Физика для летающей тарелки или квантовая теория гравитации

[Евгений]

Фізико – математична модель четвертого способу

Теоретичні засади розрахунків

      В гідродинаміці існує математичний апарат лише для розрахунку ламінарної течії потоку. Турбулентність розрахунку не піддається, а кавітація вважається загадковим явищем, фізична сутність якого взагалі невідома. В цій роботі викладенні фізичні принципи утворення ламінарної, турбулентної і кавітаційної течії і пропонується фізико-математична модель розрахунку сил, які при цьому виникають.
Процес розглядається на молекулярному рівні. Молекули являють собою тверду речовину. Тому їх рух визначається чотирма законами Ньютона, а сили, які при цьому виникають визначаються величиною прискорення, з яким рухаються молекули. Під термінами швидкість, прискорення і траєкторія пересування молекул розглядається їх спрямований рух; хаотична вібрація молекул ігнорується. Теорія розглядає реальний процес пересування матеріального тіла скрізь квазінерухому рідину і відкидає умовні постулати гідродинаміки: принцип відносності та уявлення про відсутність гравітаційної взаємодії між молекулами рідини.
      Введемо термін «прискорення гравітаційної взаємодії», яке будемо означати літерою G. (поодиноким його проявом є величина  прискорення вільного падіння g = 9,8 м/сек²). В авіації це прискорення обумовлює величину підйомної сили. В гідродинаміці характеризує кавітаційне руйнування металів. В загальній фізиці воно спостерігається в процесі імплозії (вакуумного вибуху, спрямованого усередину). В побуті з цим прискоренням схлопується повітря при вакуумному вибуху кінескопа. В усіх випадках виникає питання, з яким прискоренням нерухома рідина заповнює вакуумний (розріджений) простір?
      Всі процеси на Землі обумовлені силою гравітаційного тяжіння між Землею і Сонцем. В розрахунку ми будемо виходити із факту, що між Сонцем і Землею існує гравітаційний промінь (див. фот. 34б). Уявимо, що промінь подібний до гумового канату. Розрахуємо доцентрову силу Fцентр , яка утримує Землю на орбіті.
F_центр = mV²/R,     тут  m = 5,976·10²⁴ [кг] – маса Землі; V = 3·10⁴ [м/сек] – швидкість руху Землі на сонячній орбіті;   R = 1,5·10¹¹ [м] – радіус орбіти Землі.
Підставимо наведені відомості в формулу і отримаємо
F_центр = 3,65·10²¹ [кГ]...(1)
Визначимо площу поперечного перерізу Землі
S = π r²,    де r = 6,371·10⁸ [см] – радіус Землі.
S = 1,275·10¹⁸ [см^2]...(2).
Поділимо (1) на (2) і визначимо питому, силу з якою гравітація діє на поверхні нашої планети
Fграв. = 2860 × 2 = 5720 кГ/см² …(3)
В цій формулі сутність коефіцієнту 2 пояснювалась на мал. 34в. Сила гравітаційного тяжіння діє на кожну молекулу, але прикладена ця сила не до всієї поверхні молекули, а лише до її тильної поверхні, яку покриває каверна. Із (3) витікає висновок: на поверхні Землі діють фізичні процеси в яких прискорення гравітаційної взаємодії становить G = 5720 g. Якщо в ході якогось фізичного процесу порушується врівноважений стан матерії, то гравітаційна взаємодія відновлює її первісний стан з прискоренням G = 5720 × 9,8 = 56056 м/сек². За межею цього процесу відбуваються руйнування атому. Процеси руйнування матерії ми не розглядаємо із екологічних міркувань.
      Порушенням цілісності оточуючого нас простору є утворення вакуумної зони (каверни) за твердим тілом, яке пересувається і повітрі, або у воді. Каверна відновлює цілісність розірваного простору з вказаним прискоренням. Але каверна є крайньою формою обурення. Її появі передують перехідні процеси. Крім кавітації ми розглянемо зріст сили гравітаційної взаємодії при ламінарному і турбулентному відновлені простору за твердим тілом.
      Під час руху твердого тілу народжуються сили, зумовлені гравітаційною взаємодією між Землею і Сонцем. Рідина в цьому процесі виконує лише посередницьку роль і, як вказувалося вище, навіть не володіє силою інерції. Підсумково величина гравітаційної взаємодії між твердим тілом, Землею і Сонцем обумовлена посередницькою участю шару рідини товщиною лише в одну молекулу. Не має ніякого сенсу розглядати стан рідкого простору на віддалені від твердого тіла, оскільки це вже не впливає на його рух. Аби розрахувати силу гравітаційної взаємодії необхідно підсумувати силу, яка виникає при контакті твердого тіла з кожною молекулою пограничного шару рідини. Процеси, які відбуваються на лобовій поверхні твердого тіла, зумовлені силами гравітаційного відштовхування. Величина цих сил визначається на підставі відомих законів механіки, тому нами не розглядаються. Зосередимося на процесі гравітаційного тяжіння, який виникає на тильній поверхні твердого тіла.

Основна властивість ламінарного потоку

      Розглянемо фізико-математичну модель четвертого способу. На мал. 70а зображено торпеду, яка пересувається у воді. Схема розфарбована в різні кольори, аби відрізняти відмінний стан матерії. Сірим кольором затушоване тверде тіло торпеди. Синім кольором – вода, яка практично не піддається стисканню. Голубим кольором виділена зона ламінарної течії води. Рожевим кольором виділена зона турбулентної течії води. Чорною точкою «К» означена каверна. Ми спостерігаємо каверну лише тоді, коли вона стає видимою для ока. Але на рівні молекул каверна існує завжди і являє собою вакуумний простір між молекулами води. Мал.70б розглядає утворення каверни на молекулярному рівні. Під терміном «каверна» на молекулярному рівні слід вважати збільшення відстані між суміжними молекулами. Темно-синім кольором означено утворення каверни між молекулами торпеди і пограничним шаром молекул води. Голубим кольором означені каверни між суміжними молекулами води в напрямку їх пересування. Підкреслюю, каверна це - не відстань між молекулами, це – величина на яку збільшилась міжмолекулярна відстань. Каверна характеризує міру обурення фізичного вакууму. Білий колір малюнку між молекулами символізує необурений стан фізичного вакууму. Каверна є джерелом гравітаційної взаємодії. Темно синя каверна ліворуч від себе всмоктує (притягає) тверде тіло торпеди; праворуч від себе вона всмоктує граничні з нею молекули води. Так утворюється гравітаційна взаємодія на тильній поверхні торпеди.
      На мал. 70а торпеда пересувається зі швидкістю V, при цьому в точці К утворилась каверна. За деякий час t торпеда із позиції 1', пересунеться в позицію 1 і здолає при цьому відстань S. Лобова поверхня торпеди розсуне воду в вертикальному напрямку. Тильна її частина звільнить простір, об’єм якого визначається розмірами D та S. Під дією статичного тиску Рst квазінерухома до цього молекула в точці 1' зісковзне з циліндричної поверхні торпеди і почне заповнювати простір, який звільнила торпеда, тобто рух води буде прискореним. При цьому молекула безвідривно рухається вздовж тильної поверхні торпеди донизу, наближуючись до точки К. В своєму русі із точки 1' в точку 2 молекула опише в просторі траєкторію А. По цій траєкторії за нею полинуть суміжні молекули, утворюючи ламінарний потік всмоктуваної води. Розглянемо цей процес на молекулярному рівні на мал. 70б. Прискорений характер руху води означає, що відстань між молекулами води Δ поступово збільшується. Вода не встигає заповнювати звільнений простір, тому одночасно збільшується відстань між торпедою і пограничним шаром води Δ_ст. За торпедою виникає каверна, яка породжує гравітаційну взаємодію. На малюнку це означено стрілками червоного кольору F_i. Величина цієї сили визначається другим законом Ньютона.
Fi = m a_i Sinβ_i, де m - маса молекули; a_i – прискорення спрямованого (не хаотичного) руху молекули; β_i – кут між вектором швидкості молекули і вектором V. Тут необхідно зробити пояснення, чому на відміну від правил механічного руху в формулі використано функцію синуса, а не косинуса. Сила гравітаційної взаємодії прикладена не до центру мас, а до поверхонь, покритих каверною. Для молекули i₂ ці поверхні означені жовтим кольором. Верхня поверхня взаємодіє з темно-синьою каверною торпеди. Нижня поверхня взаємодіє з каверною в точці К.

