Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації закінчення

(1/31) > >>

Евгений:
Кавітація у повітрі

      Теоретична аеродинаміка заперечує можливість кавітації у повітрі. Проте досягнення практичної авіації змушують науковців повторювати теоретичні постулати гідродинаміки, яка намагається, але на може роз’яснити фізичні процеси, які відбуваються при кавітації.

Фотомонтаж 77. Кавітація у повітрі. Народження кулькових блискавок.

      На фотомонтажу 77 представлено серію фотографій процесу, який намагаються роз’яснити за допомогою традиційних уявлень про кавітацію. За твердженням теоретиків ці утворення заповнені парою. Коли школяр тільки починає вивчати фізику, йому пояснюють, що пара, як і всі гази – прозора. Проте на фотографіях першого ряду ми бачимо, що повітряний простір за літаками є непрозорим. Тобто такі роз’яснення не відповідають навіть елементарним уявленням фізики. Матовий конус за реактивним літаком являє собою зону повітря, молекулярна структура якого зруйнована потужним ударом (наприклад, молекула кисню О2 зруйнувалася на два атоми О). Оскільки ми не здатні побачити молекули повітря, то матова зона свідчить про те, що змінилася оптична властивість фізичного вакууму між молекулами повітря – він став непрозорим.
      Фот. 77а. Сучасна фізична теорія заявляє про відсутність гравітаційної взаємодії між молекулами газів. Чітка геометрична форма мутного утворення, яке не руйнується за швидкості 1000 км/год, свідчить про наявність потужної гравітаційної взаємодії між молекулами і доводить безпідставність наведеного постулату традиційної теорії. Для літака, швидкість якого наближується до швидкості звуку, цей процес слід ототожнити з утворенням вторинної ударної хвилі (з колапсом). Пізніше ми розглянемо процес колапсу на прикладі вибухів.
      Фот. 77б. Конус за літаком генерує світло. Вважається, що народження світла є проявом слабкої взаємодії. Тобто цей процес мала б розтлумачити квантова фізика, а не термодинаміка.
      На фот. 77в за літаком утворився подібний конус, який випромінює світло на тлі тіньової сторони хмарини. На фот. кадрі 77г за ним утворились дві сяючих кулі. Через мить на фот. 77д народились ще два подібних утворення. https://www.youtube.com/watch?v=M3oOepkVtrs   .
Фот. 77г. За літаком на фоні океану утворились дві яскраві кулі. В гідродинаміці їх називають кавітаційними бульками; в фізиці - кулястими блискавками. https://www.youtube.com/watch?v=Hgc1QCRCkXA
      Що ж собою являє куляста блискавка? Існує багато версій які намагаються розтлумачити її фізичну сутність, проте жодна з цих версій не здатна в ході експерименту відтворити її народження. І от літаки на наведених фотографіях демонструють найбільш простий спосіб її створення виключно засобами аеродинаміки, без застосування будь яких електромагнітних ефектів. Блискавки народжується під час виходу літака із піке, коли розриваються два спутних струмені, за крилами літака. Спіральний вихор перетворюється на кулястий. Швидкість обертання повітря в ньому перевищує швидкість звуку. Це стає можливим внаслідок того, що між молекулами повітря виникає потужна сила гравітаційного тяжіння, яка об’єднує молекули в стійкі кристалічні структури кулястої форми. Високий ступінь енергетичного розрідження фізичного вакууму за молекулами призводить до їх саморозгону. Про аналогічний ефект йшлося при розгляді генератора Серла де при саморозгоні магнітних роликів виникали фізичні явища, подібні тим, що спостерігаються у кульовій блискавці. Це дозволяє блискавці існувати деякий час, доки якесь чужорідне тіло не зруйнує нестійку кристалічну структуру повітря або просто згасне за нестачею потужності, яка б забезпечила режим саморозгону. Так зупинявся внаслідок конструкторських помилок конвертор Годіна – Рощіна.
 
Імплозія
Термоядерний вибух, як провісник мандрівок у часі

      Імплозія — вакуумний вибух, спрямований всередину, або схлопування водного, повітряного чи вакуумного простору. Ключовим в цьому реченні є слово «вакуумний», оскільки в слові «вибух» закладений дуалізм, який призводить до невірного тлумачення сутності фізичного процесу. При будь якому вибуху відбуваються два протилежних за своєю сутністю процеси:
1. Безпосередньо вибух (експлозія) – розкидання матерії від епіцентру. Цей процес є очевидним та зрозумілим і тому не потребує пояснень. На цьому етапі у просторі виникає кулясте утворення, яке супроводжується утворенням світлового спалаху та розльотом осколків. Експлозія це – процес, при якому матерія руйнується.
2. Імплозія (інші назви цього процесу: колапс та схлопування). Вибух зникає. Ми навіть не помічаємо надпотужне явище, яке при цьому відбувається. Виникає помилкове враження, що вибух сам собою згаснув, але насправді при цьому працює надпотужний фізичний процес, який не дозволяє вибуху безмежно розповсюджуватися у просторі. Спеціалісти відмічають лише один фактор цього процесу – утворення вторинної вибухової хвилі, спрямованої до епіцентру вибуху. При будь якій потужності вибуху завжди з’являється імплозія, яка згортає цей вибух. Помітною вона стає при надзвичайно потужних вибухах. Так при атомному вибуху виникає утворення у вигляді грибу, який всмоктує в себе матерію і не дає їй розлетітися занадто далеко. При термоядерному вибуху навколо грибу додатково утворюється тор. Завершується термоядерний вибух процесом відновлення цілісності зруйнованої матерії – синтезом. Тобто, найвищим проявом імплозії є термоядерний синтез. Імплозія народжується на ядерному рівні. Потужність імплозії визначається термінами ядерної фізики: сильна, слабка і гравітаційна взаємодія. По суті силу, з якою імплозія згортає вибух, слід назвати єдиним терміном – гравітаційне тяжіння. Сучасна теорія недооцінює силу і роль гравітаційної взаємодії, тому дуже велика кількість фізичних процесів не находять належного тлумачення і постають перед нами, як загадкові. Найбільшою загадкою при цьому постає сам термін гравітація. Традиційна теорія не роз’яснює фізичний процес її народження. А пошуки відповіді на питання, що таке гравітація, слід розпочинається з процесу під назвою імплозія. В цьому явищі немає нічого загадкового. Для людини цей процес проявляється в момент народження. Перше, що зробить немовля це - непомітний, майже нечутний перший вдих повітря – імплозія. Другим актом життя буде перший видих – гучний крик, який сповіщає про народження дитини – експлозія. Не буває видиху, якщо не було попереднього вдиху. І навпаки не буває експлозії без наступної імплозії. Отже імплозія це - добре відомий нам процес всмоктування повітря і води. Імплозія супроводжується народженням матерії і відновленням її цілісності.
      Основи традиційної фізики заперечують наявність процесу всмоктування, як такого. З цієї причини фізичний механізм народження імплозії (гравітаційного тяжіння) залишається утаємниченим. При цьому імплозія широко застосовується в сучасній техніці, наприклад в авіації для створення підйомної сили над верхньою поверхнею крила, але обґрунтування фізичної сутності цього процесу відбувається на рівні ХVIII–го сторіччя (на підставі закону Бернуллі).
      Найбільш потужним проявом імплозії, створеної людством є термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію. Він відбувається в декілька етапів, які чітко просліджуються у вибуху, проведеному в космосі. Щоб у читача не з’явилося уявлення, що ми вторгаємося в щось цілковито невідоме, розглянемо, хоч і мале, але дуже схоже явище, яке може відтворити кожний, у кого є зіпсований телевізор. Аби зрозуміти, що таке імплозія треба розбити кінескоп, як то зробили експериментатори на фотомонтажу 78 (кадри 1- 5; номери кадрів проставлено в правому нижньому кутку фотографій). На кадрі 1 кинутий камінь на підльоті до лівого кінескопу. Кадр 2 – скло розбилося. Але подробиці схлопування повітря побачити неможливо. Вакуумна зона це – чорна діра, яка всмоктує в себе навіть світло; неможливо побачити фотон, який відлітає від ока. Ми здатні побачити лише другий етап вакуумного вибуху - експлозію.
      В момент руйнування кінескопу повітря було нерухомим. Воно починало свій рух до центру кінескопа з нульовим прискоренням. Так саме і розбите скло, але в силу інерції уламки скла не встигають рухатися за повітрям до центру вакуумної зони і залишаються майже нерухомими. В центрі кінескопу прискорення, з яким зіштовхуються зустрічні потоки повітря, сягає 2G. Виникає потужний удар, який руйнує молекулярну структуру повітря. Повітря «тріснуло», як то було сказано стосовно води, і змінює свої оптичні властивості — стає непрозорим. На другому кадрі ми бачимо непрозоре повітря яке розлітається від центру кінескопу з прискоренням «- G». Повітря зіштовхується з уламками скла, які повільно  рухаються на зустріч, і віддає їм свою кінетичну енергію. Скло розлітається як при звичайному вибуху. Цей момент видно на фоні кавітаційного оболоку на третьому кадрі. І це ще не кінець. В центрі вакуумного вибуху повітряний простір залишається ще розрідженим. Вже припинився розліт уламків скла (експлозія), а вакуумна зона разом з повітрям всмоктує в себе банку з червоною кришкою, політ якої відмічено на кадрах 4 та 5 зеленими стрілками. Схлопування вакуумної зони породжує серією вибухів, помітити які можна лише при швидкісній зйомці.

Так і з термоядерним вибухом у космосі, де чітко розрізняються три вибухи [11]. Два перших вибухи руйнують матерію, а третій закінчується синтезом. На фотомонтажу 78 вони представлені в три ряди:
1. На кадрах 6–10 представлено перший атомний вибух.
2. На кадрах 11–14  - другий атомний вибух.
3. На кадрах 15-18 представлено третій - термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію.
Кожний з цих вибухів, в свою чергу, поділяється на два фізичних явища — експлозію і імплозію. Проте тут виявляються особливості фізичного процесу, які ми розглянемо.

      Перший вибух (атомний). На кадрі 6 – представлена остання мить існування ракети з бомбою. Спочатку вибухнув звичайний заряд, який створив критичну масу плутонієвого заряду і одночасно розірвав алюмінієвий корпус ракети. Потому відбувся атомний вибух плутонієвого заряду-ініціатору Він запустив фізичний процес, який через мить призведе до другого атомного вибуху. Крім цього він:
- розплавив і випарив уламки алюмінієвого корпусу ракети які вже відлетіли від епіцентру, надавши їм  форми двох перших літер VV;
- знищив свинцеву оболонку, утворюючи другу пару літер VV.
Алюмінієва пара полетить від епіцентру, випереджаючи залишки свинцевої оболонки. Але розліт уламків на кадрах першого вибуху ми не бачимо. Не тому, що їх нема, а тому, що їх неможливо побачити. В подальшому ми будемо аналізувати саме траєкторію польоту уламків.

