Кавітація у повітрі
Теоретична аеродинаміка заперечує можливість кавітації у повітрі. Проте досягнення практичної авіації змушують науковців повторювати теоретичні постулати гідродинаміки, яка намагається, але на може роз’яснити фізичні процеси, які відбуваються при кавітації.
Фотомонтаж 77. Кавітація у повітрі. Народження кулькових блискавок.
Фотомонтаж 79. Процес перетворення сферичної системи координат на тороїдальну робить видимими події, які відбулися шість секунд тому під час першого вибуху.
Мал. 79а – конструкція термоядерної бомби. Схема розповсюдження експлозивної хвилі першого вибуху всередині бомби означена стрілками різних кольорів:
- стрілки помаранчевого кольору означають утворення сферичної частини вибуху з лівої сторони;
- розповсюдження вибуху, означене білим кольором, було обмежене урановим екраном, що призвело до утворення пласкої форми вибуху з правої сторони;
- за рахунок обтікання уранової оболонки в напрямку синіх стрілок утворилася подовжена форма яскравої зони вибуху;
- розповсюдження експлозії скрізь отвір запальної свічки в напрямку жовтої стрілки призвело до створення потужного струменю.
Мал. 79б. Два вибухи утворюють по сусідству дві чорних діри. Перший вибух відбувався у сферичній системі координат; на всіх стадіях розвитку він мав кулясту форму. Другий вибух під дією вищезазначених факторів набув подовженої форми, означеної помаранчевими лініями.
Фото 79в, кадр 14. Світлину розвернуто так, щоб розташування чорних дір і пласка сторона співпадали з малюнком бомби. Дві чорні діри в центрі вибухової зони утворюють імплозивний тор. Форма яскравої зони є подовженою і пласкою з правої сторони.
Фото 79г, кадр 8 – найбільш виразний знімок імплозії першого вибуху. Помаранчевими лініями означена форма вибуху, яка в незмінному вигляді постає на фотографіях другого та третього вибухів.
Фото 79д, кадр 11. Ви думаєте, що тут у дзеркальному відображенні представлений початок імплозії другого вибуху? Ви помиляєтесь…
Фото 79е, кадр 11а. Якби це було розповсюдження вибуху, то зовнішній контур вибуху та візерунки всередині в ході фізичного процесу мали б бути рухомими. Проте вони залишаються незмінними на всіх кадрах термоядерного вибуху. З цього витікає висновок: зовнішній контур і візерунки з’явилися в минулому часі. Під всмоктувальною дією другої чорної діри змінилася система координат, в якій відбувається перший вибух. Стали видимими події, які відбулися шість секунд тому. Друга чорна діра висвітлила незавершену імплозію першого вибуху. Початок другого вибуху (експлозію) ми побачимо на наступному кадрі.
Фото 79є, кадр 11б. Лише зараз на фоні нерухомої картинки з минулого, з’явилося те, що ми називаємо другим вибухом – викид енергії білого кольору. В середині кадру події набувають динамічного характеру. Це народився та збільшується у розмірі тор (див. кадри 13 та 14, вставлені в малюнок бомби).
Порівняємо кадр 8 першого вибуху (фото 79г) з кадрами другого вибуху (фотографії 79д, 79е, 79є). Останні представлено у дзеркальному відображенні. Крім цього вони підняті вгору так, щоб епіцентр двох вибухів знаходився на одній горизонтальній лінії.
Кажуть, що у космосі не існує вибухової хвилі. Проте кадри зйомки вдруге зсунулися в вертикальному напрямку. Сила гравітаційного відштовхування відкинула ракету, з якої велася зйомка вибуху. Наведені кадри доводять існування гравітаційного відштовхування між макроскопічними тілами. Ця сила разом з силою тяжіння забезпечує прецесійне обертання орбіти Меркурію і спричинила катастрофу, яка поклала на бік планету Уран.
