля твердої матерії. В принципі це - повна аналогія того, що відбувається над верхньою поверхнею крила. Над тарілкою утворюється квазістатичний смерч без вітру. Подібний процес відбуваєтся знизу,але тут вихор обертається в протилежному напрямку. Тут виникає сила гравітаційного відштовхування.

[подвашник]

    На  древнем  дельтаплане по  схеме крыла  Рогалло летом 77 года   при первых  восточных динамиках в  потоках  обтекания  именно эту  самую  кавитацию я  эксплуатировал  на парении  вдоль  склона и  весьма  успещно с  аэродинамическим  качеством   около  тройки  но  не  больше.
   Приборов никаких.  Выгодный  режим контролировать трудно, а  удержаться  в  потоке надо. На  аппарате трепыхала  задняя  кромка и  когда  так, то  и летит  быстрей   и  послушней, другие  режимы  по тангажу   просаживали. Я  по  звуку трепыхания  и  контролировал  режим, при  том  был  в  не  ком  заблуждении что  раз  трепещет то   сопротивление  больше  ,  но  без  этого.....   ,  но  практика   за  кермом  заставляла  работать  с  трепыханием. Замечу , что  в тот  день (11 июня),  пробовали  парить  такие   же  ассы  но  на  аппаратах гараздо повыше качеством, но я  налетал  больше  всех  и  даже  установил рекорд по  времени для  места  старта 24  минуты.
 Теперь я  понял  почему  и как  и  что  его  подталкивало.
  Весьма  признателен.  Вэлыкэ  Дякую.

      Я делал тарелку с клеенчатым крылом, у нее кромка тоже трепыхалась когда она работала.

 Задняя кромка не  трепыхалась  как    напр. флаг, а  по  причине   пришива тесьмы  усиления   не  по  дуге максимального  натяжения,  а  линейно  по  прямой между  килевой  трубой  и  законцовкой. Трепыхала  не  шумно,  а   щелчками с  частотой  10-20  в  секунду и высота  закругленной  морщины сантиметров  5 с длиной  см  10  при  перемещении  то  вверх выпуклостью,  то  вниз.Сходящие  вихри мне  помогали и  контролировать  режим  и парить не  снижаясь..

[Toris]

Цей спосіб ілюструє мал. 59а₂. Тут на поверхні тарілки намальовані два п’єзокристалічних елементи, на які подається напруга. Елемент 1 підкидає повітря вгору і швидко повертається назад. В силу інертності повітря за ним повернутися не встигає. На деякий час над ним утворюється вакуумна зона. В цей час підкидає повітря другий елемент і так – по кругу. По поверхні тарілки біжить п’єзокристалічна хвиля твердої матерії. В принципі це - повна аналогія того, що відбувається над верхньою поверхнею крила. Над тарілкою утворюється квазістатичний смерч без вітру. Подібний процес відбуваєтся знизу,але тут вихор обертається в протилежному напрямку. Тут виникає сила гравітаційного відштовхування.

Це все гарно, поки тарілка лежить на пружній поверхні, вібрує та сунеться донизу. А в повітрі все гірше: поки випромінювач штовхає повітря догори, корпус апарату пропорційно своїй масі переміщується донизу. Тобто в сумі маємо стоячу хвилю без переміщення маси. Бо закон збереження імпульсу.

Повітря від кристалу розсуватиметься не догори, а у всі сторони, що у стаціонарному процесі дасть цікавий інтерференційний акустичний малюнок: маса повітря переміщатиметься між двома сусідніми протифазними п'єзовипромінювачами. Поки один випромінювач штовхає - сусідній вмоктує. Так повітря буде гасати туди-сюди паралельно поверхні. В сумі зі збереженням імпульсу ми отримаємо двофазний багатосекторний  ізодинамічний акустичний випромінювач без будь-якої підйомної сили. Розсунути сектори, додавши третю фазу - цікаво.

Закрутити повітря на поверхні, щоби запрацював принцип Бернуллі - ідея цікава, однак нормально реалізується механічним способом, який знову ж таки, є реактивним рухом з низьким ККД. Бо кристали по суті створюють лопаті механічної турбіни, яка обертається. А вакуумний спосіб в даному випадку ролі не відіграє, бо збереження імпульсу.

Погляд збоку не допоміг. Топчемось на місці.

[Евгений]

Подібний процес відбуваєтся знизу,але тут вихор обертається в протилежному напрямку. Тут виникає сила гравітаційного відштовхування.

Це все гарно, поки тарілка лежить на пружній поверхні, вібрує та сунеться донизу. А в повітрі все гірше: поки випромінювач штовхає повітря догори, корпус апарату пропорційно своїй масі переміщується донизу. Тобто в сумі маємо стоячу хвилю без переміщення маси. Бо закон збереження імпульсу.

Повітря від кристалу розсуватиметься не догори, а у всі сторони, що у стаціонарному процесі дасть цікавий інтерференційний акустичний малюнок: маса повітря переміщатиметься між двома сусідніми протифазними п'єзовипромінювачами. Поки один випромінювач штовхає - сусідній вмоктує. Так повітря буде гасати туди-сюди паралельно поверхні. В сумі зі збереженням імпульсу ми отримаємо двофазний багатосекторний  ізодинамічний акустичний випромінювач без будь-якої підйомної сили. Розсунути сектори, додавши третю фазу - цікаво.