Фотомонтаж 78. Імплозія — два стрибки у часі. https://www.youtube.com/watch?v=Gl32CeuKWEQ

      Про кадр 7 говорять просто — яскравий спалах осяяв простір. Розглянемо цей процес більш детально. Сфотографувати процес розповсюдження світла у вакуумі зі швидкістю 300000 км/сек неможливо. На фотографіях другого ряду ми спостерігаємо менш швидкісний, але більш потужний зворотний процес - колапс вибуху. Каверна, що утворилась в епіцентрі, всмоктує назад розкидані вибухом частинки матерії. Утворюється так звана вторинна ударна хвиля, спрямована до епіцентру вибуху. Рух вибухової хвилі можна дослідити за кадрами 8 – 10.
 (Примітка: в цьому описі для того, щоб підкреслити потужність каверни, вона буде називатися терміном «чорна діра»).
Потужність атомного вибуху характеризується терміном квантової фізики «сильна взаємодія». Проте на кадрі 8 під всмоктувальною дією чорної діри, яка утворилась в епіцентрі, частинки матерії зупиняються і утворюють навколо сяючої кулі нерухомі хмаринки. Це – статична кавітація, яку ми розглядали на фот. 10а, на фот. 35 і на кадрах 2 та 3 цього фотомонтажу. Праворуч від сяючої кулі кавітаційний оболок самостійно існує в квазінерухомому стані на протязі чотирьох секунд. Що це за оболок? Яка сила зупинила розліт частинок матерії, породжений сильною взаємодією? Можлива лише одна відповідь — чорна діра в епіцентрі силою тяжіння зупинила розліт матерії. Цей кадр є першою фазою утворення вторинної вибухової хвилі. Більш того, чорна діра не дозволяє розлітатися у просторі фотонам світла. Під її всмоктувальною дією фотони, що відлетіли від епіцентру подовжуються. Фізики при цьому говорять: «збільшується довжина електромагнітної хвилі». В міру віддалення від епіцентру сяйво тьмяніє і набуває бузкового, а потому – блакитного кольору. Зміна кольорів є ознакою того, що ми спостерігаємо різні етапи фізичного процесу. Кадр 8 дивовижно схожий на світлину 25г: він нагадує сонце, хмаринки і блакитне небо. Блакитний колір свідчить, що процес народження світла відбувається в квазінерухомому стані матерії (в процесі вібрації атомів). Блакитний колір і квазінерухомі хмаринки навколо сяючої кулі свідчать про те, що розліт матерії зупинився.
      Наступні кадри синього кольору свідчать про утворення вторинної вибухової хвилі. Синій фон означає, що вторинна вибухова хвиля в своєму русі до епіцентру нахлинула на ракету, з якої фільмувався вибух.
      Кадр 9 схожій на фото 76а кавітаційної бульки в процесі колапсу. Світло білого кольору ще виривається за межі вибухової зони. Зміна кольору оточуючого простору з синього на чорний означає, що вторинна вибухова хвиля схлинула з ракети і просунулася до епіцентру. Цей момент має принципово важливий сенс. Спостерігаючи картину в синіх кольорах глядач знаходився в сферичній системі координат. Кінокамера фільмувала процес таким, яким він виглядає всередині чорної діри. В момент зміни синього фону на чорний на зміну сферичній прийшла Декартова система координат. Камера опинилася поза межами чорної діри. Фізики мали б сказати: глядач опинився поза межами горизонту подій, він опинився за межами чорної діри. Синя куля на кадрі 9, це – чорна діра навколо якої синім кольором світиться вторинна вибухова хвиля. Вибухова хвиля це – тонка перехідна зона між сферичною координатною системою чорної діри і декартовою, в якій глядач спостерігає вибух. Вибухова хвиля відділяє наш тривимірний світ від чорної діри. Факт існування вторинної вибухової хвилі доводять кадри 8, 9, 10. На них куляста вибухова зона зсунулася вгору. Це під дією вторинної вибухової хвилі ракета, з якої фільмувався вибух, змінила своє положення відносно епіцентру. Кінокамера в перший раз доводить існування вибухової хвилі в космосі.
      Кадр 10. Біле світло вже не здатне вирватися за межі синьої кулі. З цього моменту можна стверджувати про існування чорної діри всередині кулі. Синє світло, яке ми спостерігаємо, народжується не в центрі кулі, а - у вибуховій хвилі на обріях чорної діри, або як кажуть фізики – над горизонтом подій.
Висновки щодо першого вибуху:
1. Гравітаційне тяжіння це – більш потужне явище, ніж електромагнітна і слабка взаємодія.
2. Утворення непрозорого простору відбулося в кавітацій бульці під водою, у повітрі за літаком, і у відкритому космосі. Отже мутний характер цих явищ є проявом оптичних властивостей фізичного вакууму між частинками матерії і не є проявою якихось оптичних властивостей води або повітря. Фізичний вакуум володіє здатністю змінювати свої оптичні властивості. Під дією потужного вибуху він втрачає прозорість, а потому самостійно її відновлює.
3. Квазінерухомий сяючий оболок біля вогняної кулі доводить, що світло народжується в вакуумі і пояснити це рухом електронів на атомній орбіті неможливо. Фізичний вакуум є джерелом світла в будь якій точці простору, де рух матерії визвав його обурення. Тобто, якщо ви зараз глянете на свою руку, то це не сонячне світло осяює її. Це кожна молекула вашої шкіри під дією невидимого сонячного гравітону посилено вібрує і вичавлює із оточуючого вакуумного простору світло тілесного кольору — із простору між молекулою шкіри і суміжною молекулою повітря. Не сонячне світло осяює небо над нами. Це блакитним кольором сяє фізичний вакуум навколо кожної молекули повітря, яка посилено вібрує під гравітаційним впливом невидимих гравітонів, породжених Сонцем. Для доказу останньої фрази достатньо порівняти кадр 8 з фотографією 25г.
4. Експлозія (вибух) розповсюджується у просторі від епіцентру в напрямку трьох осей Декартової системи координат. Тому спостерігач, який знаходиться в цій координатній системі здатен бачити експлозивні процеси.
5. Під час імплозії вибуху події відбуваються у сферичній системі координат і спрямовані до епіцентру вибуху. Неможливо побачити фотон світла, який відлітає від ока. Для того, щоб процес став видимим має змінитися система координат. В останню мить перед наступним вибухом на кадрі 10 імплозія першого вибуху залишається незавершеною і невидимою. Ми ніколи б не побачили події, які відбуваються в чорній дірі, якби не відбувся другий вибух.
      Другий вибух спричинила плутонієва «запальна свічка», яка за формою нагадує трубу (мал. 79а). На кадрі 11 фізичний вакуум вдруге втратив прозорість (фото 79д). В ядерній фізиці рух елементарних частинок досліджують в камері Вільсона по сліду, який вони залишають по собі у тумані. Подібний процес ми спостерігаємо й на цих кадрах. Місця, де частинки матерії від першого вибуху закрутились у турбулентні вихори, на тлі мутного вакууму стають видимими. Першими проявляються невеликі чорні цятки, означені стрілками. На фотографіях 79е та 79є вони поступово об’єднуються в нерухомі візерунки, найбільш помітні із яких мають вигляд літер VV. Читач, задумайтесь! Щойно відбувся другий атомний вибух. Частинки матерії мають розлітатися, а вони перебувають у нерухомому стані начебто навколо них не вирує термоядерний ураган! Виникає припущення, що ці події відбулися в минулому перед тим, як другий вибух припинив колапс першого вибуху. Тобто нерухомі візерунки виникли в процесі імплозії першого вибуху, але залишались для нас невидимими, доки не вибухнув другий заряд. Розглянемо докази на підтвердження висунутого припущення.

      Імплозія першого вибуху відбувалася в сферичній системі координат; всі процеси в чорній дірі спрямовані до епіцентру вибуху. Побачити, що відбувається в її середині неможливо. Постає питання: чому на подальших кадрах ці події стали видимими?
Звернемося до конструкції бомби. Перший і другий заряди розташовані приблизно на відстані півтора метрів один від одного. Коли вибухнув другий заряд, по сусідству з першою з’явилася друга чорна діра у вигляді труби. Дві чорні діри роблять процес видимим. Це має просте пояснення: фотон світла не здатен пролетіти повз чорної діри. Проте він пролетить між двох чорних дір, які нейтралізують дію одна одної. Сумуючись, вони створили умови для переходу сферичної системи координат до тороїдальної. Процес імплозії обох вибухів стає видимим. На кадрах 13 і 14 фотомонтажу  ми спостерігаємо початок утворення тору.

Евгений:
      Надалі ми будемо порівнювати кадри трьох вибухів. Деякі кадри будуть надаватися у дзеркальному відображенні. Це також пояснюється наявністю декількох чорних дір. Кожна з них вивертає в дзеркальному відображенні фізичний процес, породжений сусідньою дірою. Такий ефект розглядався при утворенні хвоста комети Галлея і був названий «ефектом лінзи».

Фотомонтаж 79. Процес перетворення сферичної системи координат на тороїдальну робить видимими події, які відбулися шість секунд тому під час першого вибуху.


      Мал. 79а – конструкція термоядерної бомби. Схема розповсюдження експлозивної хвилі першого вибуху всередині бомби означена стрілками різних кольорів:
- стрілки помаранчевого кольору означають утворення сферичної частини вибуху з лівої сторони;
- розповсюдження вибуху, означене білим кольором, було обмежене урановим екраном, що призвело до утворення пласкої форми вибуху з правої сторони;
- за рахунок обтікання уранової оболонки в напрямку синіх стрілок утворилася подовжена форма яскравої зони вибуху;
- розповсюдження експлозії скрізь отвір запальної свічки в напрямку жовтої стрілки  призвело до створення потужного струменю.
      Мал. 79б. Два вибухи утворюють по сусідству дві чорних діри. Перший вибух відбувався у сферичній системі координат; на всіх стадіях розвитку він мав кулясту форму. Другий вибух під дією вищезазначених факторів набув подовженої форми, означеної помаранчевими лініями.
      Фото 79в, кадр 14. Світлину розвернуто так, щоб розташування чорних дір і пласка сторона співпадали з малюнком бомби. Дві чорні діри в центрі вибухової зони утворюють імплозивний тор. Форма яскравої зони є подовженою і пласкою з правої сторони.
      Фото 79г, кадр 8 – найбільш виразний знімок імплозії першого вибуху. Помаранчевими лініями означена форма вибуху, яка в незмінному вигляді постає на фотографіях другого та третього вибухів.
      Фото 79д, кадр 11. Ви думаєте, що тут у дзеркальному відображенні представлений початок імплозії другого вибуху? Ви помиляєтесь…
      Фото 79е, кадр 11а. Якби це було розповсюдження вибуху, то зовнішній контур вибуху та візерунки всередині в ході фізичного процесу мали б бути рухомими. Проте вони залишаються незмінними на всіх кадрах термоядерного вибуху. З цього витікає висновок: зовнішній контур і візерунки з’явилися в минулому часі. Під всмоктувальною дією другої чорної діри змінилася система координат, в якій відбувається перший вибух. Стали видимими події, які відбулися шість секунд тому. Друга чорна діра висвітлила незавершену імплозію першого вибуху. Початок другого вибуху (експлозію) ми побачимо на наступному кадрі.
      Фото 79є, кадр 11б. Лише зараз на фоні нерухомої картинки з минулого, з’явилося те, що ми називаємо другим вибухом – викид енергії білого кольору. В середині кадру події набувають динамічного характеру. Це  народився та збільшується у розмірі тор (див. кадри 13 та 14, вставлені в малюнок бомби).