Розглянемо особливості фізичного процесу імплозії, порівнюючи контури першого і другого вибухів. Обриси другого вибуху за формою подібні до контуру першого. Задля наочності вони окреслені тонкими лініями помаранчевого кольору. Жирними лініями окреслено контур який стане видимим на більш пізніх світлинах. Зображення відрізняються одне від одного так, як відрізняються між собою звичайна світлина і томографія, яка робить видимим те, що при погляді зовні є невидимим. Зовнішній контур другого вибуху повторює контур першого, незважаючи на те, що між цими подіями пройшло шість секунд часу і відбувся другий вибух. Одночасно між вибухами існує характерна відмінність. Чорна діра в епіцентрі першого вибуху силою тяжіння змінила спін кожної елементарної частинки матерії і кожного атому, які розкидав другий вибух. Турбулентні вихори закрутилися в протилежному напрямку. Внаслідок цього облік другого вибуху постає перед нами у дзеркальному відображенні.
На фотографіях 79д та 79е другий вибух висвітлив картину, яка не має попередньої історії. Ключовим є слово «висвітлив», тобто зробив видимим те, що до цього моменту було невидимим. Зовнішній контур картини і візерунки всередині залишаються незмінними на протязі другого та третього вибухів. Те, що ми спостерігаємо на цих кадрах можна описати так — невідомий художник із задзеркалля висуває вже намальовану картину — вона наче випливає із туманної імли. Хто, де і коли її малював?
Цю картину створив перший вибух. На фото 79г, кадр 8 мало б бути зображеним утворення світлового спалаху, який розповсюджується зі швидкістю 300000 км/сек. Зафільмувати розповсюдження світла у вакуумі неможливо. Тому кінокамера відзняла менш швидкісний, але більш потужний зворотний фізичний процес — —імплозію — згасання спалаху. Сказане призводить до двох висновків:
- імплозія, в порівнянні з розповсюдженням світла є інертною;
- інертність є властивістю фізичного вакууму, а не матерії. Тобто коли ми говоримо, що якесь тіло володіє інертністю, то ми приписуємо матерії властивості, якими вона не володіє. Інертним є фізичний вакуум між молекулами матерії. Цей висновок надає підстави для створення безінерційних транспортних засобів, які ми спостерігаємо у вигляді фантастичних літаючих тарілок.
Аби з’ясувати походження габаритних контурів нерухомої картини повернемося до малюнка 79а. Перший вибух з лівої сторони набув сферичної форми, що означено стрілками помаранчевого кольору. З правої сторони вибух розповсюджується в трьох напрямках:
1. Проходячи через отвір запальної свічки вибух утворює потужний струмінь, означений стрілками жовтого кольору. На мал 79б кадр 13 цей викид енергії означено лініями помаранчевого кольору під номером 1.
2. В напрямку стрілок білого кольору урановий екран створив перепону для розповсюдження вибуху; це надало йому приплюснутої форми. На малюнках пласка поверхня вибуху означена цифрою 2.
3. Вибухова хвиля змушена обтікати уранову оболонку в напрямку стрілок синього кольору, що надає вибуху подовженої форми.
Загалом зона яркого світіння на кадрах 13 і 14 відтворює контур бомби і виділена помаранчевим кольором. Цей контур проглядається на кадрах 8, 11, 12, 13, 14 фотомонтажу 78. Особливо чіткими є сфера, пласка поверхня і правий нижній прямий кут, які виділено жирними лініями. Пласка частина контуру спостерігається також на кадрах 16 і 17.
Розглянемо утворення візерунків. Обдуваючи уранову оболонку, перший вибух, наче з матриці, здув з неї бризки та пари урану. Через отвір запальної свічки назовні прорвався потужний струмінь парів. Він утворив праву сторону літер VV на кадрах 12, 13, 14 і пробив у торі бреш, означену на кадрі 14 жовтими стрілками. Щойно туман розсіявся, на 13-му кадрі з’явилося зображення, яке у збільшеному вигляді відтворює внутрішній устрій термоядерної бомби. Ця картина намальована у тумані частинками матерії, які розлітаються в різні сторони внаслідок вибухів (як в камері Вільсона).
Фото 79е це - останній момент, коли картина залишалася незмінною. Змінювалася лише прозорість вакууму навколо неї. Картина то випливає із мутної імли, то знов занурюється у вакуумний туман.