Мал. 70. Фізико-математична модель змикання води за твердим тілом.

      Мал. 70а розглядає процес змикання води за торпедою.
      Мал.70б розглядає пограничний шар молекул води товщиною в одну молекулу.

      Якщо ламінарний потік під дією статичного тиску оточуючого середовища Р_st = ρgh не встиг зімкнутися в центрі торпеди К, то вода зімкнеться в точці В на відстані S₁ від тильної поверхні торпеди утворюючи турбулентну зону, зафарбовану рожевим кольором.. Зробимо висновки:
- прискорення, з яким рухається ламінарний потік, змінюється від нуля в точці 1 до величини гравітаційного прискорення g в точці 2;
- турбулентну зону вода заповнює з прискоренням, яке змінюється від величини g в точці 2 до величини гравітаційної взаємодії G в точці К.
Розглянемо основну властивість водного простору, яка визначає момент переходу ламінарної течії в турбулентну. Припустимо, що ця зміна відбувається в точці 2. Основною умовою ламінарної течії є збереження однорідності водного простору. При цьому має зберігатись рівність фізичних характеристик водяного простору в напрямку трьох осей Декартової системи координат. Швидкість пересування молекули в точці 2 в вертикальному напрямку має дорівнювати швидкості пересування в горизонтальному напрямку. Інакше виникне неоднорідність простору і ламінарна течія перетвориться у турбулентну. Це твердження базується на основній властивості води: тиск, переданий воді, розповсюджується во всі сторони одночасно з однаковою швидкістю. На підставі закону Бернуллі, який пов’язує величину статичного тиску зі швидкістю потоку, це означає, що в точці 2 швидкість ламінарного потоку розкладається на складові вектори, однакові за своєю величиною V = V^в₂. В точці 2 молекула рухається під кутом β = 45°. Тут швидкість води в горизонтальному напрямку зрівнялася зі швидкістю торпеди. До цього моменту вода відставала від торпеди, породжуючи зменшену величину статичного тиску, але атмосферний тиск (в законі Бернуллі Р_ст = ρgh) не дозволяв молекулі відірватися від торпеди. В точці 2 прискорення, з яким вода заповнює звільнений простір сягнуло величини g. За цією точкою статичний тиск не здатен забезпечити безвідривний характер потоку. Виникає турбулентність. Запишемо дві  умови для ламінарного потоку
V_лам = gt; β_max = 45°
Це означає, що прискорення, з яким молекула рухається в вертикальному напрямку в точці 2 дорівнює
а₂ = g Sin45° = 0,707g = 6,93 м/сек².

Визначення місця, де закінчується ламінарна течія потоку

      На малюнку 71 представлені три схеми. За допомогою мал. 71а визначається прискорення «а_І», з яким молекула пересувається вздовж тильної поверхні торпеди. Пройдений молекулою шлях S_I визначається за схемою на мал. 71б. Швидкість молекул V_I пояснюється схемою на мал. 71в.
На ділянці між точками 1 і К (каверна) прискорення, з яким пересувається молекула «і_К» в вертикальному напрямку зростає від нуля до величини G. При цьому вона долає шлях довжиною D/2. Швидкість в вертикальному напрямку змінюється від нуля до деякої величини V_К. За нею ланцюжком вишиковуються суміжні молекули, означені точками i₁, i₂…i_L. Прискорення, відстань та швидкість руху визначаються за формулами арифметичної прогресії (4), (5), (6) та (7), приведеними на малюнку.
Для прогресивно прискореного руху величина прискорення зростає за арифметичною прогресією. Формула (4) набуває вигляду
0; dG; 2dG; 3dG; …; (n_К-1)dG……………………………………………………8

upload image

Мал. 71а                                   Мал. 71б                                Мал. 71в

Мал. 71. Математична модель руху води на тильній поверхні торпеди

Мал. 71а. Зміна величини прискорення, з яким рухаються молекули вздовж тильної поверхні торпеди.
Мал. 71б. Визначення відстані, до точки 2 переходу ламінарної течії у турбулентну та зміни міжмолекулярної відстані в довільній точці тильної поверхні.
Мал. 71в. Визначення швидкості руху води в будь якій точці тильної поверхні.

Використовуючи формулу (5) запишемо величину прискорення в точці К у вигляді формули (9) в нижченаведеній системі із трьох рівнянь (див. стор. 93). Тут нам невідома n_K – кількість молекул між точками 1 і К. Визначимо цю величину виходячи із наступного. Каверна це – розрив простору, заповнений парою. Тому від точки 1 до точки К щільність зменшується від щільності води до щільності пари. При цьому відповідно збільшується міжмолекулярна відстань. Розрахунок відстані між молекулами умовно нерухомої води і водяної пари міститься за адресом https://books.google.com.ua/books?isbn=5457365646  . Відстань між молекулами води – 3,11·10^-10 м; між молекулами пари – 3,33-⁹ м. Зміна міжмолекулярної відстані відбувається за арифметичною прогресією. В прогресії нам відомі перший (для нерухомої води) і останній (для пари) члени прогресії в точках 1 і К. Означимо відстань між молекулами води в точці 1 літерою Δ. В такому випадку для пари в точці К міжмолекулярна відстань становитиме