      Порівняємо кадр 8 першого вибуху (фото 79г) з кадрами другого вибуху (фотографії 79д, 79е, 79є). Останні представлено у дзеркальному відображенні. Крім цього вони підняті вгору так, щоб епіцентр двох вибухів знаходився на одній горизонтальній лінії.
      Кажуть, що у космосі не існує вибухової хвилі. Проте кадри зйомки вдруге зсунулися в вертикальному напрямку. Сила гравітаційного відштовхування відкинула ракету, з якої велася зйомка вибуху. Наведені кадри доводять існування гравітаційного відштовхування між макроскопічними тілами. Ця сила разом з силою тяжіння забезпечує прецесійне обертання орбіти Меркурію і спричинила катастрофу, яка поклала на бік планету Уран.
      Розглянемо особливості фізичного процесу імплозії, порівнюючи контури першого і другого вибухів. Обриси другого вибуху за формою подібні до контуру першого. Задля наочності вони окреслені тонкими лініями помаранчевого кольору. Жирними лініями окреслено контур який стане видимим на більш пізніх світлинах. Зображення відрізняються одне від одного так, як відрізняються між собою звичайна світлина і томографія, яка робить видимим те, що при погляді зовні є невидимим. Зовнішній контур другого вибуху повторює контур першого, незважаючи на те, що між цими подіями пройшло шість секунд часу і відбувся другий вибух. Одночасно між вибухами існує характерна відмінність. Чорна діра в епіцентрі першого вибуху силою тяжіння змінила спін кожної елементарної частинки матерії і кожного атому, які розкидав другий вибух. Турбулентні вихори закрутилися в протилежному напрямку. Внаслідок цього облік другого вибуху постає перед нами у дзеркальному відображенні.

      На фотографіях 79д та 79е другий вибух висвітлив картину, яка не має попередньої історії. Ключовим є слово «висвітлив», тобто зробив видимим те, що до цього моменту було невидимим. Зовнішній контур картини і візерунки всередині залишаються незмінними на протязі другого та третього вибухів. Те, що ми спостерігаємо на цих кадрах можна описати так — невідомий художник із задзеркалля висуває вже намальовану картину — вона наче випливає із туманної імли. Хто, де і коли її малював?
      Цю картину створив перший вибух. На фото 79г, кадр 8 мало б бути зображеним утворення світлового спалаху, який розповсюджується зі швидкістю 300000 км/сек. Зафільмувати розповсюдження світла у вакуумі неможливо. Тому кінокамера відзняла менш швидкісний, але більш потужний зворотний фізичний процес — імплозію, згасання спалаху. Сказане призводить до двох висновків:
- імплозія, в порівнянні з розповсюдженням світла є інертною;
- інертність є властивістю фізичного вакууму, а не матерії.  Тобто коли ми говоримо, що якесь тіло володіє інертністю, то ми приписуємо матерії властивості, якими вона не володіє. Інертним є фізичний вакуум між молекулами матерії. Цей висновок надає підстави для створення безінерційних транспортних засобів, які ми спостерігаємо у вигляді фантастичних літаючих тарілок.
      Аби з’ясувати походження габаритних контурів нерухомої картини повернемося до малюнка 79а. Перший вибух з лівої сторони набув сферичної форми, що означено стрілками помаранчевого кольору. З правої сторони вибух розповсюджується в трьох напрямках:
1. Проходячи через отвір запальної свічки вибух утворює потужний струмінь, означений стрілками жовтого кольору. На мал 79б кадр 13 цей викид енергії означено лініями помаранчевого кольору під номером 1.
2. В напрямку стрілок білого кольору урановий екран створив перепону для розповсюдження вибуху; це надало йому приплюснутої форми. На малюнках пласка поверхня вибуху означена цифрою 2.
3. Вибухова хвиля змушена обтікати уранову оболонку в напрямку стрілок синього кольору, що надає вибуху подовженої форми.
      Загалом зона яркого світіння на кадрах 13 і 14 відтворює контур бомби і виділена помаранчевим кольором. Цей контур проглядається на кадрах 8, 11, 12, 13, 14 фотомонтажу 78. Особливо чіткими є сфера, пласка поверхня і правий нижній прямий кут, які виділено жирними лініями. Пласка частина контуру спостерігається також на кадрах 16 і 17.
Розглянемо утворення візерунків. Обдуваючи уранову оболонку, перший вибух, наче з матриці, здув з неї бризки та пари урану. Через отвір запальної свічки назовні прорвався потужний струмінь парів. Він утворив праву сторону літер VV на кадрах 12, 13, 14 і пробив у торі бреш, означену на кадрі 14 жовтими стрілками. Щойно туман розсіявся, на 13-му кадрі з’явилося зображення, яке у збільшеному вигляді відтворює внутрішній устрій термоядерної бомби. Ця картина намальована у тумані частинками матерії, які розлітаються в різні сторони внаслідок вибухів (як в камері Вільсона).
      Фото 79е це - останній момент, коли картина залишалася незмінною. Змінювалася лише прозорість вакууму навколо неї. Картина то випливає із мутної імли, то знов занурюється у вакуумний туман.
      Фото 79є. В центрі нерухомої картини з’явилися динамічні ознаки другого вибуху — яскрава пляма — викид енергії та матерії другим вибухом. З цього моменту спостерігається активний розвиток вибуху. На відміну від першого вибуху другий вибух розвивається в тороїдальній системі координат. Стали видимими одразу два процеси: експлозія та імплозія другого вибуху. Протуберанці від вибуху намагаються розлетітися у просторі, проте дві каверни закручують їх у тор. Яскрава зовнішня поверхня тору розростається і закриває нерухому картину за нею. Одночасно розростається внутрішній отвір тору. Скрізь цю діру стають видимим візерунки картини в центрі тору, які були невидимими до цього моменту (див. кадр 13). Проте з часом вони залишаються незмінними. Другий атомний вибух жодним чином не впливає на застиглу у часі незавершену імплозію першого вибуху.
      Зробимо проміжний висновок, який витікає із питання: який фізичний процес ми спостерігаємо на фотографіях 79д і 79е, якщо це – не другий вибух? На цих кадрах зафіксована перша фаза другого вибуху — викид гравітаційної енергії, носіями якої є невидимі гравітони. Під всмоктувальною дією гравітонів виникає поляризація атомів матерії, розкиданих першим вибухом. Атоми розвертаються навколо власного центру мас і, посилено вібруючи, видавлюють із фізичного вакууму «холодне» світіння. Викид «гарячої» світлової енергії другим вибухом відбувся лише на фото 79є. Ці кадри доводять, що елементарні частинки енергії, які називають фотонами, насправді є носіями гравітаційної енергії. Світло ж в просторі не  пересувається — воно народжується в будь якій точці простору, де перетинаються траєкторії руху частинок матерії. Наприклад, невидимий сонячний гравітон попадає в око людини і породжує в ньому спалах світла.
      Створюючи зброю, людство намагається утворити якомога потужний викид енергії та розліт уламків. При цьому і енергія і уламки розповсюджуються в радіальному напрямку від епіцентру. Вибух (експлозія) є подією очевидною і зрозумілою. При цьому широко розповсюдженою є уява про те, що з часом вибух сам собою поступово згасає у просторі.
       Розглянемо доказ того, що вслід за вибухом відбувається його примусова імплозія. Звернемося до фотомонтажу 80. Тут наведені три послідовних фотографії фізичного процесу.
furniture.com] [/center]
Фотомонтаж 80. Схлопування першого атомного вибуху відбувається в процесі потужної імплозії, а не хаотичного розсіювання енергії.

      Фот. 80а – остання мить незавершеної імплозії першого вибуху. Наступної миті відбудеться другий вибух.
      Фот. 80б. Тут мав би бути перший кадр експлозії наступного вибуху - яскравий спалах. Цей кадр мав би бути білим і міг би свідчити лише про швидкість розповсюдження гравітаційної енергії гравітонами під час вибуху. Замість білого кадру експлозії тут представлений менш швидкісний, але більш потужний зворотний процес — імплозія. Новонароджена чорна діра в епіцентрі другого вибуху, так би мовити, «всмоктує світло назад». Сліпучий яркий сполох потьмянів і набув салатового кольору. Салатова зона дуже швидко зменшується у розмірі. На зміну їй приходить зона бузкового кольору. Сучасна теорія це явище називає розсіюванням енергії. Але таке твердження не здатне пояснити процеси, які ми спостерігаємо на цьому фото. Чому контури кольорових зон, виділені помаранчевою лінією, ідентичні між собою і з часом не змінюються, хоча навколо них вирують вже два атомних урагани?
      Фот. 80в. Зовнішні контури вибуху і візерунки всередині залишаються незмінними — вони поступово випливають із туманної імли. Змінюючи прозорість вакууму яскравий новонароджений тор другого вибуху зробив нерухому картину більш чіткою. В його центрі проявляється друга пара літер VV.

      Фот. 80а повторює кадр 10 - остання мить не завершеної імплозії першого вибуху. Як говорилося вище, це – чорна діра, окутана тонкою оболонкою вторинної вибухової хвилі синього кольору.  Що являє собою ця синя куля з фізичної точки зору? Використовуючи заряд-ініціатор, людство створило в епіцентрі вибуху першу чорну діру, яка, в свою чергу, породила процес імплозії. Імплозія відбувається у сферичній системі координат. А ми, спостерігаючи вибух, знаходимося в декартовій системі координат. Ми ззовні спостерігаємо, як обурений вибухом фізичний вакуум генерує світло на межі тривимірного простору і сферичної системи координат, притаманної чорній дірі. Синя сфера, яку ми бачимо, це – тонка межа між спостерігачем і чорною дірою. Внутрішню поверхню цієї сфери фізики називають «горизонтом подій». Щоб побачити процес імплозії зсередини необхідно опинитися в чорній дірі за горизонтом подій. Ми б не змогли заглянути в чорну діру, якби не особлива конструкція бомби, про яку йшлося вище. Особливість процесу полягає в тому, що на відстані півтора метри від першого епіцентру вибухнув другий заряд (фот. 80б). Він не дозволив першій чорній дірі зхлопнутися. Перехід до тороїдальної системи координат зробив видимими процеси незавершеної імплозії першого вибуху у нерухомому вигляді. Одночасно з цим ми спостерігаємо, як розростається тор другого вибуху. Розглянемо нерухому картину, поки тор не накрив її.
      Доведемо, що під час імплозії першого вибуху енергія та матерія рухаються до епіцентру вибуху. Вибух не просто згасає у просторі. Його примусово згортає чорна діра, яка виникла в точці О. Рух матерії (на кадрах 8, 9, 10 фотомонтажу 78) відбувається під дією сили гравітаційного тяжіння, спрямованої до епіцентру вибуху. Специфіка полягає в тому, що видимим цей процес став лише на 12-му кадрі другого вибуху. В зоні бузкового та синього кольорів фізичний процес постає, як нерухомий. Ця зона є заднім планом, на тлі якого на передньому плані розвивається яскравий тор другого вибуху. Другий вибух «висвітлив» нерухому картину заднього плану. Можна було б сказати, що відстань між заднім і переднім планом становить півтора метри, як це вказувалося для конструкції бомби. Але в даному випадку відстань вимірюється не в метрах, а в долях секунди. Тобто перший вибух зупинився у часі, про що річ піде пізніше.
      Точками 1 і 2 означені дві частинки матерії, рух яких належить дослідити. В точці 1 знаходяться, наприклад, частинки алюмінію, а в точці 2 – більш масивні згустки розплавленого свинцю.
Внаслідок першого вибуху матерію було розкидано в радіальному напрямку на відстань Rr. Свинець опинився в точці 2, а алюміній – в точці 1. Потому розпочався процес імплозії. Під дією сили гравітаційного тяжіння розкидана матерія повертається назад на відстань RG. Свинець при цьому рухається в зворотному напрямку до епіцентру вибуху в точці О. За кожною частинкою свинця утворилася каверна, яка всмоктує в себе частинки алюмінію в точці 1. Останні починають рухатися до точки 2. Доки свинець в процесі імплозії пересувався із точки 2 в точку 2', частинки алюмінію описали у просторі параболу, обмежену точками 1-2'. Параболічна форма цієї траєкторії і перетинання розглянутих кривих в точці 2' доводять, що свинець в стадії імплозії атомного вибуху рухався із точки 2 в точку 2', залишаючи по собі кавітаційний шлейф 2-2'. Якби свинець рухався в зворотному напрямку (як про це стверджує традиційна теорія), то траєкторії польоту мали б перетинатися в точці 2, а парабола прийняла б дзеркально вивернутого вигляду. Фото доводить, що частинка 2 рухається під силою гравітаційного тяжіння в каверну, яка утворилась в епіцентрі вибуху О. Крива лінія 1-2' це – кавітаційний шлейф, який залишили по собі частинки алюмінію.
      Контуром «С1» на фотографії означена квазістатична каверна — згусток надшвидкісних турбулентних вихорів, в які закрутилися частинки матерії під час першого вибуху. Вона виділена з тим, щоб звернути увагу читача на те що на всіх наступних світлинах вона і подібні їй утворення залишаються незмінними за формою і нерухомими.