Фото 79є. В центрі нерухомої картини з’явилися динамічні ознаки другого вибуху — яскрава пляма — викид енергії та матерії другим вибухом. З цього моменту спостерігається активний розвиток вибуху. На відміну від першого вибуху другий вибух розвивається в тороїдальній системі координат. Стали видимими одразу два процеси: експлозія та імплозія другого вибуху. Протуберанці від вибуху намагаються розлетітися у просторі, проте дві каверни закручують їх у тор. Яскрава зовнішня поверхня тору розростається і закриває нерухому картину за нею. Одночасно розростається внутрішній отвір тору. Скрізь цю діру стають видимим візерунки картини в центрі тору, які були невидимими до цього моменту (див. кадр 13). Проте з часом вони залишаються незмінними. Другий атомний вибух жодним чином не впливає на застиглу у часі незавершену імплозію першого вибуху.
Зробимо проміжний висновок, який витікає із питання: який фізичний процес ми спостерігаємо на фотографіях 79д і 79е, якщо це – не другий вибух? На цих кадрах зафіксована перша фаза другого вибуху — викид гравітаційної енергії, носіями якої є невидимі гравітони. Під всмоктувальною дією гравітонів виникає поляризація атомів матерії, розкиданих першим вибухом. Атоми розвертаються навколо власного центру мас і, посилено вібруючи, видавлюють із фізичного вакууму «холодне» світіння. Викид «гарячої» світлової енергії другим вибухом відбувся лише на фото 79є. Ці кадри доводять, що елементарні частинки енергії, які називають фотонами, насправді є носіями гравітаційної енергії. Світло ж в просторі не пересувається — воно народжується в будь якій точці простору, де перетинаються траєкторії руху частинок матерії. Наприклад, невидимий сонячний гравітон попадає в око людини і породжує в ньому спалах світла.
Створюючи зброю, людство намагається утворити якомога потужний викид енергії та розліт уламків. При цьому і енергія і уламки розповсюджуються в радіальному напрямку від епіцентру. Вибух (експлозія) є подією очевидною і зрозумілою. При цьому широко розповсюдженою є уява про те, що з часом вибух сам собою поступово згасає у просторі.
Розглянемо доказ того, що вслід за вибухом відбувається його примусова імплозія. Звернемося до фотомонтажу 80. Тут наведені три послідовних фотографії фізичного процесу.
На фотомонтажу 77 представлено серію фотографій процесу, який намагаються роз’яснити за допомогою традиційних уявлень про кавітацію. За твердженням теоретиків ці утворення заповнені парою. Коли школяр тільки починає вивчати фізику, йому пояснюють, що пара, як і всі гази – прозора. Проте на фотографіях першого ряду ми бачимо, що повітряний простір за літаками є непрозорим. Тобто такі роз’яснення не відповідають навіть елементарним уявленням фізики. Матовий конус за реактивним літаком являє собою зону повітря, молекулярна структура якого зруйнована потужним ударом (наприклад, молекула кисню О
2 зруйнувалася на два атоми О). Оскільки ми не здатні побачити молекули повітря, то матова зона свідчить про те, що змінилася оптична властивість фізичного вакууму між молекулами повітря – він став непрозорим.
Фот. 77а. Сучасна фізична теорія заявляє про відсутність гравітаційної взаємодії між молекулами газів. Чітка геометрична форма мутного утворення, яке не руйнується за швидкості 1000 км/год, свідчить про наявність потужної гравітаційної взаємодії між молекулами і доводить безпідставність наведеного постулату традиційної теорії. Для літака, швидкість якого наближується до швидкості звуку, цей процес слід ототожнити з утворенням вторинної ударної хвилі (з колапсом). Пізніше ми розглянемо процес колапсу на прикладі вибухів.
Фот. 77б. Конус за літаком генерує світло. Вважається, що народження світла є проявом слабкої взаємодії. Тобто цей процес мала б розтлумачити квантова фізика, а не термодинаміка.