Відома також сума всіх членів арифметичної прогресії, яка дорівнює радіусу торпеди S_к=D/2. Підставимо ці відомості в формулу (6) на мал 45 і отримаємо формулу (10)  в системі із трьох рівнянь.
В механіці для визначення шляху, пройденого під дією гравітаційного прискорення g, використовують формулу S=gt²/2. При цьому величина g за розміром є незмінною. В нашому випадку прискорення G є величиною змінною. Замість рівноприскореного руху слід говорити про прогресивно прискорений рух. В такому випадку шаг арифметичної прогресії, з яким збільшується міжмолекулярна відстань визначається за формулою
ds = (dG t²)/4. Тут змінна величина dG приводиться до постійного середньоарифметичного значення dG /2. Положення будь якої молекули на задній поверхні торпеди задається у вигляді арифметичної прогресії для пройденого нею шляху (див. мал. 71в) і набуває вигляду
……….(11)
Загальний член прогресії визначається за формулою
Δ_n =Δ+ (n-1)ds, де…………………………………………………(12)
d_S =(dG t²)/4 - шаг арифметичної прогресії, який визначає збільшення міжмолекулярної відстані
Положення довільної молекули n на тильній поверхні торпеди визначається як сума членів арифметичної прогресії за формулою (7) на мал. 71 та набуває вигляду
  ………………………………………………….. (13)
Формула для спільного члена прогресії (5) встановлює залежність міжмолекулярних відстаней Δ для води в точці 1 та для пари 10,707Δ в точці К у вигляді формули (14)
, тут
dG – шаг арифметичної прогресії для прискорення (мал. 71а);
n_k – кількість молекул між точками 1 і К;
G – величина прискорення гравітаційної взаємодії;
Δ – міжмолекулярна відстань для умовно нерухомої рідини в точці 1 (мал. 71б);
ds = (dG  t²)/4 - шаг арифметичної прогресії для зростаючої міжмолекулярної відстані;
D – діаметр торпеди.
Із формули (10) визначимо кількість молекул між точками 1 і К

Підставимо (15) в (9) и визначимо шаг прогресії, з яким змінюється прискорення гравітаційної взаємодії

В цьому випадку величина прискорення гравітаційної взаємодії для будь якого члена арифметичної прогресії визначається за формулою (5) і набуває вигляду

Підставимо (15) в (14) і визначимо шаг, з яким змінюється міжмолекулярна відстань

Формула (17) приводить до висновку, що рішення задачі набуває вигляду квадратного рівняння. Це підтверджується фотографією 73 в главі «Кавітація».
Подібні судження застосовуються для визначення швидкості між точками 1 і К. Зміна швидкості для рівноприскореного руху визначається формулою V =at, де a = const. Для руху, в якому прискорення G прогресивно збільшується, швидкість буде збільшуватись по закону арифметичної прогресії. Шаг арифметичної прогресії представимо, як середньоарифметичну величину (мал. 71 в) dv = dG t/2. Прогресія, з якою збільшується швидкість набуває вигляду

Визначимо номер молекули L на границі ламінарної течії. Звернемося до мал. 71в. Тут вертикальна складова вектору швидкості визначається двома способами: по закону арифметичної прогресії (17) і за формулою
V_L = g t Sin 45^o. Запишемо рівняння
, звідси
 
Якщо підставити номер молекули в формулу (12) можна визначити положення точки де закінчується ламінарний рух води за торпедою.

[Евгений]

Турбулентність

      Гравітаційна взаємодія має подвійну фізичну природу. На міжмолекулярному рівні крім гравітаційного тяжіння існує гравітаційне відштовхування. Ця властивість води працює при утворенні турбулентності.
      Звернемося до мал. 72а. Тут три молекули рухаються від точки 2 до каверни. Для молекули в точці 2 вектор швидкості молекули спрямований під кутом 45° до напрямку пересування торпеди. Величина прискорення, з яким вона рухається сягнула 9,8 м/сек². На мал. 72б надано вид А на тильну поверхню торпеди. Під всмоктувальною дією каверни міжмолекулярна відстань в радіальному напрямку збільшується. Але в тангенціальному напрямку молекули зближуються. Відомо, що вода не стискається. Тому між молекулами виникає сила гравітаційного відштовхування. «Зайві» молекули відкидаються від тильної поверхні. Виникає турбулентність.

Мал. 72 Фізична модель утворення турбулентності.

Відкинуті молекули з тілом торпеди не взаємодіють. Посередницьку функцію цих молекул в створенні гравітаційної взаємодії завершено. Кількість молекул в пограничному шарі, які приймають участь в створенні гравітаційного тяжіння зменшується. Проте прискорення молекул, які залишилися в пограничному шарі зростає аж до величини G. При цьому зростає питома величина гравітаційної взаємодії. Сказане зумовлює методику розрахунку сил, які при цьому виникають. Приведена  вище методика дозволяє визначити величину прискорення гравітаційної взаємодії в будь якій точці профілю. Сила, яка при цьому виникає, визначається на підставі другого закону Ньютону

m – маса молекули;
G_n – величина прискорення гравітаційної взаємодії в точці п, яка змінюється в межах від g до G = 5720g і визначається за формулою (16).
Для розрахунку сили необхідно визначити кількість молекул в пограничному шарі. Міжмолекулярна відстань в радіальному напрямку визначається за формулою (12). В тангенціальному напрямку ця відстань залишається незмінною та дорівнює величині Δ для нерухомої води на поверхні торпеди D (вода не стискається). Кількість молекул, розташованих на довільному діаметрі D_п визначається за формулою

D_n = 2S_n. Тут S_n – сума членів арифметичної прогресії, яка визначається за формулою (13).
Для всіх молекул, розташованих на цьому діаметрі сила гравітаційної взаємодії визначається за формулою

За цією формулою визначимо силу для кожної з «n_K» окружностей  арифметичної прогресії (11) і підсумуємо результат по всій тильній поверхні торпеди за формулою

Кавітація

      Найчастіше утворення кавітаційного шлейфу тлумачать на засадах термодинаміки, як заповнення розірваного водяного простору парою. Різні джерела припускають, що схлопування кавітаційної бульки супроводжується підвищенням температури до мільйона градусів при цьому народжується світіння https://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki сонолюмінісценція. Але, перш ніж говорити про схлопування бульки, необхідно роз’яснити процес її народження. Спочатку булька збільшується у розмірі - відбувається процес самостійного прискореного посилення фізичного процесу без будь якої участі людини (див. фот. 73). Це доводить, що в природі можливе самостійне генерування енергії із оточуючого простору.