Закрутити повітря на поверхні, щоби запрацював принцип Бернуллі - ідея цікава, однак нормально реалізується механічним способом, який знову ж таки, є реактивним рухом з низьким ККД. Бо кристали по суті створюють лопаті механічної турбіни, яка обертається. А вакуумний спосіб в даному випадку ролі не відіграє, бо збереження імпульсу.

Погляд збоку не допоміг. Топчемось на місці.

Доброго ранку! Ви не помітили головну радзинку способу, яку я тут підкреслив. На нижній поверхні створюється сила гравітаційного відштовхування в сотні разів більша, ніж на нижній поверхні крила. Так що ніякого падіння під силою гравітаційного падіння не відбудеться.
Зараз я маю піти. Але я підготував пояснення Майстеру Аргону і здається це Ви підняли тему, що повітря витікає із космічного корабля. Викладаю підготовлений текст з цього приводу. А про гравітаційне відштовхування під тарілкою поговоримо пізніше.

               Якщо в космічному кораблі метеорит проб’є дірку, то повітря з нього витече, але дуже далеко не відлетить. Сила гравітаційного тяжіння буде утримувати біля корабля. Повітря утворить навколо корабля дуже розріджену кулю.
      Розглянемо це твердження на прикладі комети Галлея (фот. 13б) у вигляді задачі на шкільному рівні.
      Дано: сонячний вітер обдуває комету зі швидкістю V= 800 км/сек. Атом водню зіштовхується з кометою і рикошетом відлітає від неї (удар абсолютно пружний). Під силою гравітаційного тяжіння між атомом і кометою його швидкість безперервно зменшується і  на відстані S = 100000 км. (радіус голови комети) він зупиняється.
      Задача: розрахувати прискорення гравітаційного тяжіння G, з яким сповільнюється рух атому.
      Рішення.
Із формули рівносповільненого руху V=Gt визначмо час t, за який швидкість атому зменшиться до нуля t = V/G.
Із формули  для визначення  відстані рівносповільненого руху S = Gt²/2 визначимо час, за який атом здолає цей шлях t = (2S/G)^0,5
Порівняємо  формули для часу
V/g = (2S/G)^0,5 і визначимо
G = V²/2S
Підставимо вихідні відомості і отримаємо: величина гравітаційної взаємодії між атомом водню і кометою становить G = 3,2 км/сек², що перевищує величину прискорення вільного падіння на Землі  g = 9,8 м/сек² в 327 разів. В міру того, як комета відлетить від Сонця, ця сила притягне атоми водню назад до комети.  ЇЇ голова почне зменшуватися і зникне до наступного повернення.
      Раніше на форумі викладалася стаття «Антигравитация, как теоретическое обоснование четвертого способа». В ній була розрахована швидкість з якою повітря буде витікати через дірку в кораблі (швидкість перетікання повітря в вакуум) 402 м/сек. Якщо на підставі закону Бернуллі провести подібні розрахунки то з легкістю можна визначити відстань, як далеко відлетить повітря від корабля. А потому під силою гравітаційної взаємодії утворить навколо пошкодженого корабля «невеликий   оболок» на кшталт пилової туманності, яку так полюбляють спостерігати астрофізики.

[Toris]

Подібний процес відбуваєтся знизу,але тут вихор обертається в протилежному напрямку. Тут виникає сила гравітаційного відштовхування.

Доброго ранку! Ви не помітили головну радзинку способу, яку я тут підкреслив. На нижній поверхні створюється сила гравітаційного відштовхування в сотні разів більша, ніж на нижній поверхні крила. Так що ніякого падіння під силою гравітаційного падіння не відбудеться.

Той же процес, лише в іншому напрямку. Буде такий самий ефект, як і на верхній поверхні. Не бачу причин для оптимізму.

[MasterOgon]

Подвашник, да, у меня тоже трепыхался только самый край . С частотой работы двигателя. Чем -то похоже на работу крыльев насекомого. Долго думал может ли быть эффективным такое крыло в этом плане. Судя по всему может. Если говорить о задней кромке то она загибаясь вниз пропускает верхний воздух под крыло, а загибаясь вверх позволяет ему толкать крыло вверх и вперед. На жестком крыле это достигается за счет выпуклости профиля с двух сторон. Вот та тарелка, слева немного видно как трепыхается https://youtu.be/xl3xXugVqPA

[MasterOgon]

Евгений. Я это примерно так и представлял. Воздух будет отталкиваться, а потом притягиватся назад как прыгающий мяч. Исходя из своей модели атома- инерциоида, я предполагаю что энергия солнца ускорит вибрацию атомов вокруг кометы, увеличив отталкивание, а когда они замедлятся, то начнут притягиваться больше чем отталкиваться

[nomad]

MasterOgon , а Вы не могли бы, представить свой инерционный двигатель на фото или на видео,кто знает, может быть, кто-нибудь, поможет Вам его улучшить, или модернизировать?

[Тэги:]

Украинский авиационный форум > Форум > Авиационный форум > Тема: Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації закінчення