      На мал. 81 знов представлено кадр 12. Він відображає одночасно застиглі у часі нерухомі події першого вибуху і розвиток подій в імплозії другого вибуху. Літерами С і С1 означені дві нерухомі каверни в бузковій зоні. Помаранчевим контуром виділено зону, яка охоплює каверни і сяючу. На кадрах 19 – 26 представлено зміну подій в цій зоні в проміжку між кадрами 12 і 13. На прикладі цих кадрів з’ясуємо функцію, яку виконують статичні каверни в ході приборкування термоядерного вибуху. Помаранчева стрілка Р вказує на протуберанець, який вирвався із вогняної кулі і рухається до каверн С і С1.
      На кадрах 20-21 протуберанець під дією сили гравітаційного тяжіння викривлюється в сторону каверн. На 22-му кадрі він не витримує напруги сили тяжіння і розривається. Розрив протуберанцю вказує на те, що прискорення G, з яким каверни всмоктують протуберанець перевищило прискорення, з яким термоядерний вибух розкидає матерію. Тобто сила гравітаційного тяжіння каверн перевищила за величиною слабку взаємодію, яка породила протуберанець. На 23-му кадрі обривок протуберанцю намагається пролетіти між двох каверн. На 24-му кадрі змінює напрямок пересування до більш близької каверни С1, не витримує силового навантаження і на кадрі 25 знов руйнується. Утворилися два обривки протуберанцю, які рухаються до каверн в протилежних напрямках. Обидві каверни поглинуть протуберанець, але його маленький третій обривок все ж таки прорвався між кавернами. Відлітаючи, він під всмоктувальною дією каверн розтягується, на 26-му кадрі зупиняється і всмоктується назад. Далі термоядерний викид енергії розповсюджуватися не в змозі. На своїй ділянці каверни вгамували розповсюдження ядерного вибуху. Описаний процес і фотографії підтверджують, що енергія в вакуумі не просто розсіюється, а активно розсмоктується і спрямовується у тор з силою, яка перевищує енергію атомного вибуху. Під впливом безлічі подібних каверн радіальне розкидання матерії ядерним вибухом перетворюється на тор. Розповсюдження згубного викиду енергії перетворюється на замкнуту круговерть, яка зводить до мінімуму зону руйнування оточуючого середовища.
Зверніть увагу на те, що контури літер VV та їх розташування на всіх кадрах термоядерного вибуху залишаються незмінними і нерухомими, начебто навколо них на протязі шести секунд не вирує термоядерний ураган. Наведені фотографії свідчать про здатність фізичного вакууму зберігати інформацію про минулі події і покривати їх завісою туману.

Фот. 81. Імплозія термоядерного вибуху. Гравітаційна взаємодія між стаціонарними кавернами і вогняною кулею термоядерного вибуху.

      На кадрах 19-26 в міру того, як розсіюється туман (в процесі утворення тору) з’являються ще дві літери VV. Форма візерунків залишається незмінною. Тобто фізичний процес, при якому вони сформувалися відбувся у минулому часі. В поточному часі вони мають незмінний вигляд, начебто для них зупинився час. За своєю формою вони подібні першим літерам і мають більш контрастний вигляд. Процес колапсу першого вибуху зупинився. Але колапс другого  вибуху продовжується. Як утворилися нерухомі літери? Це має таке пояснення. В епіцентрі вибуху знаходилась матриця, з якої перший вибух утворив дві парові копії, як то описувалося при створенні алюмінієвих і свинцевих залишків корпусу під час першого вибуху. Матрицею був корпус бомби та термоядерний заряд, який на той момент ще не вибухнув. Дві перші літери VV являють собою парові залишки алюмінієвого корпусу ракети. А більш контрастні візерунки в центрі тору – парові залишки свинцевої оболонки. Це означає, що ми спостерігаємо наслідки першого вибуху з запізненням в шість секунд, коли другий вибух ще не відбувся.

Евгений:
      На кадрі 13 фот. 78 формується тор, подібний тому, що розглядався на фотографіях 75в та 76б. На верхній поверхні тору застигло перше зображення VV. На фоні «туману» в центрі тору ми спостерігаємо залишки бомби, які атомні вибухи перетворили на пару і відкинули від епіцентру. Не дивно, що копії мають майже ідентичний вигляд. Пояснень вимагає питання, чому вони нерухомі і незмінні на фотографіях цього ряду, начебто час і термоядерний ураган їх обходять? Літери VV являють собою кавітаційні шлейфи, які утворили масивні швидкісні частинки матерії, з якого зроблено бомбу — плутоній і свинець. Вони закручені у надпотужний вихор сильною взаємодією і нагадують собою дзиґу, зрушити яку з місця більш легкі атоми водню не здатні.
      На 14-му кадрі тор майже сформувався. Внутрішній простір у торі – непрозорий. Через нього неможливо побачити зірки оточуючого космосу. В центрі тора на місті, де була ракета, утворились дві каверни. Ця «дірка від бублика» є тим, що в фізиці називають чорною дірою. Поки що за туманом її не видно, але саме вона визначає хід подальших подій.
      Надалі події виходять за межі сучасних уявлень і підтверджують здогадки наукової фантастики. Тому, забігаючи наперед, сформулюємо основний висновок цієї глави, який надає відповідь на головне питання: чому під час трьох вибухів матерія залишається нерухомою? В процесі імплозії змінюється не тільки напрямок руху матерії. Під всмоктувальною дією каверни (чорної діри) в зворотному напрямку відбувається плин часу. Під час описуваних подій між кадрами 7 та 13 відбувся перший стрибок у часі на шість секунд у минуле. Другий вибух зробив видимими події, які відбулися шість секунд тому. Розглядаючи вибух, ми являємося пасивними сторонніми спостерігачами, які знаходяться поза межами активних подій. Ми спостерігаємо розвиток другого вибуху в умовах нашої часової дійсності. А розвиток подій першого вибуху, який віддаляється від нас у часі, постає перед нами, як нерухоме явище.

      Під час третього вибуху (кадр 15, фот. 78) рух макроскопічних частинок матерії не спостерігається. Один звичайний і два атомних вибухи перетворили матерію на розтрощені частинки, які знаходяться в межах тору. В наслідок потужної імплозії елементарні частинки рвонуться до епіцентру, відновлюючи цілісність молекулярного устрою матерії вже на новому рівні – відбудеться синтез гелію. Цей вибух знов зробив видимими події, минулого. Чотири літери V та інші візерунки залишились без змін. Але при цьому відбулось явище, яке остаточно доводить, що ми спостерігаємо саме загадкову імплозію. Наступні спостереження слід вважати такими, що потребують кардинального перегляду фундаментальних основ сучасної фізики.
      Візьмемо кадр 13 другого вибуху, зробимо його дзеркальне відображення і на фот. 82 порівняємо з кадром 16 третього вибуху. Між цими кадрами пройшло 6 секунд часу і відбувся третій вибух. Попри це, зображення дзеркально подібні в напрямку двох Декартових осей координат, які лежать в площині фотографії. В напрямку третьої координати, перпендикулярної до площини фотографії, вони відрізняються так, начебто спостерігач знаходиться з іншої сторони від вибуху. А точніше можна сказати так. Під час другого вибуху нерухома картина першого вибуху знаходилась на задньому плані. А на її тлі (на передньому плані) розвивався  динамічний процес другого вибуху. Під час третього вибуху передній і задній план помінялись місцями. Третій вибух розвивається за нерухомими візерунками. Ви спостерігаєте за вибухом і вважаєте, що на 16-му кадрі бачите розвиток термоядерного вибуху на 26-ій секунді кінозйомки? Помиляєтесь — ви бачите подію, яка відбулася шість секунд тому на 13-му кадрі, тай до того ж, у вивернутому зображенні. Протуберанці і візерунки всередині, які народились під час другого вибуху, після третього вибуху залишились подібними. В свою чергу, 13-ий кадр відображає події, які відбувалися під час першого – атомного вибуху, тобто підсумкова затримка часу становить дванадцять секунд.

Фотомонтаж 82 – 83 Коли ми бачимо подібну зйомку в кіно, то виникає враження, що людина іде спиною уперед.

      Проаналізуємо два наступних кадри на мал. 83. Візьмемо кадр 12 другого вибуху, перетворимо його на дзеркальне відображення і порівняєм з 17-им кадром третього вибуху. Чотири літери V і візерунки навколо них є тотожними на обох фотографіях. Зберіглися розташування і форма каверн С і С1, які ми спостерігали раніше за виключенням того, що тут вони набули вигляду дзеркального відображення. Абсолютної тотожності бути не може, бо 12-ий кадр це — звичайний вигляд фізичного процесу, а 16 — із задзеркалля. Процес, який зовні щойно виглядає із туману, на погляді з середини виглядає більш чітким і дзеркально вивернутим. Фактично на 17-му кадрі ми спостерігаємо події, які відбулися при першому вибуху приблизно 12 секунд тому.
      Людство спровокувало мандрівку у часі назад тривалістю 12 секунд. Фізичний вакуум за 22 секунди продемонстрував нам три рази один і той саме фільм, начебто ми сходили тричі в одне кіно. Начебто фільм знімався одночасно двома камерами одна зовні, а одна зсередини вибуху. Крім цього, ми бачимо розвиток подій у зворотному напрямку. Коли ми дивимось подібну зйомку в кіно, то здається, що людина іде спиною уперед. Фізичний вакуум нам тричі показав вибух і тричі продемонстрував імплозію не тільки, як процес, спрямований до епіцентру вибуху. Вакуум обертає в протилежному напрямку час. Як в гостросюжетному детективі синтез ми бачимо лише на останніх кадрах, коли відстань між візерунками починає зменшуватись. Крім двох копій VV з’являється оригінал — матриця, означена на 18-му кадрі літерою М. Ця частинка простору заповнена розжареним новонародженим гелієм. На початку зйомки тут була ракета. Це останні миті існування каверни, всмоктувальну дію якої ми спостерігали на протязі 22 секунд. Вибух зникне, наче його і не було. Проте на протязі ще трьох років дослідники навколоземного простору будуть відчувати наслідки цього вибуху у космосі.