       Фот. 73а. Два кавітаційних шлейфи в процесі гравітаційної взаємодії притягуються один до одного, утворюючи параболу, яку. Це підтверджує справедливість формули 17 в вищенаведених розрахунках. Кавітаційні шлейфи спростовують твердження гідродинаміки і аеродинаміки про те, що елементарні частинки рідини не взаємодіють між собою.
       Фот. 73б. http://kk.docdat.com/docs/index-361711.html?page=2 Під силою гравітаційної взаємодії більша кавітаційна булька поглинає меншу. На перших 16 кадрах кавітаційна булька зростає до розміру 5 мм, а потому схлопується. Використовуючи формулу для визначення шляху S = at²/2 розраховано прискорення, з яким змінюється розмір кавітаційної бульки – 20.000.000 м/сек². Це в 357 разів перевищує розраховану раніше величину прискорення гравітаційної взаємодії G = 56056 м/сек². На фото видно, що світло з’являється під час зростання бульки, а при схлопуванні світло поступово згасає. Особливу увагу слід звернути на точковий характер сяйва, який пояснювався в коментарі до малюнку 11б. Досліджуючи народження світла за каменем на Місяці, було зроблено висновок, що світло народжується у каверні. З цього витікає висновок, шо в центрі бульки від самого її народження існує високо розріджена вакуумна зона. Тобто в бульці одночасно відбуваються два процеси. Гравітаційне відштовхування, яке забезпечує зростання бульки. І сила гравітаційного тяжіння, яка протидіє розсіюванню матерії. Сила гравітаційного удару з часом згасає, а сила гравітаційного тяжіння навпаки – зростає. На 17-му кадрі зростання бульки припинилося. Протидіючі сили зрівнялися за величиною. Енергія гравітаційного відштовхування вичерпалася і, а сила тяжіння продовжує діяти. На подальших сімнадцяти кадрах відбувається колапс бульки з тим саме прискоренням G, з яким відбувався її зріст. Це означає що потужність процесу гравітаційного тяжіння щонайменше вдвічі перевищує потужність процесу гравітаційного відштовхування. А це, в свою чергу, призводить до висновку, що третій закон Ньютона на сили гравітаційної взаємодії не розповсюджується. Цей висновок перевертає уявлення традиційної фізики про розсіювання енергії. Будь який процес розсіювання енергії завершується вдвічі потужнішим колапсом. Подібні, але більш потужні процеси будуть розглянуті в наступних главах.

      Повернемося до процесу утворення кавітації за торпедою на мал. 74. До утворення каверни молекули утримувались біля тильної сторони торпеди під дією гравітаційного тяжіння, величина якого обумовлена прискоренням G. В каверні виникають сили, сумірні з силами електрослабкої взаємодії про які говорить ядерна фізика, утворюючи кавітаційний шлейф.
На малюнку зображені дві молекули, які рухаються назустріч одна одній з протилежних сторін торпеди вздовж тильної поверхні зі швидкістю V_К ≫ V. За кожною молекулою існує каверна, означена голубим кольором. Сила, з якою молекули утримуються біля торпеди (згідно другому закону Ньютона) пропорційна прискоренню G. Зелена молекула пересувається по траєкторії, означеній точками 1, 2 і 3. Траєкторія синьої молекули означена точками 4, 5, 6. Коли молекули в точках 1 і 4 зблизяться на відстань 10,707 Δ (міжмолекулярна відстань для пари) між молекулами виникне сила гравітаційного відштовхування, яка відірве синю молекулу від торпеди. Вона почне рухатися по траєкторії, означеній точками 4-5. Між молекулами виникає сила гравітаційного тяжіння F_г.в. Молекули рухаються на зустріч одна одній. Прискорення їх відносного руху в точках 2 і 5 сягає 2G.  Згідно другого закону Ньютона виникає сила тяжіння вдвічі більша, ніж та що утримує зелену молекули біля торпеди. Під дією сили тяжіння молекули починають рух по спіралі Архімеда навколо загального центру мас. Зближення відбувається доти, доки відстань між молекулами не зменшиться до величини Δ (міжмолекулярна відстань для води). При цьому із малюнка стає очевидним, що відстань між торпедою  та синьою молекулою збільшилась на величину δ. Відбувся відрив закручених у вихор молекул від торпеди.

Мал. 74. Утворення кавітаційної бульки.

      Відлітаючи із каверни ці молекули зіштовхнуться з молекулами турбулентної зони, які рухаються їм назустріч. Відбувається потужне зіткнення, яке призведе до появи кавітаційної бульки. Вона дуже мала і швидкоплинна. Аби зрозуміти, про що тут йдеться, та усвідомити потужність процесу звернемося до фотомонтажу на мал.75.
      Мал. 75а - молекула води складається із атому кисню і двох атомів водню. Нам добре відомі властивості води доти, доки молекула знаходиться у малорухомому стані. Проте якщо молекулу примусити обертатися навколо власного центру мас, то її дія стає подібною до бумерангу, зображеному на фот. 75б. В своєму польоті він здатен розтрощити все, що опиниться на його шляху. Так і з молекулами Н₂О, які відлетіли від тіла торпеди. Вони трощать дигідролі води в турбулентній зоні, як ножі в м'ясорубці, перетворюючи воду на моногідрольний фарш (див. коментар до мал. 11б). Турбулентний вихор руйнується і перетворюється на кавітаційний шлейф. Цей шлейф містить в собі міріади кавітаційних бульок, які спочатку збільшуються у розмірі, а потому схлопуються. Тобто, існування бульки складається з двох етапів. Процес росту кавітаційної бульки є результатом гравітаційного відштовхування, а схлопування є проявою гравітаційного тяжіння. Ці два процеси є протилежними за своєю фізичною сутністю, але найчастіше ми їх спостерігаємо майже одночасно, як то кажуть - два в одному. Зазвичай цей процес називають одним словом - вибух. Він настільки швидкоплинний, що розгледіти різні стадії фізичного процесу проблематично. Наочним цей процес стає у випадках, коли набуває велетенських розмірів. Розглянемо два крайніх за своїми розмірами, відомих людству випадка. Вони відрізняються за розміром і за потужністю, але фізична природа їх однакова.
Найбільшим за розміром, але менш утаємниченим фізичним процесом, який відтворило сучасне людство є термоядерний вибух(некерований термоядерний синтез; див. фот. 75г). Процес відбувається в два етапи:
1. Безпосередньо вибух – викид внутрішньоядерної енергії. Під дією гравітаційного відштовхування частинки матерії, які залишилися від бомби, розлітаються в різні сторони і утворюють яскраву вогняну кулю. За кожною частинкою, яка відлітає від епіцентру вибуху утворюється каверна. Разом вони складають сяючу кулю в епіцентрі вибуху, яку можна назвати статичною каверною. На цьому перший етап закінчується.