На фот. 77 в за літаком утворився подібний конус, який випромінює світло на тлі тіньової сторони хмарини. На фот. кадрі 77г за ним утворились дві сяючих кулі. Через мить на фот. 77д народились ще два подібних утворення.
https://www.youtube.com/watch?v=M3oOepkVtrs .
Фот. 77 г.
https://www.youtube.com/watch?v=Hgc1QCRCkXA За літаком на фоні океану утворились дві яскраві кулі. Це утворення є подобою кавітаційної бульки, яку розглядають в гідродинаміці. В фізиці воно відоме як куляста блискавка.
Що ж собою являє куляста блискавка? Існує багато версій які намагаються розтлумачити її фізичну сутність, проте жодна з цих версій не здатна в ході експерименту відтворити її народження. І от літаки на наведених фотографіях демонструють найбільш простий спосіб її створення виключно засобами аеродинаміки, без застосування будь яких електромагнітних ефектів. Блискавки народжується під час виходу літака із піке, коли розриваються два спутних струмені, за крилами літака. Спіральний вихор перетворюється на кулястий. Швидкість обертання повітря в ньому перевищує швидкість звуку. Це стає можливим внаслідок того, що між молекулами повітря виникає потужна сила гравітаційного тяжіння, яка об’єднує молекули в стійкі кристалічні структури кулястої форми. Високий ступінь енергетичного розрідження фізичного вакууму за молекулами призводить до їх саморозгону. Про аналогічний ефект йшлося при розгляді генератора Серла де при саморозгоні магнітних роликів виникали фізичні явища, подібні тим, що спостерігаються у кульовій блискавці. Це дозволяє блискавці існувати деякий час, доки якесь чужорідне тіло не зруйнує нестійку кристалічну структуру повітря або просто згасне за нестачею потужності, яка б забезпечила режим саморозгону. Так зупинявся внаслідок конструкторських помилок конвертор Годіна – Рощіна.
Імплозія
Термоядерний вибух, як провісник мандрівок у часі
Імплозія — вакуумний вибух, спрямований всередину, або схлопування водного, повітряного чи вакуумного простору. Ключовим в цьому реченні є слово «вакуумний», оскільки в слові «вибух» закладений дуалізм, який призводить до невірного тлумачення сутності фізичного процесу. При будь якому вибуху відбуваються два протилежних за своєю сутністю процеси:
1. Безпосередньо вибух (експлозія) – розкидання матерії від епіцентру. Цей процес є очевидним та зрозумілим і тому не потребує пояснень. На цьому етапі у просторі виникає кулясте утворення, яке супроводжується утворенням світлового спалаху та розльотом осколків. Експлозія це – процес, при якому матерія руйнується.
2. Імплозія (інші назви цього процесу: колапс та схлопування). Вибух зникає. Ми навіть не помічаємо надпотужне явище, яке при цьому відбувається. Виникає помилкове враження, що вибух сам собою згаснув, але насправді при цьому працює надпотужний фізичний процес, який не дозволяє вибуху безмежно розповсюджуватися у просторі. Спеціалісти відмічають лише один фактор цього процесу – утворення вторинної вибухової хвилі, спрямованої до епіцентру вибуху. При будь якій потужності вибуху завжди з’являється імплозія, яка згортає цей вибух. Помітною вона стає при надзвичайно потужних вибухах. Так при атомному вибуху виникає утворення у вигляді грибу, який всмоктує в себе матерію і не дає їй розлетітися занадто далеко. При термоядерному вибуху навколо грибу додатково утворюється тор. Завершується термоядерний вибух процесом відновлення цілісності зруйнованої матерії – синтезом. Тобто, найвищим проявом імплозії є термоядерний синтез. Імплозія народжується на ядерному рівні. Потужність імплозії визначається термінами ядерної фізики: сильна, слабка і гравітаційна взаємодія. По суті силу, з якою імплозія згортає вибух, слід назвати єдиним терміном – гравітаційне тяжіння. Сучасна теорія недооцінює силу і роль гравітаційної взаємодії, тому дуже велика кількість фізичних процесів не находять належного тлумачення і постають перед нами, як загадкові. Найбільшою загадкою при цьому постає сам термін гравітація. Традиційна теорія не роз’яснює фізичний процес її народження. А пошуки відповіді на питання, що таке гравітація, слід розпочинається з процесу під назвою імплозія. В цьому явищі немає нічого загадкового. Для людини цей процес проявляється в момент народження. Перше, що зробить немовля це - непомітний, майже нечутний перший вдих повітря – імплозія. Другим актом життя буде перший видих – гучний крик, який сповіщає про народження дитини – експлозія. Не буває видиху, якщо не було попереднього вдиху. І навпаки не буває експлозії без наступної імплозії. Отже імплозія це - добре відомий нам процес всмоктування повітря і води. Імплозія супроводжується народженням матерії і відновленням її цілісності.