  Погляд із чорної діри

      Вважається, що найбільша сила гравітаційного тяжіння виникає в чорній дірі. Навіть світло не може вилетіти поза її межи. Саме такими властивостями володіє каверна, яка виникає у просторі за твердим тілом, яке прискорено рухається у просторі. Найбільшого прискорення досягають під час вибуху. При цьому наступає момент, коли каверна в епіцентрі вибуху «всмоктує» в себе світло, тобто проявляє головну оптичну властивість чорної діри.
      На фотомонтажі (фот. 84а – 84п) наведені кадри кінозйомки теракту. Розглянемо процес утворення та колапсу вибуху. На фото 84а ми бачимо вулицю вечірнього Києва. У дерева припаркований моторолер. На ньому встановлено вибуховий пристрій, означений точкою С. Через мить пролунав вибух. Кажуть, що в перший момент вибуху камера «вийшла із ладу» - зображення пропало (кадр 84б). Ще через мить яскравий спалах осяяв вечірнє місто, засвітивши екран (кадр 84в). На кадрах 84г та 84д вибух поступово згасає. Такими постають події глядачеві, який не встигає побачити подробиці швидкоплинного фізичного процесу. При цьому пояснення, що камера спочатку зіпсувалася, а потому сама себе відремонтувала нагадує в черговий раз пригоди барона Мюнхгаузена. Виникнення чорного кадру можна пояснити просто: розріджена зона в епіцентрі вибуху відсмоктала світло від об’єктиву. Але цей процес є більш складним.

Фотомонтаж 84. Народження «чорної діри» в центрі Києва.
https://img.youtube.com/vi/JlnjHh3QWk4/default.jpg

      Мал. 84 р. Фотон світла народжується під час прольоту частинки 3 через каверну сусідньої молекули 4. Ефективність процесу підвищується, якщо частинки здійснюють спрямовану зворотно-поступову вібрацію.
      Фот 84 с. Прямолінійна форма сяючого конуса за Конкордом подібна до процесу на фот. 84м. Це фото доводить існування процесу поляризації повітря і той факт що світло народжується в процесі поляризації повітря.

      Вважається, що в перший момент вибуху відбувається викид енергії у вигляді спалаху світла. Проте вище було з’ясовано, що світло в повітрі не розповсюджується. Розповсюджується імпульс гравітаційної енергії під назвою гравітон. Він одночасно забезпечує поляризацію молекул і їх посилену вібрацію в радіальному напрямку. В процесі спрямованої вібрації кожна пара молекул повітря генерує квант світла, як то демонструє мал. 84р. Гравітаційний ланцюжок молекул повітря, який генерує світло, ми називаєм сонячним променем (див. фото 25г). Поляризація це – процес розвертання молекули повітря навколо власного центру мас під всмоктувальною дією гравітону. Тобто поляризація є різновидом механічного руху молекули. Але сучасна теорія не вбачає зв’язку між народженням світла і рухом молекул повітря. Рух повітря сучасна теорія розглядає, як вторинне явище, не пов’язане з народженням світла, і відповідальне лише за утворення ударної хвилі. Це не відповідає дійсності. При вибуху першою виникає каверна – збільшення міжмолекулярної відстані в процесі підпалювання вибухової речовини. Запал руйнує молекулярну структуру вибухівки до плазмового стану. Перша мить вибуху подібна до утворення кавітаційної бульки. Булька ще розростається, але під всмоктувальною дією каверни в епіцентрі виникає поляризація. Уламки матерії і молекули повітря вишиковуються в гравітаційні ланцюжки в радіальному напрямку. Колективна дія поляризованої речовини силою гравітаційного відштовхування утворює вибух. Вздовж гравітаційного променю виникає вибухова хвиля. Поляризація і одночасне ущільнення повітря в ударній хвилі призводить до народження холодного світіння. Механізм виникнення світла пояснюється наступним чином. В процесі поляризації на зміну хаотичній вібрації молекул приходить вібрація, спрямована уздовж гравітаційного променю. В наслідок збільшення щільності повітря в ударній хвилі зменшується міжмолекулярна відстань. Кожна молекула, влітаючи в каверну суміжної молекули, генерує квант світла, як то зображено на мал. 84р. Ударна хвиля при цьому випромінює холодне світіння (фот. 84с). Розглянемо цей процес на фотомонтажу 84, де ударна хвиля стає видимою тому, що вона генерує холодне світіння.
      Кінокамера зафіксувала два моменти проходження ударної хвилі. На кадрі 84е сяюча хвиля нахлинула на об'єктив, засвітивши нижню частину кадру. Кадр 84ж зафіксував момент, коли хвиля, стікаючи з об'єктива, засвітила верхню половину кадру. Те, що знизу світло пропало, свідчить про те, що за ударною хвилею рухається розріджене повітря. У розрідженій зоні міжмолекулярна відстань збільшилася, тому молекули повітря перестали генерувати світло. На коротку мить повернулася ніч, а не зіпсувалася кінокамера (фот.84з). Точно так щоранку гравітаційний удар сонячних гравітонів (фотонів) вмикає блакитне світіння нашого неба. А коли після заходу гравітони перестануть збуджувати молекули повітря «світло вимикається». Наступний етап вибуху – примусова імплозія (колапс повітряного простору), а не пасивне згасання вибуху. Каверна всмоктує назад відкинуте вибухом повітря. Виникає так звана вторинна ударна хвиля, що рухається в зворотному напрямку. І тут виникає явище, яке спростовує постулати традиційної фізики. Воно має наочний характер. Чорно-білі кадри нічного міста змінилися яскравими кольоровими зображеннями, які в момент вибуху ніхто зі свідків побачити не може.
Кожна пара молекул поляризованого повітря в процесі вібрації генерує квант холодного світіння. У кожній точці простору виникає характерна тільки для цієї точки інтенсивність світіння. Складаючись в єдину картину, отримане зображення дозволяє побачити високошвидкісне пересування матерії на молекулярному рівні. Це пояснює яскравість фарб на цих кадрах, але щоб побачити таку картину необхідно перебувати в поляризованій зоні між ударною хвилею і епіцентром вибуху. В такому місці на деякий час опинилася кінокамера. На кадрі 84и відбулася зміна системи координат, в якій розвивається фізичний процес. До цього моменту камера перебувала за межами дії вакуумної зони. Ми спостерігали події в звичній для нас Декартовій системі координат і бачили вулицю в нічних чорно-білих тонах. Після цього моменту камера опинилася у вакуумній зоні. Тут під всмоктувальною дією каверни фізичні процеси розвиваються в сферичної системі координат. Камера опинилася в чорній дірі, яка всмоктує в себе навіть світло. На наступних кадрах ми спостерігаємо події такими, якими вони постають при погляді з чорної діри. Ніч в задзеркаллі постає перед нами в сліпучому світлі і яскравих фарбах. Тут можна бачити тільки ті явища, які відбуваються в «чорній дірі». Все, що відбувається на нічній вулиці, стає невидимим; непрозора ударна хвиля закриває від погляду події зовнішнього світу.
      На кадрі 84 к з'явилася вторинна ударна хвиля. При погляді із чорної діри вона світиться жовтим кольором. Хвиля приймає форму тонкостінної сферичної оболонки, в якій повітря закручене у турбулентні вихори. Куляста експлозія трансформується в імплозивний тор. Подібний процес ми розглядали при схлопуванні кавітаційної бульки  і колапсі термоядерного вибуху, а тут він наочно демонструється на кадрі 84м. В цей момент в точці С1 вибухнув бензобак. На цьому кадрі одночасно спостерігаються два процеси, спрямовані в протилежних напрямках - імплозія першого і експлозія другого вибуху (позначені стрілками Vim і Vex відповідно). Ця фотографія демонструє, що в момент вибуху під всмоктувальною дією каверни С1 в першу чергу відбувається поляризація - утворення гравітаційних променів в радіальному напрямку. А експлозія другого вибуху (випромінення світла і розкидання матерії) виникнуть пізніше на фот. 84н. Незмінний розмір сяючої зони на цих кадрах доводить, що імплозія є більш потужним процесом, ніж експлозія. Другий вибух призупинив імплозію першого вибуху. Саме таку нерухому картину ми спостерігали при розгляді термоядерного вибуху. Виникнення другої каверни наочно демонструє процес трансформації сфери в тор. На фот. 84п стрілками Vsp показана траєкторія розльоту осколків. Рух відбувається не в радіальному напрямку, що доводить існування тора навіть при такому незначному вибуху, як цей. Поступово каверна схлопується і ми повертаємося в тривимірний світ нічного міста.

Евгений:
Фантазії з приводу літаючої тарілки, чи істина з історією 3300 років? 

      Проаналізуємо виявлені властивості фізичного вакууму з філософської точки зору:
1. Ефект лінзи (вивертання зображення) і зміна кольорів в процесі імплозії реалізуються в людській поведінці. Про людину в такому випадку кажуть: «Він дивиться на світ скрізь рожеві окуляри», або «він на чорне каже — біле». Тобто  фізичні властивості вакууму між молекулами людського мозку формують певну манеру поведінки людини. Звідси витікає висновок: фізичний вакуум є носієм властивостей, притаманних розуму.
2. Незмінна форма візерунків на кінозйомці вибуху термоядерної бомби, які не змінюється з плином часу, є ознакою того, що фізичний вакуум зберігає інформацію минулих подій, тобто володіє коротко-часовою пам’яттю. Також він володіє довготривалою пам’яттю. Аби впевнитися в цьому достатньо згадати твердження астрофізиків, що світло від далеких зірок йде до нас багато тисяч років. Весь цей час гравітон (фотон) зберігає інформацію про певні події. Якщо гравітон на своєму шляху зіштовхнеться з матерією, наприклад з пиловою туманністю, то інформація не дійде до нас ніколи. Матерія здатна знищити інформацію, а не зберігати її.
3. Здатність вакууму покривати туманом певні події демонструє, що фізичний вакуум володіє здатністю приховувати інформацію. Змінюючи систему координат вакуум робить процес невидимим, а при розсіюванні туману навпаки – надає інформацію в повному обсязі. Пам'ять і здатність викривлювати інформацію шляхом зміни системи координат, є ознакою інтелекту. Про людину в такому випадку кажуть, що вона має певну систему цінностей: говорить правду і поважає гласність, або навпаки…
Описане приводить до висновків про те, що фізичний вакуум (твердь) є:
— енергетичним джерелом гравітаційної енергії, яка приводить матерію до прискореного руху;
— енергетичним джерелом світла в будь якій точці простору;
— він може змінювати свої оптичні властивості від прозорого до мутного стану;
— здатен зберігати інформацію про події минулих часів;
— здатен надавати, інформацію про ці події в прямому, або вивернутому вигляді, а саме:
— енергія гравітаційного відштовхування (електричного поля) передається в прямому зображенні;
— енергія гравітаційного тяжіння (магнітного поля) передається в зворотному зображенні (ефект лінзи);
— інтерпретувати одну й ту саме подію з різних точок зору (в різних системах координат і вивертати
    інформацію навиворіт);
— здатний приховувати інформацію за пеленою «туману», або робити її недоступною;
— здатен зупинити час і спрямувати його в протилежному напрямку.
Всі перераховані властивості разом є ознакою дієздатного розуму, який перевищує дієздатність і розум того, хто називає себе Homo sapiens. Людство, яке створило найжахливіший вид зброї, навіть не здогадується яку потугу приклав Творець, аби мінімізувати наслідки термоядерного вибуху з метою збереження життя на планеті. Проаналізуємо фізичні особливості застосування імплозії.
Максимальна швидкість вражаючого фактору термоядерного вибуху (експлозії) становить 300.000 км/сек — швидкість розповсюдження світлового і гамма-випромінювання. Імплозія в порівнянні з цим процесом є інертною. Початкова швидкість імплозії дорівнює нулю, проте швидкість пересування матерії під всмоктувальною дією імплозії збільшується за законами прогресивно прискореного руху. Це у випадку з термоядерним вибухом має негативні наслідки. За час, доки імплозія за потужністю зрівняється з експлозією, вибух здатен нанести невиправних наслідків для життя на планеті. З метою запобігти такому розвитку подій, Творець не просто зупинив розповсюдження експлозії у просторі. Аби подолати бар’єр інертності, Він спрямував у зворотному напрямку ЧАС.  Для експлозивного розповсюдження матерії це стало гальмом, який зупинив подальше розповсюдження вибуху у просторі. Матерія зупинилася, як стоп-кадр в кіно на протязі 12 секунд. А тим часом імплозія розгорнула свій тор, і спрямувала відцентрове розповсюдження експлозії по замкнутому контуру. Коли потужність імплозії перевищила потужність експлозії тор поступово став зменшуватись у розмірі. На зміну руйнуванню матерії прийшов синтез.
     