     Мал.75а. Молекула води. Фот. 75б. Бумеранг це – вбивче знаряддя, яке використовують для полювання.
     Мал. 75в. Художня візуалізація кавітаційної бульки на стадії схлопування – смерч заввишки 5 мм.
     Фот. 75г. Термоядерний вибух “Рея” –здійснений Францією 14 серпня 1971 р., атол Муруроа.
http://thekievtimes.ua/society/422231-yadernye-bomby-zhutkie-kadry-ispytanij-foto.html

2. Схлопування каверни відбувається в зворотному напрямку. В безповітряному просторі імплозія відбувається дуже швидко, але в умовах Землі до цього процесу долучається повітря. Наочним стає зворотний фізичний процес: на зміну гравітаційному відштовхуванню приходить процес гравітаційного тяжіння. Каверна всмоктує в себе матерію, яку щойно розкидало вибухом. Рух всмоктуваних частинок при цьому є більш складним. Всмоктування пилу від землі вказує напрямок, в якому відбувається всмоктування матерії і підтверджує, що гравітація розповсюджується у просторі в напрямку гравітаційного променю, а не у всі сторони одночасно, як про це йшлося в коментарі до мал. 28. Такий саме промінь утворюється в протилежному напрямку, але за відсутності пилу його не видно. Він стає видимим тільки при дуже потужних вибухах. Всмоктувана матерія заповнює не саму каверну, а утворює навколо неї гігантський тор.
        В кавітаційній бульці відбувається подібний фізичний процес. Різниця між ядерним вибухом і булькою полягає лише в способі і інтенсивності руйнування матерії. В бульці руйнування матерії відбувається в ході суто механічного процесу, а не ядерного вибуху. Проте відновлення цілісності зруйнованого простору в обох випадах є ідентичним. Цьому є дуже просте пояснення. Руйнування відбувається під впливом людини, і способи руйнування можуть бути різними. Відновлення ж простору здійснюється без будь якої участі людини за законами Творення. Відновлення простору відбувається за законами гравітаційного тяжіння, фундаментальні основи якого, людство не бажає визнавати із принципу.
       Характерною спільною ознакою термоядерного вибуху і бульки  є синтез матерії, коли із менш складного виду речовини утворюється більш складний вид матерії. Вибух перетворює водень на гелій, а булька із моногідрольної маси Н₂О утворює дигідролі і тригидролі води (Н₂О)2 та (Н₂О)3 відповідно. Процес супроводжується однаковими візуальними ознаками. Під час руйнації матерія набуває кулястої форми. В епіцентрі події народжується каверна. Народження каверни супроводжується  народженням світла і тепла. На зміну руйнівній силі гравітаційного відштовхування приходить сила гравітаційного тяжіння, яка відновлює цілісність зруйнованої матерії. Цей процес супроводжується народженням смерчу, хобот якого спостерігається на малюнках 75в та 75г. Всмоктувана смерчем речовина рухається до каверни і в обох випадках утворює тороїдальну форму порівнюваних об’єктів. І тут стає зрозумілим, що цей процес неможливо віднести а ні до теплової конвекції, а ні до уявлень традиційної гідродинаміки, а ні до руху  електромагнітизму. Ви спитаєте, до чого тут електромагнетизм? В бульці стає очевидним механізм народження магнітного поля. Розглянемо модель схлопування бульки на мал. 76.
      В коментарях до малюнків 10 та 11 і в цій главі розглядався процес народження бульки, як результат удару, в наслідок якого в воді виникають «тріщини». Не з’ясованими залишилися два питання: в наслідок якого процесу тріщини перетворюються на тор і, як відновлюється молекулярна структура води?
      Звернемося до фот. 76а. Тут на кадрі 2 зафіксований момент, коли булька в результаті руйнування (гравітаційного відштовхування) прийняла кулясту форму і збільшилась до максимального розміру. Після цього моменту домінуючою стає сила гравітаційного тяжіння. Булька зменшується у розмірі і сплющується. В її центрі народжується смерч під дією якого кулька перетворюється на тор і зникає.

Фот. 76. Утворення природнього монополю.

      Фот. 76а - імплозія кавітаційної бульки.
      Мал. 76б. Фізична модель імплозії бульки. Малюнок нагадує магнітне поле Землі, але у цього поля —два північних полюси, тобто булька являє собою природній монополь. Цей малюнок суміщає чотири кадри імплозії бульки з фот. 76а в одному зображені. Тут біла крапка К означає каверну – вакуумну зону в середині сфери. Синя окружність D зображає кулясту форму бульки на другому кадрі. Лінії m та m₁ демонструють сплющення бульки на четвертому кадрі. Лінії n та n₁ відображають утворення хоботу смерчу в бульці на дванадцятому кадрі. Лінії p та p₁ - остання фаза процесу на шістнадцятому кадрі. Далі булька перетвориться на краплю звичайної води. Перераховані контури є тими «тріщинками» в воді, про які йшлося в коментарі до мал. 11б. Вздовж цих ліній моногідролі Н₂О рухаються до каверни. Одночасно під всмоктувальною дією каверни відбувається поляризація молекул. Найближчим аналогом цих ліній є гравітаційні ланцюжки, в які вишиковуються молекули в кристалах магнітних матеріалів. В магнітах вздовж подібних ланцюжків рухаються електрони, утворюючи магнітне поле магніту. На відміну від магніту тут під всмоктувальною дією каверни рухаються моногідролі, утворюючи те саме поле, що і електрони.
      Сформулюємо сутність того, що відбувається при імплозії. Розглянемо чотири молекули означені точками 1, 2, 3, 4 на кривій m. Ця крива є гравітаційним ланцюжком, вздовж якого молекули Н₂О вишиковуються, утворюючи кристалічну структуру (лінію току і рухому плівку поверхневого натягу). Молекула 1 розташована на сфері D. Силою гравітаційного тяжіння вона зв’язана з суміжною молекулою 2. Відстань між цими молекулами l є характерною для зруйнованої  розрідженої води в турбулентному вихорі (див. коментар до мал. 74). З наближенням до каверни міжмолекулярна відстань під силою гравітаційного тяжіння каверни безперервно збільшується. На межі з каверною дві останні молекули цього ланцюжка 3 і 4 знаходяться на відстані 10,707 l, характерній для молекул пари. Такий же ж гравітаційний ланцюжок m₁ утворюється з іншої сторони від каверни. По цих контурах дві молекули, що рухаються назустріч одна одній з прискоренням 2G, зустрічаються в каверні і закручуються у турбулентний вихор. Вони зближуються між собою, наче закручені крупинки цукру у склянці чаю і утворюють дигідроль, чи тригідроль води, відновлюючи молекулярну структуру води. Цей процес супроводжується народженням світла.
      При цьому каверна не зникла, а стала більшою. За двома, закрученими у турбулентний вихор молекулами відтвореної води утворились дві каверни. Каверна збільшується, утворюючи кільце, означене цифрами 8-8’. В середині бульки утворюються два хоботи смерчу, спрямовані на зустріч один одному. Для ланцюжка п-п₁ хобот смерчу стає видимим тому, що тор заповнюється прозорою водою, а хобот смерчу - мутним «туманом». Хобот смерчу розширюється і всмоктує все нові шари зруйнованої води. Збільшення діаметру каверни 8-8’ відбувається за арифметичною прогресією, а довжина каверни збільшується за геометричною прогресією (за формулою для довжини окружності πD). Кожний відтворений дигідроль води відлітає у внутрішній простір тору. При цьому довжина криволінійного контуру 5-6-7-8-5 зменшується на величину 10,707 l  (на одну міжмолекулярну відстань для пари). Цей процес є найменшим дискретним зменшенням розміру кавітаційної бульки. Зближення молекул в точці 8 відбувається  з прискоренням гравітаційного тяжіння 2G. Процес набуває ознак ланцюгової реакції і називається імплозією – вакуумним вибухом, спрямованим в середину.  Методика математичних розрахунків подібна до тієї, що була викладена вище.