Основи традиційної фізики заперечують наявність процесу всмоктування, як такого. З цієї причини фізичний механізм народження імплозії (гравітаційного тяжіння) залишається утаємниченим. При цьому імплозія широко застосовується в сучасній техніці, наприклад в авіації для створення підйомної сили над верхньою поверхнею крила, але обґрунтування фізичної сутності цього процесу відбувається на рівні ХVIII–го сторіччя (на підставі закону Бернуллі).
Найбільш потужним проявом імплозії, створеної людством є термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію. Він відбувається в декілька етапів, які чітко просліджуються у вибуху, проведеному в космосі. Щоб у читача не з’явилося уявлення, що ми вторгаємося в щось цілковито невідоме, розглянемо, хоч і мале, але дуже схоже явище, яке може відтворити кожний, у кого є зіпсований телевізор. Аби зрозуміти, що таке імплозія треба розбити кінескоп, як то зробили експериментатори на фотомонтажу 78 (кадри 1- 5; номери кадрів проставлено в правому нижньому кутку фотографій). На кадрі 1 кинутий камінь на підльоті до лівого кінескопу. Кадр 2 – скло розбилося. Але подробиці схлопування повітря побачити неможливо. Вакуумна зона це – чорна діра, яка всмоктує в себе навіть світло; неможливо побачити фотон, який відлітає від ока. Ми здатні побачити лише другий етап вакуумного вибуху - експлозію.
В момент руйнування кінескопу повітря було нерухомим. Воно починало свій рух до центру кінескопа з нульовим прискоренням. Так саме і розбите скло, але в силу інерції уламки скла не встигають рухатися за повітрям до центру вакуумної зони і залишаються майже нерухомими. В центрі кінескопу прискорення, з яким зіштовхуються зустрічні потоки повітря, сягає 2G. Виникає потужний удар, який руйнує молекулярну структуру повітря. Повітря «тріснуло», як то було сказано стосовно води, і змінює свої оптичні властивості — стає непрозорим. На другому кадрі ми бачимо непрозоре повітря яке розлітається від центру кінескопу з прискоренням «- G». Повітря зіштовхується з уламками скла, які повільно рухаються на зустріч, і віддає їм свою кінетичну енергію. Скло розлітається як при звичайному вибуху. Цей момент видно на фоні кавітаційного оболоку на третьому кадрі. І це ще не кінець. В центрі вакуумного вибуху повітряний простір залишається ще розрідженим. Вже припинився розліт уламків скла (експлозія), а вакуумна зона разом з повітрям всмоктує в себе банку з червоною кришкою, політ якої відмічено на кадрах 4 та 5 зеленими стрілками. Схлопування вакуумної зони породжує серією вибухів, помітити які можна лише при швидкісній зйомці.
Так і з термоядерним вибухом у космосі, де чітко розрізняються три вибухи [11]. Два перших вибухи руйнують матерію, а третій закінчується синтезом. На фотомонтажу 78 вони представлені в три ряди:
1. На кадрах 6–10 представлено перший атомний вибух.
2. На кадрах 11–14 - другий атомний вибух.
3. На кадрах 15-18 представлено третій - термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію.
Кожний з цих вибухів, в свою чергу, поділяється на два фізичних явища — експлозію і імплозію. Проте тут виявляються особливості фізичного процесу, які ми розглянемо.