      Інертність імплозії може мати для людства позитивні наслідки. Розпочинаючись від нульової швидкості імплозія може бути регульованою. В розділі «Фізико-математична модель четвертого способу» була розрахована величина прискорення гравітаційної взаємодії G = 5720g. Ця величина обчислена за умов неприпустимості руйнації оточуючого середовища. Термоядерний вибух доводить, що ця межа може бути перевищена. А термоядерна імплозія доводить, що потужність гравітаційного тяжіння може перевищувати потужність термоядерного вибуху. Тобто величина гравітаційного тяжіння може перевищувати величину сильної взаємодії, яка породила термоядерний вибух. Це означає, що:
- по-перше, в процесі імплозії швидкість пересування матеріального тіла може перевищувати швидкість світла, що робить можливим політ космічних кораблів з надсвітовою швидкістю; для цього на лобовій поверхні космічного корабля необхідно створити регульований енергетично розріджений стан фізичного вакууму (спосіб створення такого стану розглядався на малюнках 59 і 68);
- по-друге, час може не просто уповільнюватись, як про це каже теорія відносності Ейнштейна, а може міняти свій напрямок, відкриваючи дорогу в минуле чи у майбутнє.
      Чи потрібні для цього надзвичайно потужні процеси на кшталт термоядерного вибуху? Ні! Сучасна теорія ставить можливість цих процесів в залежність від швидкості пересування. Проте потужність визначається не швидкістю, а величиною прискорення, з яким відбувається фізичний процес. Погляньте ще раз на фот. 25в, де світло народжується на нічному пляжі. Для народження світла зовсім не обов’язково, щоб сила сягнула величини слабкої взаємодії, як то стверджує сучасна фізична теорія. Термоядерний вибух продемонстрував дуже не ефективну (в енергетичному плані) подорож у минуле і повернення до реальності. При цьому напевне був змінений спін елементарних частинок матерії. Тому зробимо припущення — для здійснення мандрівки у часі матерію слід закрутити в протилежному напрямку, як то зробили Годін і Рощин в своєму конверторі. В літаючій тарілці, зробленій за описаною вище технологією, можлива мандрівка не тільки в минуле.  До прискорення, з яким відбувається вібрація п’єзокристалічних елементів, додається прискорення руху з яким п’єзокристалічна хвиля рухається по колу. Виникає так званий ефект ножиць, який здатен забезпечити пересування літального апарату з надсвітовою швидкістю. А це, в свою чергу, забезпечує подорож у майбутнє. Тобто подорож у часі відбувається в залежності від спіну елементарних частинок матерії, які слід закрутити навколо літаючої тарілки або за годинниковою стрілкою, або проти. У повітряному просторі Землі і на поверхні океану Місяць майже врівноважує спін молекул, породжений Сонцем. Тому подорож у часі не вимагатиме занадто великих витрат енергії. Необхідно лише посилювати силу гравітаційної взаємодії, породжену Сонцем або Місяцем.

      Уявіть, що ви бачите літаючу тарілку, яка закрутила повітря навколо себе в протилежному напрямку (відносно обертання водяної воронки у ванні). Вона змінює в протилежному напрямку спін кожної молекули повітря навколо себе. Тарілка почне віддалятися від вас у часі. Нехай вона порине у минуле всього на пів секунди. У відповідності з відомою піснею — «…есть только миг между прошлым и будущим, и именно он называется жизнь» — це означає, що в вашому житті тарілка вже не існує. Вона для вас це - лише спомин про минуле. Квазінерухоме повітря навколо неї це – шапка невидимка. У кращому випадку ви побачите повітря навколо неї лише тому, що воно в наслідок «інертності» генерує холодне світіння. Саме в цьому криється відомий секрет літаючої тарілки. Люди бачать сяюче повітря в середині якого мить тому існувала тарілка, а радар не бачить тому, що там її вже нема. Радар на відміну від людини не здатен бачити повітря, яке генерує холодне світіння. У випадках, коли льотчику винищувача надавали наказ знищити НЛО, з цього нічого не виходило. Неможливо вистрілити у минуле. Тарілка знаходиться, як то кажуть, в іншому просторово-часовому континуумі. А от винищувач для неї це - застигла у часі нерухома мішень в майбутньому. В майбутнє людина вистрілити здатна. Коли військовий отримує наказ запустити ядерну ракету, то він напевне знає, що в майбутньому через деякий час вона знищить ціль. Тарілці досить вистрілити у застиглий у часі винищувач з упередженням в пів секунди.
      Уявіть далі, що деяка країна вирішила розпочати ядерну війну і запускає одночасно сотні ракет. Нехай  в розпорядженні  протилежної сторони є всього одна літаюча тарілка. Вона злітає. Для неї ці сотні ракет є нерухомою картиною, які застигли над країною-нападником. Вона не поспішаючи розстріляє по одній всі ракети противника під час старту над його ж територією. Чим більше тарілка занурюється у час, тим раніше може бути знищена чергова ракета. Тобто пускова установка може бути знищеною ще до того моменту, коли буде натиснута кнопка пуску.
      Але це не забезпечує безпеку людства, бо ядерну бомбу можна загрузити і на літаючу тарілку. Отже в силу вступають:  свідомість людства щодо власної безпеки, мораль і релігійні попередження. Господь за образом і подобою своєю створив людину і надав нам можливість творити так, як це робить Він. Але при цьому важливо не знищити самих себе.

      Сказане може здаватися фантазією, проте Біблія описує застосування подібних технологій. Коли іудеї підкорювали землю обітовану їм довелося воювати. У вирішальній битві Ісус Навин, відчувши небезпеку поразки звернувся за допомогою до Господа та й сказав перед народом Ізраїлю: Цитировать

«Стань, сонце, в Ґів'оні, а ти, місяцю, ув айялонській долині! І сонце затрималося, а місяць спинився, аж поки народ відімстився своїм ворогам. Чи це не написане в книзі Праведного? І сонце стало на половині неба, і не поспішало заходити майже цілий день. І не було такого, як день той, ані перед ним, ані по ньому…» (Ісус Навин. 10:12—14).
Так було написано для людей сивої давнини. Нам же ж з фізики відомо, що не могла Земля припинити своє обертання навколо осі і не міг Місяць зупинитися у своєму русі навколо Землі. А от зупинити час так, щоб вороже військо і Сонце, і Місяць  постали нерухомою картиною в світлі наведеної теорії постає, як ймовірна подія. Кілька вояків Ісуса Навина, навколо яких Господь утворив імплозивний вихор, ходили серед нерухомих ворогів і вбивали їх. А ті нічого не розуміли. Просто із повітря на мить вилітає меч, вбиває і зникає.
Інший приклад наведений В Корані (Сура 2. Корова, вірш 259). Тут цитований текст виділено прописними жирними літерами, а художні пояснення автора – печатними.
Побачивши зруйноване вщент селище запитав маловірний чоловік: «Як Аллах оживить це, після того як воно померло?». І умертвив його Аллах на сто років, а потім воскресив. Наступного дня чоловік прокинувся і побачив мирне селище, де квітнуть дерева, працюють люди, граються діти. І запитав  його Аллах:
- Скільки ти пробув?
- Пробув я день або частину дня.
- Ні, ти пробув сто років. І подивися на твою їжу і питво, воно не зіпсувалося. І подивися на свого осла — для того, щоб Нам зробити тебе знаменням для людей, — подивися на кістки, як ми їх піднімаємо, а потім одягаємо м'ясом.
І коли йому стало ясно, він сказав: "Я знаю, що Аллах спроможний над всякою річчю!"
Те, що відбулося зі скелетом осла, можна назвати подорожжю у минуле з подальшою доставкою ожилої тварини у майбутнє. А те, що сталося з людиною в сучасній медицині називають анабіозом. В цій теорії обґрунтовується спосіб заглиблення людини в анабіоз. Але при цьому зовсім не потрібно лежати, наче мертвому. Чоловік, про якого йшлося не вважав себе мертвим і жив як і до цього. Для нього сто років показалися частиною одного дня. Плин часу для нього сповільнився в 73000 разів. Про подібне сповільнення часу йдеться в теорії відносності Ейнштейна. При цьому вважається, що час сповільнюється в залежності від швидкості, з якою людина пересувається у просторі. В цій теорії пропонується протилежний спосіб — закручування фізичного вакууму навколо нерухомої людини. Про викривлення (закручування) простору також писав Ейнштейн, але він не вказував спосіб в який це можна здійснити. Таким пристроєм може бути камера для анабіозу, принцип якої відображено на мал. 59 це – літаюча тарілка.

  Велика імплозія, як теорія виникнення Всесвіту

      Термоядерний вибух э найвищим проявом імплозії на Землі. Розглянемо найбільший відомий людству прояв імплозії у Всесвіті, відомий під назвою вибух наднової зірки. Традиційні судження про сутність вибуху наднової зірки базуються на фізичному терміні колапс. Цитировать

«Гравітаційний колапс — катастрофічно швидке стискання масивних тіл під дією гравітаційних сил. Гравітаційним колапсом може закінчуватися еволюція зірок з масою понад три сонячних маси. Після закінчення в таких зірках матеріалу для термоядерних реакцій вони втрачають свою механічну стійкість і починають з дедалі більшою швидкістю стискатися до центру. Якщо зростання внутрішнього тиску зупиняє гравітаційне стиснення, то центральна область зірки стає надщільною нейтронною зіркою, що може супроводжуватися скиданням оболонки і спостерігатися як спалах наднової зірки. Однак, якщо маса зірки перевищить межу Оппенгеймера-Волкова, то колапс триває до її перетворення на чорну діру». https://uk.wikipedia.org/wiki/  гравітаційний колапс.
Сутність цієї цитати базується на твердженні, що сила гравітаційного тяжіння є властивістю матерії. Всі наведені вище докази свідчать про зворотне — силою гравітаційного тяжіння володіє фізичний вакуум. Тобто, якщо між елементарними частинками матерії відсутній фізичний вакуум, то між матерією гравітаційна взаємодія не виникне. Звідси витікає висновок, що існування чорної діри, як матеріального об’єкту, є неможливим в принципі. Помилка в теорії призводить до того, що науковці не здані розтлумачити сутність явищ, які вони спостерігають в дійсності.