[Евгений]

Кавітація у повітрі

      Теоретична аеродинаміка заперечує можливість кавітації у повітрі. Проте досягнення практичної авіації змушують науковців повторювати теоретичні постулати гідродинаміки, яка намагається, але на може роз’яснити фізичні процеси, які відбуваються при кавітації.

Фотомонтаж 77. Кавітація у повітрі. Народження кулькових блискавок.

Фотомонтаж 79. Процес перетворення  сферичної системи координат на тороїдальну робить видимими події, які відбулися шість секунд тому під час першого вибуху.
Мал. 79а – конструкція термоядерної бомби. Схема розповсюдження експлозивної хвилі першого вибуху всередині бомби означена стрілками різних кольорів:
- стрілки помаранчевого кольору означають утворення сферичної частини вибуху з лівої сторони;
- розповсюдження вибуху, означене білим кольором, було обмежене урановим екраном, що призвело до утворення пласкої форми вибуху з правої сторони;
- за рахунок обтікання уранової оболонки в напрямку синіх стрілок утворилася подовжена форма яскравої зони вибуху;
- розповсюдження експлозії скрізь отвір запальної свічки в напрямку жовтої стрілки  призвело до створення потужного струменю.
Мал. 79б. Два вибухи утворюють по сусідству дві чорних діри. Перший вибух відбувався у сферичній системі координат; на всіх стадіях розвитку він мав кулясту форму. Другий вибух під дією вищезазначених факторів набув подовженої форми, означеної помаранчевими лініями.
Фото 79в, кадр 14. Світлину розвернуто так, щоб розташування чорних дір і пласка сторона співпадали з малюнком бомби. Дві чорні діри в центрі вибухової зони утворюють імплозивний тор. Форма яскравої зони є подовженою і пласкою з правої сторони.
Фото 79г, кадр 8 – найбільш виразний знімок імплозії першого вибуху. Помаранчевими лініями означена форма вибуху, яка в незмінному вигляді постає на фотографіях другого та третього вибухів.
Фото 79д, кадр 11. Ви думаєте, що тут у дзеркальному відображенні представлений початок імплозії другого вибуху? Ви помиляєтесь…
Фото 79е, кадр 11а. Якби це було розповсюдження вибуху, то зовнішній контур вибуху та візерунки всередині в ході фізичного процесу мали б бути рухомими. Проте вони залишаються незмінними на всіх кадрах термоядерного вибуху. З цього витікає висновок: зовнішній контур і візерунки з’явилися в минулому часі. Під всмоктувальною дією другої чорної діри змінилася система координат, в якій відбувається перший вибух. Стали видимими події, які відбулися шість секунд тому. Друга чорна діра висвітлила незавершену імплозію першого вибуху. Початок другого вибуху (експлозію) ми побачимо на наступному кадрі.
Фото 79є, кадр 11б. Лише зараз на фоні нерухомої картинки з минулого, з’явилося те, що ми називаємо другим вибухом – викид енергії білого кольору. В середині кадру події набувають динамічного характеру. Це  народився та збільшується у розмірі тор (див. кадри 13 та 14, вставлені в малюнок бомби).

Порівняємо кадр 8 першого вибуху (фото 79г) з кадрами другого вибуху (фотографії 79д, 79е, 79є). Останні представлено у дзеркальному відображенні. Крім цього вони підняті вгору так, щоб епіцентр двох вибухів знаходився на одній горизонтальній лінії.
Кажуть, що у космосі не існує вибухової хвилі. Проте кадри зйомки вдруге зсунулися в вертикальному напрямку. Сила гравітаційного відштовхування відкинула ракету, з якої велася зйомка вибуху. Наведені кадри доводять існування гравітаційного відштовхування між макроскопічними тілами. Ця сила разом з силою тяжіння забезпечує прецесійне обертання орбіти Меркурію і спричинила катастрофу, яка поклала на бік планету Уран.
Розглянемо особливості фізичного процесу імплозії, порівнюючи контури першого і другого вибухів. Обриси другого вибуху за формою подібні до контуру першого. Задля наочності вони окреслені тонкими лініями помаранчевого кольору. Жирними лініями окреслено контур який стане видимим на більш пізніх світлинах. Зображення відрізняються одне від одного так, як відрізняються між собою звичайна світлина і томографія, яка робить видимим те, що при погляді зовні є невидимим. Зовнішній контур другого вибуху повторює контур першого, незважаючи на те, що між цими подіями пройшло шість секунд часу і відбувся другий вибух. Одночасно між вибухами існує характерна відмінність. Чорна діра в епіцентрі першого вибуху силою тяжіння змінила спін кожної елементарної частинки матерії і кожного атому, які розкидав другий вибух. Турбулентні вихори закрутилися в протилежному напрямку. Внаслідок цього облік другого вибуху постає перед нами у дзеркальному відображенні.

На фотографіях 79д та 79е другий вибух висвітлив картину, яка не має попередньої історії. Ключовим є слово «висвітлив», тобто зробив видимим те, що до цього моменту було невидимим. Зовнішній контур картини і візерунки всередині залишаються незмінними на протязі другого та третього вибухів. Те, що ми спостерігаємо на цих кадрах можна описати так — невідомий художник із задзеркалля висуває вже намальовану картину — вона наче випливає із туманної імли. Хто, де і коли її малював?
Цю картину створив перший вибух. На фото 79г, кадр 8 мало б бути зображеним утворення світлового спалаху, який розповсюджується зі швидкістю 300000 км/сек. Зафільмувати розповсюдження світла у вакуумі неможливо. Тому кінокамера відзняла менш швидкісний, але більш потужний зворотний фізичний процес — —імплозію — згасання спалаху. Сказане призводить до двох висновків:
- імплозія, в порівнянні з розповсюдженням світла є інертною;
- інертність є властивістю фізичного вакууму, а не матерії.  Тобто коли ми говоримо, що якесь тіло володіє інертністю, то ми приписуємо матерії властивості, якими вона не володіє. Інертним є фізичний вакуум між молекулами матерії. Цей висновок надає підстави для створення безінерційних транспортних засобів, які ми спостерігаємо у вигляді фантастичних літаючих тарілок.
Аби з’ясувати походження габаритних контурів нерухомої картини повернемося до малюнка 79а. Перший вибух з лівої сторони набув сферичної форми, що означено стрілками помаранчевого кольору. З правої сторони вибух розповсюджується в трьох напрямках:
1. Проходячи через отвір запальної свічки вибух утворює потужний струмінь, означений стрілками жовтого кольору. На мал 79б кадр 13 цей викид енергії означено лініями помаранчевого кольору під номером 1.
2. В напрямку стрілок білого кольору урановий екран створив перепону для розповсюдження вибуху; це надало йому приплюснутої форми. На малюнках пласка поверхня вибуху означена цифрою 2.
3. Вибухова хвиля змушена обтікати уранову оболонку в напрямку стрілок синього кольору, що надає вибуху подовженої форми.
Загалом зона яркого світіння на кадрах 13 і 14 відтворює контур бомби і виділена помаранчевим кольором. Цей контур проглядається на кадрах 8, 11, 12, 13, 14 фотомонтажу 78. Особливо чіткими є сфера, пласка поверхня і правий нижній прямий кут, які виділено жирними лініями. Пласка частина контуру спостерігається також на кадрах 16 і 17.
Розглянемо утворення візерунків. Обдуваючи уранову оболонку, перший вибух, наче з матриці, здув з неї бризки та пари урану. Через отвір запальної свічки назовні прорвався потужний струмінь парів. Він утворив праву сторону літер VV на кадрах 12, 13, 14 і пробив у торі бреш, означену на кадрі 14 жовтими стрілками. Щойно туман розсіявся, на 13-му кадрі з’явилося зображення, яке у збільшеному вигляді відтворює внутрішній устрій термоядерної бомби. Ця картина намальована у тумані частинками матерії, які розлітаються в різні сторони внаслідок вибухів (як в камері Вільсона).
Фото 79е це - останній момент, коли картина залишалася незмінною. Змінювалася лише прозорість вакууму навколо неї. Картина то випливає із мутної імли, то знов занурюється у вакуумний туман.
Фото 79є. В центрі нерухомої картини з’явилися динамічні ознаки другого вибуху — яскрава пляма — викид енергії та матерії другим вибухом. З цього моменту спостерігається активний розвиток вибуху. На відміну від першого вибуху другий вибух розвивається в тороїдальній системі координат. Стали видимими одразу два процеси: експлозія та імплозія другого вибуху. Протуберанці від вибуху намагаються розлетітися у просторі, проте дві каверни закручують їх у тор. Яскрава зовнішня поверхня тору розростається і закриває нерухому картину за нею. Одночасно розростається внутрішній отвір тору. Скрізь цю діру стають видимим візерунки картини в центрі тору, які були невидимими до цього моменту (див. кадр 13). Проте з часом вони залишаються незмінними. Другий атомний вибух жодним чином не впливає на застиглу у часі незавершену імплозію першого вибуху.
Зробимо проміжний висновок, який витікає із питання: який фізичний процес ми спостерігаємо на фотографіях 79д і 79е, якщо це – не другий вибух? На цих кадрах зафіксована перша фаза другого вибуху — викид гравітаційної енергії, носіями якої є невидимі гравітони. Під всмоктувальною дією гравітонів виникає поляризація атомів матерії, розкиданих першим вибухом. Атоми розвертаються навколо власного центру мас і, посилено вібруючи, видавлюють із фізичного вакууму «холодне» світіння. Викид «гарячої» світлової енергії другим вибухом відбувся лише на фото 79є. Ці кадри доводять, що елементарні частинки енергії, які називають фотонами, насправді є носіями гравітаційної енергії. Світло ж в просторі не  пересувається — воно народжується в будь якій точці простору, де перетинаються траєкторії руху частинок матерії. Наприклад, невидимий сонячний гравітон попадає в око людини і породжує в ньому спалах світла.
Створюючи зброю, людство намагається утворити якомога потужний викид енергії та розліт уламків. При цьому і енергія і уламки розповсюджуються в радіальному напрямку від епіцентру. Вибух (експлозія) є подією очевидною і зрозумілою. При цьому широко розповсюдженою є уява про те, що з часом вибух сам собою поступово згасає у просторі.
Розглянемо доказ того, що вслід за вибухом відбувається його примусова імплозія. Звернемося до фотомонтажу 80. Тут наведені три послідовних фотографії фізичного процесу.


      На фотомонтажу 77 представлено серію фотографій процесу, який намагаються роз’яснити за допомогою традиційних уявлень про кавітацію. За твердженням теоретиків ці утворення заповнені парою. Коли школяр тільки починає вивчати фізику, йому пояснюють, що пара, як і всі гази – прозора. Проте на фотографіях першого ряду ми бачимо, що повітряний простір за літаками є непрозорим. Тобто такі роз’яснення не відповідають навіть елементарним уявленням фізики. Матовий конус за реактивним літаком являє собою зону повітря, молекулярна структура якого зруйнована потужним ударом (наприклад, молекула кисню О₂ зруйнувалася на два атоми О). Оскільки ми не здатні побачити молекули повітря, то матова зона свідчить про те, що змінилася оптична властивість фізичного вакууму між молекулами повітря – він став непрозорим.
      Фот. 77а. Сучасна фізична теорія заявляє про відсутність гравітаційної взаємодії між молекулами газів. Чітка геометрична форма мутного утворення, яке не руйнується за швидкості 1000 км/год, свідчить про наявність потужної гравітаційної взаємодії між молекулами і доводить безпідставність наведеного постулату традиційної теорії. Для літака, швидкість якого наближується до швидкості звуку, цей процес слід ототожнити з утворенням вторинної ударної хвилі (з колапсом). Пізніше ми розглянемо процес колапсу на прикладі вибухів.
      Фот. 77б. Конус за літаком генерує світло. Вважається, що народження світла є проявом слабкої взаємодії. Тобто цей процес мала б розтлумачити квантова фізика, а не термодинаміка.
      На фот. 77 в за літаком утворився подібний конус, який випромінює світло на тлі тіньової сторони хмарини. На фот. кадрі 77г за ним утворились дві сяючих кулі. Через мить на фот. 77д народились ще два подібних утворення. https://www.youtube.com/watch?v=M3oOepkVtrs  .
      Фот. 77 г. https://www.youtube.com/watch?v=Hgc1QCRCkXA За літаком на фоні океану утворились дві яскраві кулі. Це утворення є подобою кавітаційної бульки, яку розглядають в гідродинаміці. В фізиці воно відоме як куляста блискавка.

      Що ж собою являє куляста блискавка? Існує багато версій які намагаються розтлумачити її фізичну сутність, проте жодна з цих версій не здатна в ході експерименту відтворити її народження. І от літаки на наведених фотографіях демонструють найбільш простий спосіб її створення виключно засобами аеродинаміки, без застосування будь яких електромагнітних ефектів. Блискавки народжується під час виходу літака із піке, коли розриваються два спутних струмені, за крилами літака. Спіральний вихор перетворюється на кулястий. Швидкість обертання повітря в ньому перевищує швидкість звуку. Це стає можливим внаслідок того, що між молекулами повітря виникає потужна сила гравітаційного тяжіння, яка об’єднує молекули в стійкі кристалічні структури кулястої форми. Високий ступінь енергетичного розрідження фізичного вакууму за молекулами призводить до їх саморозгону. Про аналогічний ефект йшлося при розгляді генератора Серла де при саморозгоні магнітних роликів виникали фізичні явища, подібні тим, що спостерігаються у кульовій блискавці. Це дозволяє блискавці існувати деякий час, доки якесь чужорідне тіло не зруйнує нестійку кристалічну структуру повітря або просто згасне за нестачею потужності, яка б забезпечила режим саморозгону. Так зупинявся внаслідок конструкторських помилок конвертор Годіна – Рощіна.