      Розглянемо вибух наднової зірки SN 1987a, представлений на фотомонтажу 85. Вперше за останні 400 років з’явилася нагода дослідити цей процес більш детально. Від 1987-го року вибух приносить загадки, які спростовують теоретичні засади сучасної науки і досі не мають пояснення. Так, незважаючи на приведену вище цитату, за 32 роки в епіцентрі вибуху не з’явилася а ні нейтронна зірка, а ні чорна діра. Нез’ясованими залишаються і більш прості речі. Тож практика спростовує теоретичні засади сучасної теорії.
      Дослідження встановили, що внаслідок вибуху в просторі виникло утворення, яке за своєю формою нагадує пісочний годинник. На фот. 85а ми спостерігаємо три кільця, світіння простору в епіцентрі вибуху і дві яскраві зірки на зовнішніх кільцях. Також дослідження з’ясували, що середина «годинника» заповнена новонародженим пилом та елементарними частинками матерії. На моделі фізичного процесу (фот. 85б) цей факт відображено, як ледь помітне сяйво у вигляді двох перегорнутих фужерів. Фальшуючи фотографію тут прибрані дві зірки, начебто вони не мають жодного відношення до вибуху наднової. Це свідчить про те, що науковцям, які розробили цю модель, невідома фізична сутність процесу. На протязі 32 років сучасна теорія не здатна роз’яснити, яким чином сформувалися три кільця і яку участь у вибуху приймають дві зірки?

Фот. 85а. Наднова зірка SN 1987А. Фот. 85 б. Сучасна фізико-математична модель розвитку вибуху.
https://www.youtube.com/watch?v=Ihg4tfO-I6Y

      Перш за все необхідно констатувати факт. Тридцять два роки тому в цьому місці відбулася астрофізична подія, яка призвела до яскравого спалаху, виділення великої кількості енергії і синтезу матерії. А ні нейтронна зірка, а ні «чорна діра» тут не народилися.
До вибуху тут існувала подвійна зірка — дві зірки, які обертались навколо загального центру мас (фот. 86а). Вони нікуди не поділися. Щоправда в силу процесу, який ми розглянемо, їх розкидало у просторі. Можливо вони «схуднули», утворивши два кільця та яскравий тор. Народження подібного тору розглядалося в кавітаційній бульці і при термоядерному вибуху. Дві зірки, утворення тору і синтез матерії свідчать, про те, що тут відбулася вакуумна імплозія. Вибух, який начебто знищив на цьому місці зірку, насправді нічого не знищив. Світлові промені від зірок доводять існування поляризованої матерії навколо них. Це доводить, що зірки знаходяться в межах «пісочного годинника». Навколо інших зірок такі промені не спостерігаються.
      Загально відомо, що існують два різновиди гравітаційної взаємодії — гравітаційне тяжіння і гравітаційне відштовхування. В загальній фізиці силу гравітаційного тяжіння прийнято вважати такою слабою, що її приймають до уваги лише на рівні астрофізичних тіл. А силу гравітаційного відштовхування науковці розглядають лише на рівні молекулярної фізики; астрофізика її не розглядає. Розглянемо фізичний процес, коли в астрофізиці одночасно працюють обидві сили.

Фот. 86а. Голубий надгігант Sanduleak –69°202.     Мал. 86 б, в, г – фізична модель імплозії.

      На фот 86а представлено зірку SK 69202. Згідно сучасних тлумачень саме ця зірка вибухнула в 1987 році і утворила наднову зірку SN 1987А https://www.youtube.com/watch?v=3G_quT_FJ2s. Очевидно, шо це — подвійна зірка. Жовтим і помаранчевим обрисами виділені габаритні розміри двох зірок, які входили до її складу. На малюнку 85б ці зірки зображені такими, що обертались навколо загального центру мас О. Голубим і синім кольорами намальовані динамічні каверни, які утворюються за зірками в наслідок їх руху у космосі. Більш детально про утворення каверни йшлося в розділі «Гравітаційні аномалії Сонячної системи». Те що відбулося з SK 69202 подібно до катастрофи, яка відбулася при прольоті Фаетону через каверну Урану. Катастрофа в Сонячній системі поклала на бік Уран, утворила пояс астероїдів, змінила напрямок обертання Марсу навколо власної осі, ледь не знищила життя на нашій планеті і примусила Меркурій рухатися навколо Сонця по прецесійній орбіті. Але при цьому рідкий Уран зовні залишився неушкодженим. Катаклізм за участю двох зірок є незрівнянно більш потужним явищем, проте зірки, як і Уран зовні виглядають неушкодженими.

Евгений:
      В процесі обертання навколо загального центру мас О зірки поступово зближувались між собою під силою гравітаційного тяжіння. Але зіткнення не відбулося. В той критичний момент, коли менша зірка увійшла в динамічну каверну великої, між зірками виникла сила гравітаційного відштовхування. Спрощена схема фізичного процесу представлена на мал. 86б. В наслідок перекриття двох каверн між зірками утворилася третя — результуюча каверна, виділена білим кольором. Вона всмоктує в себе плазму від двох зірок в напрямку векторів FG (мал. 86в), причому відсмоктується лише поверхневий шар речовини. Самі зірки поки що продовжують рухатися за законами звичайної механіки. Частинки всмоктуваної плазми з прискоренням G пролітають скрізь каверну по траєкторіям, означеним кривими лініями чорного та синього кольорів. Доцентрова імплозія перетворюється на відцентрову експлозію. Відбувається процес, зовні схожий на вибух, але по суті цей процес є імплозією, оскільки зірки залишились цілими. Частинки, які всмоктуються в напрямку векторів F'R сірого кольору передають зіркам набуту кінетичну енергію і відштовхнуть зірки одну від одної; вони починають розлітатися у просторі в протилежні сторони. Частинки, які розлітаються в напрямку векторів FR червоного кольору (див. мал. 86г) здують з зірок два кільцевих утворення. Під час розгляду термоядерного вибуху цей процес було названо утворенням парової копії з матриці. В даному випадку матрицями є дві зірки, з яких експлозивний розліт матерії здуває плазмову копію. Ці два тонких тороїдальних вихори помчаться у просторі випереджаючи матрицю. Щойно плазмові копії відлетять за межі каверн, в дію додатково вступає закон тяжіння Ньютона. Рух частинок набуває сповільненого характеру. На деякій відстані від епіцентру сила гравітаційного тяжіння з боку зірок врівноважить силу імплозивного розкидання матерії і процес набуває ознак квазістатичного стану. При розльоті частинки матерії, здуті експлозивним вихором,  утворюють два параболоїди у вигляді пісочного годинника.
      В вертикальному напрямку для розповсюдження експлозивного розкидання матерії немає жодних перепон. В цьому напрямку частинки від вибуху вилітають за межі каверни, проте улетіти далеко вони не зможуть. Сила гравітаційного тяжіння каверни закручує їх у тороїдальний вихор, як то розглядалося при утворенні кавітаційної бульки і термоядерного вибуху. На малюнку утворення тору означено обрисами «Т». На внутрішніх поверхнях тору відбувається процес народження матерії, яка викидається в середину параболоїдів.
      Ми розглянули процес, який відбувся з поверхневою речовиною зірок, а що ж відбулося з самими зірками? Коли менша зірка влетіла в каверну більшої, виникла сила гравітаційного відштовхування, яка відкинула зірки одну від одної. Сучасна фізика описує величину цієї сили терміном електромагнітне відштовхування.

Фот. 87а. Наднова  Кеплера SN 1604. Фот. 87б. Наднова зірка в галактиці NGC 4424.

      Цей вибух не є поодиноким випадком. На фот. 87а представлено наднову Кеплера, яка «вибухнула» 400 років тому. Як і в першому випадку тут утворились два кільця (їх обриси виділені тонкими лініями). Так само тут світяться дві зірки, щоправда за ці роки наднова народила стільки пилу, що їх світіння видається розмазаним. Подібні кільця спостерігаються і на фот. 87б. Тут також видні залишки двох зірок. Народження матерії та описана послідовність фізичного процесу дозволяють перейти до теми виникнення Всесвіту.

Місце народження Всесвіту
або місце, де не відбувся «Великий вибух»

      Сучасна теорія народження Всесвіту базується на гіпотезі «Великого вибуху», згідно якої вибухнула якась нескінченно мала точка простору, маса якої була нескінченно великою. Таке припущення позбавлене будь якої логіки і призводить до серії питань, на які прихильники цієї теорії не можуть відповісти:
1. Як нескінченно мала точка може володіти нескінченно великою масою і що таке нескінченно велика маса?
2. В ході якого фізичного процесу народилася матерія?
3. Всесвіт прискорено збільшується у розмірі, хоча за уявленнями теорії під дією гравітаційного тяжіння  швидкість розповсюдження має зменшуватись, Яка сила забезпечує розростання Всесвіту?
4. Дослідженнями виявлено, що в будь якому напрямку відносно Землі границі Всесвіту віддаляються. Виникає питання: Земля знаходиться в епіцентрі Всесвіту? Це означає, що невідомим є місце вибуху. Тобто за наведеними ознаками теорія Великого вибуху є бездоказовою.
Розглянемо авторську гіпотезу, яка надає відповіді на поставлені питання.
      Досліджуючи наднову зірку SN 1987A науковці дійшли висновку, що в природі все ж таки існує фізичний процес народження матерії (пилу). Тобто процес створення Всесвіту продовжується й понині.  Але теоретики традиційно пов’язують це з процесом вибуху (експлозії). Такий висновок є вкрай нелогічним. Вибух це - процес руйнації матерії, а не її створення. Творіння ж (синтез) відбувається в процесі імплозії.
      В роботі наведені різні способи створення імплозії людиною.  Що ж повинен був зробити Творець для того, аби створити первинну матерію?
      Сучасна наука надає підстави для відповіді на це питання. Розглянемо дві цитати.  Цитировать

«Новонароджений Всесвіт міг обертатися навколо своєї осі, як дзиґа; ймовірно, що цей процес відбувається досі — вважають американські науковці. Дослідивши більш ніж 15.000 галактик в рамках проекту Sloan Digital Sky Survey (SDSS),  науковці Мічиганського Університету на чолі з Майклом Лонго дійшли висновку, що спіральні галактики можуть обертатися і за годинниковою стрілкою, і проти неї…»
  http://www.kosmonawtika.ru/news/info/6.html. 
      Припущення, що Всесвіт обертається наче дзиґа має здогадний характер і є занадто спрощеним. Тому висновок, що галактики можуть обертатися в протилежних напрямках є хибним. Викладена тут теорія виходить із того, що рух матерії у Всесвіті відбувається в тороїдальній системі координат. З цього витікають два висновки:
1. Висновок, що галактики обертаються в протилежних напрямках, обумовлений обманом зору:
    1.1. Якщо галактику розглядати з протилежних сторін (зверху або знизу), то вам буде здаватися, що
    вона обертається в протилежних напрямках. Ми, мешканці Землі, звикли розглядати всі вища нашого
    маленького світу в Декартовій системі координат. Але Земля це - куля і ми моволі спостерігаємо
    багато явищ в сферичній системі координат. Наприклад, по різні боки екватора ми говоримо, що
    вихор води в зливній воронці обертається в протилежних напрямках. Але сторонній спостерігач в
    космосі  побачить, що воронки обертаються в одну сторону. Так і з галактиками, перебуваючи по
    різні боки екватора, ми розглядаємо Всесвіт в протилежних напрямках, і нам здається, що галактики
    обертаються в протилежні сторони. Цей ефект ілюструється на мал. 88д.
    1.2. Галактики обертаються вздовж твірного кола тора. Для стороннього спостерігача дві однакові
     галактики по різні сторони цього кола поставатимуть такими, що обертаються в протилежних
     напрямках.
2. Напрямок обертання галактик має принципово важливе значення. Астрофізика, керуючись законом тяжіння Ньютона, не приймає до уваги існування процесу гравітаційного відштовхування. З подібним явищем зіштовхується ядерна фізика. Визначальне значення при цьому має спін, але фізика не розтлумачує його роль і походження. Утворення сили гравітаційного відштовхування розглядалося в коментарі до мал. 39 на прикладі електрону (і на прикладах Меркурію, Урану та наднової SN 1987A). Якщо два електрони обертаються в протилежні сторони, то один із них називають електроном, а другий позитроном. Під силою гравітаційного тяжіння вони починають зближуватися і відбувається анігіляція. Так в фізиці виникло хибне припущення про існування антиматерії.  Для того, щоб галактики обертались в протилежні сторони, має бути протилежним спін кожної елементарної частинки матерії, які входять в склад цих галактик. Астрофізика не може віднайти антиматерію в космосі тому, що її не існує. Якщо галактики будуть обертатися в протилежні сторони, то під дією гравітаційного тяжіння вони будуть зближуватися. При цьому Всесвіт буде безперервно зменшуватися в розмірі. Кінець кінцем зближення закінчиться всесвітньою анігіляцією. І навпаки, при обертанні в одному напрямку між галактиками виникає сила гравітаційного відштовхування. Під дією цієї сили Всесвіт безперервно розширюється і це є загальновизнаним фактом. Отже, галактики не можуть обертатися в протилежні сторони. Помилка у висновках пов’язана з тим, що науковці розглядають обертання галактик в декартовій системі координат. Розглянемо сказане на прикладі двох феноменальних галактик.
       