Імплозія
Термоядерний вибух, як провісник мандрівок у часі

      Імплозія — вакуумний вибух, спрямований всередину, або схлопування водного, повітряного чи вакуумного простору. Ключовим в цьому реченні є слово «вакуумний», оскільки в слові «вибух» закладений дуалізм, який призводить до невірного тлумачення сутності фізичного процесу. При будь якому вибуху відбуваються два протилежних за своєю сутністю процеси:
1. Безпосередньо вибух (експлозія) – розкидання матерії від епіцентру. Цей процес є очевидним та зрозумілим і тому не потребує пояснень. На цьому етапі у просторі виникає кулясте утворення, яке супроводжується утворенням світлового спалаху та розльотом осколків. Експлозія це – процес, при якому матерія руйнується.
2. Імплозія (інші назви цього процесу: колапс та схлопування). Вибух зникає. Ми навіть не помічаємо надпотужне явище, яке при цьому відбувається. Виникає помилкове враження, що вибух сам собою згаснув, але насправді при цьому працює надпотужний фізичний процес, який не дозволяє вибуху безмежно розповсюджуватися у просторі. Спеціалісти відмічають лише один фактор цього процесу – утворення вторинної вибухової хвилі, спрямованої до епіцентру вибуху. При будь якій потужності вибуху завжди з’являється імплозія, яка згортає цей вибух. Помітною вона стає при надзвичайно потужних вибухах. Так при атомному вибуху виникає утворення у вигляді грибу, який всмоктує в себе матерію і не дає їй розлетітися занадто далеко. При термоядерному вибуху навколо грибу додатково утворюється тор. Завершується термоядерний вибух процесом відновлення цілісності зруйнованої матерії – синтезом. Тобто, найвищим проявом імплозії є термоядерний синтез. Імплозія народжується на ядерному рівні. Потужність імплозії визначається термінами ядерної фізики: сильна, слабка і гравітаційна взаємодія. По суті силу, з якою імплозія згортає вибух, слід назвати єдиним терміном – гравітаційне тяжіння. Сучасна теорія недооцінює силу і роль гравітаційної взаємодії, тому дуже велика кількість фізичних процесів не находять належного тлумачення і постають перед нами, як загадкові. Найбільшою загадкою при цьому постає сам термін гравітація. Традиційна теорія не роз’яснює фізичний процес її народження. А пошуки відповіді на питання, що таке гравітація, слід розпочинається з процесу під назвою імплозія. В цьому явищі немає нічого загадкового. Для людини цей процес проявляється в момент народження. Перше, що зробить немовля це - непомітний, майже нечутний перший вдих повітря – імплозія. Другим актом життя буде перший видих – гучний крик, який сповіщає про народження дитини – експлозія. Не буває видиху, якщо не було попереднього вдиху. І навпаки не буває експлозії без наступної імплозії. Отже імплозія це - добре відомий нам процес всмоктування повітря і води. Імплозія супроводжується народженням матерії і відновленням її цілісності.
      Основи традиційної фізики заперечують наявність процесу всмоктування, як такого. З цієї причини фізичний механізм народження імплозії (гравітаційного тяжіння) залишається утаємниченим. При цьому імплозія широко застосовується в сучасній техніці, наприклад в авіації для створення підйомної сили над верхньою поверхнею крила, але обґрунтування фізичної сутності цього процесу відбувається на рівні ХVIII–го сторіччя (на підставі закону Бернуллі).
      Найбільш потужним проявом імплозії, створеної людством є термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію. Він відбувається в декілька етапів, які чітко просліджуються у вибуху, проведеному в космосі. Щоб у читача не з’явилося уявлення, що ми вторгаємося в щось цілковито невідоме, розглянемо, хоч і мале, але дуже схоже явище, яке може відтворити кожний, у кого є зіпсований телевізор. Аби зрозуміти, що таке імплозія треба розбити кінескоп, як то зробили експериментатори на фотомонтажу 78 (кадри 1- 5; номери кадрів проставлено в правому нижньому кутку фотографій). На кадрі 1 кинутий камінь на підльоті до лівого кінескопу. Кадр 2 – скло розбилося. Але подробиці схлопування повітря побачити неможливо. Вакуумна зона це – чорна діра, яка всмоктує в себе навіть світло; неможливо побачити фотон, який відлітає від ока. Ми здатні побачити лише другий етап вакуумного вибуху - експлозію.
      В момент руйнування кінескопу повітря було нерухомим. Воно починало свій рух до центру кінескопа з нульовим прискоренням. Так саме і розбите скло, але в силу інерції уламки скла не встигають рухатися за повітрям до центру вакуумної зони і залишаються майже нерухомими. В центрі кінескопу прискорення, з яким зіштовхуються зустрічні потоки повітря, сягає 2G. Виникає потужний удар, який руйнує молекулярну структуру повітря. Повітря «тріснуло», як то було сказано стосовно води, і змінює свої оптичні властивості — стає непрозорим. На другому кадрі ми бачимо непрозоре повітря яке розлітається від центру кінескопу з прискоренням «- G». Повітря зіштовхується з уламками скла, які повільно  рухаються на зустріч, і віддає їм свою кінетичну енергію. Скло розлітається як при звичайному вибуху. Цей момент видно на фоні кавітаційного оболоку на третьому кадрі. І це ще не кінець. В центрі вакуумного вибуху повітряний простір залишається ще розрідженим. Вже припинився розліт уламків скла (експлозія), а вакуумна зона разом з повітрям всмоктує в себе банку з червоною кришкою, політ якої відмічено на кадрах 4 та 5 зеленими стрілками. Схлопування вакуумної зони породжує серією вибухів, помітити які можна лише при швидкісній зйомці.
      Так і з термоядерним вибухом у космосі, де чітко розрізняються три вибухи [11]. Два перших вибухи руйнують матерію, а третій закінчується синтезом. На фотомонтажу 78 вони представлені в три ряди:
1. На кадрах 6–10 представлено перший атомний вибух.
2. На кадрах 11–14  - другий атомний вибух.
3. На кадрах 15-18 представлено третій - термоядерний вибух, який закінчується синтезом гелію.
Кожний з цих вибухів, в свою чергу, поділяється на два фізичних явища — експлозію і імплозію. Проте тут виявляються особливості фізичного процесу, які ми розглянемо.

[Тэги:]

Украинский авиационный форум > Форум > Авиационный форум > Тема: Физика для летающей тарелки или квантовая теория гравитации