      Наступна цитата несвідомо вказує на місце народження Всесвіту: Цитировать

«… галактика, яка являє собою виключення із загальних правил галактичного обертання. Вона обертається за годинниковою стрілкою, навіть при тому, що спрямування її рукавів вказує, що вона має обертатися проти годинникової стрілки… Зображення цієї дивовижної спіральної галактики, розташованій від нас в 111 мільйонах світових років в сузір’ї  Центавра було відзняте  космічним телескопом Хаббл».

http://img.konspektiruem.ru/images/0812.jpg . Тут йдеться про галактику NGC 4622. До цитати слід додати — у Всесвіті виявлена ще одна подібна галактика ESO 297-27 (див. фото 88а та 88в).
Обертання рукавів галактики в протилежні сторони доводить, що тут одночасно працюють сили гравітаційного тяжіння та відштовхування. Обидва процеси раніше досліджувалися в кавітаційній бульці. Експлозивна руйнація молекулярної структури води супроводжується утворенням кулястої форми бульки. Потому під дією гравітаційного тяжіння куля перетворюється на тор. В процесі імплозії відбувається відновлення зруйнованого водяного простору. У Всесвіті відбувається подібний процес імплозії. Але першого етапу (великого вибуху) не могло бути, оскільки до народження Всесвіту матерія не існувала. Не було чому вибухати. Від народження і до нашого часу у Всесвіті відбувається безперервний процес синтезу матерії. Доказом цьому є розростання Всесвіту. На прикладах кавітаційної бульки, термоядерної бомби і «наднової зірки» був зроблений висновок про те, що під дією сили тяжіння синтез матерії відбувається в тороїдальній системі координат. Це дозволяє припустити, що Всесвіт виник в процесі імплозії. Отже, Всесвіт являє собою гігантський тор, а не кулю, як це передбачає теорія Великого вибуху. Фізична сутність тору пояснювалась в коментарі до мал. 76а. Тор являє собою те, що в фізиці називають «магнітним монополем». При цьому виникає гравітаційний колапс фізичного вакууму, який призводить до народження матерії. Отже розглянемо рух енергії та матерії в тороїдальній системі координат.
       У Всесвіті виявлено 4·1011  галактик і лише дві із них NGC 4622 та ESO 297-27 не вписуються в рамки сучасних наукових уявлень і являють собою таємницю. Центральні рукави цих галактик обертаються в одну сторону, а зовнішні – в протилежну. Пояснень цьому в науці не існує. Відносно цих галактик астрономи керувались традиційним уявленням щодо утворення Всесвіту, що породжує нерозуміння того, що вони спостерігають в реальності. Ці астрофізичні об’єкти не є галактиками. На вказаних фотографіях надана їх відкалібрована модифікація. Метою модифікації було бажання прибрати зайві космічні тіла, які знаходяться між телескопом і галактикою. Для цього астрономи використовують різноманітні засоби ідентифікації. В даному випадку вони припустили, що ці об’єкти є спіральними галактиками і мають форму диску у вигляді «сплюснутого сфероїда». Вони обрали математичну модель, яка не відповідає дійсності. Комп’ютерна програма відфільтрувала космічні тіла, які не вписуються в задану програму і унеможливила аналіз фізичного процесу.
      Звернемося до фотографій 88б та 88г на яких приведені реальні їх зображення. На думку автора ці об’єкти нагадують собою воронку, яку ми спостерігаємо при зливі води із ванни, або на циклон на фотографіях 36б та 36в. «Галактика» NGC 4622 це – фото вселенської воронки зверху, а ESO 297–27 сфотографовано знизу. Це означає, що для проведення належного корегування зображень слід було закласти математичну модель типу «гіперболоїд». Причому, обидві галактики це – не окремі об’єкти; вони утворюють у просторі єдину стереометричну фігуру, сутність якої відображають малюнки 76б; 88д і 88е на фотомонтажу 88.

Фотомонтаж 88. Процес Творіння, яке відбувається сьогодні.
      Фото 88а. Астрофізичний об’єкт, фото якого науковці відкалібрували, і дали назву «галактика NGC 4622».
      Фото 88б. Реальне зображення NGC 4622 https://iopscience.iop.org/article/10.1086/345821/fulltext/ .
      Фото 88в та 88г - аналогічні відкаліброване і реальне зображення «галактики» ESO 297-27.
https://iopscience.iop.org/article/10.1088/0004-6256/136/3/980 
      Мал. 76б (повтор; колапс кавітаційної бульки). За подібною схемою народився Всесвіт у вигляді тору.
      Мал. 88д – тороїдальна схема Всесвіту. Точкою К означена каверна в його центрі. Точка Е символізує Землю, з якої ми спостерігаємо «галактики». Фіолетовим кольором виділено зони, де під всмоктувальною дією каверни домінуючою є сила гравітаційного тяжіння. Блакитним кольором виділені зони, де домінуючою є сила гравітаційного відштовхування. Жирними чорними лініями в верхній і нижній половинах  малюнку означені зовнішні рукави «галактик» ESO 297–27 та NGC 4622 відповідно.
      По різні боки екватора на Землі стоять два чоловічки і розглядають галактики 1 і 2 над своєю головою. Верхній чоловічок вважає, що галактика обертається проти годинникової стрілки, а нижній вважає, що галактика обертається за годинниковою стрілкою. Проте читач, який розглядає цю картинку, бачить, що обидві галактики обертаються в одну сторону — проти годинникової стрілки. Заглядаючи в хобот Вселенського смерчу, чоловічки спостерігають місце де народився Всесвіт.
      Мал. 88е – художня візуалізація хоботу вселенського смерчу. Перетин В-В проходить через Землю, означеною літерою Е. З цієї точки ми бачимо дві вселенські воронки. При цьому воронка ESO 297–27 виглядає менш виразно, оскільки каверна А закриває її від глядача.

      Перш ніж розглядати фізичний процес, внаслідок якого рукави воронок спрямовані в протилежні сторони, слід надати відповідь на первинне питання: як і коли народжується матерія? Стосовно властивостей Всесвіту до великого вибуху фізики вступають в філософську полеміку: яким був Всесвіт до вибуху – однорідним, чи неоднорідним? Не може сам собою виникнути будь який фізичний процес в однорідному просторі.
      Фізико-філософська вставка. Людина здатна створити неоднорідність простору за допомогою рухомого тіла. А як це створив Бог, коли матерія ще не існувала? Можливим є лише одне припущення. Загальною ознакою Бога і фізичного вакууму (тверді) є їх енергетична сутність. Наведу цитату із Біблії: Цитировать

«А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води.»

Тут автор підкреслив суттєву ознаку. На відміну від порожнечі Дух Божий має динамічну властивість — здатність самостійно «ширяти» над водою. Подібну властивість ми спостерігаємо в природі, коли у нерухомій атмосфері виникає вітер. Відповідь стає очевидною Всесвіт до народження матерії був неоднорідним, що створює передумову для виникнення динамічного процесу народження матерії. А до того ж, Бог володіє розумом і здатністю творити. Чи може людина відтворити подібну подію? За участі матерії може; без матерії, силою однієї думки – ні. Тож повернемося до світу людських можливостей.
      У точці К в перший момент творення Господь утворив енергетично розріджений стан фізичного вакууму у вигляді кулі (каверну). Хід подальших подій нагадує схлопування кавітаційної бульки. В процесі колапсу фізичного вакууму в просторі утворився гравітаційний вихор у вигляді тора (див. одночасно малюнки 76б і 88д). Але тор лише зовні схожий на бублик. Фізична модель цього явища не відповідає визначенню, яке дає тору сучасна математика. Фізичний вакуум рухається не по колу в одному напрямку, а вздовж двох напівкіл у зустрічних напрямках. На малюнку ця відмінність позначена стрілками жовтого кольору. Енергія з усіх боків всмоктується в каверну «А» в зустрічних напрямках. Відбувається вакуумний вибух, колапс, спрямований всередину. Енергетичні потоки ущільнюються до ступеню, необхідного для народження матерії. Надалі каверна силою гравітаційного відштовхування викидає народжений пил в напрямку стрілок V R у внутрішню поверхню тору, зафарбовану блакитним кольором. Те, що астрономи називають зовнішніми рукавами є кавітаційними шлейфами новонародженої матерії. Найближчим їх аналогом слід вважати хвіст комети на фото 13 а.
      Не з’ясованим залишилось походження  «внутрішніх рукавів». На межі між блакитною і фіолетовими зонами потоки всмоктуваної тором енергії (жовті стрілки) захоплюють частину щойно народженої матерії із блакитної зони і залучають її у зворотному напрямку — знов до каверни. Відбувається вторинний синтез матерії, як то розглядалося для синтезу води в кавітаційній бульці. Із атомів водню утворюються більш важкі елементи… Кількість повторних процесів сягає числа 92 за кількістю елементів в таблиці Менделєєва, які зустрічаються в природі.

      Тор утворює в просторі дві зони. Фіолетовим кольором зафарбована зона, де під дією СИЛЬНОГО гравітаційного тяжіння йде безперервне перетворення енергії фізичного вакууму на матерію (синтез). Блакитним кольором зафарбовано зону, де під дією СЛАБКОГО гравітаційного відштовхування матерії народжується світло. Ми живемо в блакитній зоні на межі двох світів. Слід припустити, що саме про ці зони говорить релігія. У нашій зоні править «князь світу цього» і «наклепник», бо за ефектом лінзи він вивертає моральні настанови Господа; друге його ім’я — «той, хто несе світло — Люцифер». У фіолетовій зоні життя, засноване на молекулярній структурі матерії, неможливе (бо там матерія лише народжується). Тут продовжує розбудовувати світ Господь, який сказав:
Цитировать

«... людина не може побачити Мене і залишитися живою». (Книга Вихід 33:20).


Ми живемо на межі двох світів, де на зміну фізиці приходить філософія. Нам надана унікальна можливість одночасно розпоряджатися і силою гравітаційного тяжіння, і силою гравітаційного відштовхування. Людство навчилося використовувати енергію електромагнітної взаємодії, і стоїть на порозі освоєння слабкої та сильної взаємодії. Але при цьому існує лише один шлях аби уникнути самознищення - МОРАЛЬ, засади якої були написані перстом на скрижалях із п’єзокристалічного кварцу.

Навигация

[0] Главная страница сообщений

[#] Следующая страница