Физика для летающей тарелки или квантовая теория гравитации
Евгений:
Повернемося до подій під час руйнування, коли розірваний Фаетон ще знаходився в каверні Урану (див мал. 55б). За рахунок обертання у напрямку ω, під дією відцентрової сили частина уламків розлітаються в радіальному напрямку. Незначна частина уламків, які знаходились під каверною, викидаються в напрямку стрілки Vрад і утворюють кільце навколо Урану. Але на відміну від супутників Марсу та Землі супутники Урану підсилюють силу гравітаційного тяжіння Сонця, яке закручує Уран навколо осі в ретроградному напрямку (за годинниковою стрілкою). Якби в наслідок катастрофи не утворилося кільце Урану, то він не лежав би на боку. Під дією тяжіння Сонця він повернувся б до нормального положення і дуже повільно обертався б навколо вертикальної осі за годинниковою стрілкою, як Венера. Кільце і супутники визначають особливості Урану. Це стає зрозумілим, якщо порівняти Уран з Сатурном. Кожна частинка кільця Сатурну обертається навколо планети. Приймаючи до уваги велику відстань від Сонця цей рух слід розглядати, як незначну вібрацію, коли кожна частинка рухається періодично то до Сонця, то від нього. Кожний камінець то посилює гравітаційне тяжіння Сонця, то послаблює його. Так ми говоримо про обертання електрону, який призводить атом до вібрації. Цей рух призводить до появи Броунівської вібрації. Кільце Сатурну посилює Броунівську вібрацію і породжує мінливий характер фізичних процесів в атмосфері планети. Завдяки цій вібрації стає можливим турбулентний рух повітря в атмосфері планети. Саме цей фактор зумовлює наявність потужних вихорів в атмосфері Сатурну і інших «неретроградних» планетах Сонячної системи. Точно так Місяць робить мінливою атмосферу Землі.
Не така ситуація склалася на Урані. Вертикально розташоване кільце Урану не змінює силу гравітаційного тяжіння Сонця. Під силою гравітаційного тяжіння кільця рух атмосфери Урану набуває спрямованого ламінарного характеру. Ми розглядали утворення аналогічного ламінарного урагану на Венері. Так саме народжується ураган на Урані. Під дією гравітаційного тяжіння кільця швидкість урагану на Урані збільшується до 240 м/сек. Турбулентність стає рідкісним винятком у ламінарному русі атмосфери Урану. При цьому виникає інший спосіб утворення «магнітного поля».
Подальші пояснення пов’язані з проблемою магнетизму (гравітації) і фізичними особливостями Урану. Він є рідкою планетою, верхня поверхня якої покрита льодовою корою. Над корою дує постійний за напрямком високошвидкісний ламінарній ураган. Інші особливості відображені на мал. 56, який є видом А на малюнку 55б. В наслідок катастрофи Уран розвернуло на 98°; він лежить на боку. Вісь магнітного поля змістилась від центру мас на величину Е (третину від його радіусу). Інша особливість магнітного поля полягає в тому, що у Урана два північних і два південних полюси. Це відображено на малюнку тим, що на південному полюсі S магнітні лінії розташовані щільно, а на північному полюсі N - зрідка. Таке поле називають квадрупольним, тобто на Урані діють два фізичних процеси, які породжують два магнітних поля планети.
о
Мал. 56. Сучасний стан Урану. Траєкторія прольоту Фаетону скрізь його каверну.
Помаранчевою лінією на малюнку зображено траєкторію прольоту Фаетону скрізь каверну за Ураном. Напрямок обертання Фаетону навколо власної осі ω підкреслює той факт, що на момент катастрофи Уран і Фаетон обертались в одну сторону - за годинниковою стрілкою, що викликало в каверні появу гравітаційного відштовхування. Це явище нам добре відоме на прикладі відштовхування магнітів.
За аналогією з магнітом в науковому світі виникла гіпотеза народження магнітного поля під назвою «ефект динамо». Ця теорія стверджує: магнітне поле планети народжується в ядрі внаслідок теплової конвекції рідкої електрично зарядженої матерії. Теорія справедливо пов’язує магнетизм з рухом рідини і не справедливо приписує цей процес «електричним властивостям» матерії. Аби перевірити гіпотезу, необхідно провести виміри в ядрі планети, але це неможливо. Крім цього, таке обґрунтування магнетизму є наслідком примітивних уявлень про фізичну природу гравітації. Гравітація і магнетизм, як її різновид, народжуються на рівні ядерної фізики. Температуру і щільність, як вкрай незначущі фактори, квантова фізика не розглядає. Тож посилання на теплову конвекцію є недоречним. Так і про електрон можна сказати, що він рухається під дією теплової конвекції. До того ж теплова конвекція характеризується дуже низькою швидкістю процесу. Існують більш значущі фізичні процеси. Якби авіація базувалась на тепловій конвекції то її розвиток зупинився б на рівні повітряної кулі. Так і з гравітацією: розглядаючи народження магнетизму виключно на рівні електрону наука не в змозі вирішити проблему гравітації.
На Урані існують два типи магнітного поля. Одне народжується в ядрі, а друге – на зовнішньому обрії планети. Зовнішнє поле можна дослідити сучасними науковими засобами і це наочно спростовує електричну природу народження магнетизму.
Венера та Уран наочно демонструють єдину не електричну природу гравітації (магнетизму). На Венері науковці не можуть виявити магнітне поле, але сила гравітаційного відштовхування, породжена ламінарним ураганом, відштовхує від планети «електрично заряджені» іони сонячного вітру так само, як вітер на Землі здатен зупинити людину. А народжений в ядрі магнітний монополь створює силу тяжіння на цій планеті. На Урані ламінарний ураган доповнює «магнітну» силу, народжену в центрі планети, і доводить, що «електричний заряд» в центрі планети має ту саме неелектричну сутність, що і ураган на зовнішніх обріях планети.
Мал. 57 Утворення магнітного поля на підставі ефекту динамо.
На малюнку 57 приведено Уран у розрізі. Тут синім кольором означено рідке внутрішнє середовище планети; темно-синім - льодову кору; червоним - зону, де уламки Фаетону пробили кору. В рідкому ядрі накреслено поляризовані гравітаційні ланцюжки у вигляді силових ліній магнітного поля. Продовженням цих контурів є зовнішнє магнітне поле планети. Для того, щоб планета мала зовнішнє статичне магнітне поле кора або лід планети мають володіти магнітно-провідними властивостями. Молекули кори мають утворювати кристалічні решітки, поляризовані в радіальному від центру планети напрямку. Якщо поверхня планети не має поляризованої кристалічної структури і складається із злежалого пилу, чи снігу, або складається із аморфних речовин, то таке тіло володіє властивістю «бути притягуваним», але саме притягувати не здатне. Магнітним полем така планета володіти не буде
Повернемося до катастрофи. Декілька «маленьких» уламків змусили Марс обертатися в протилежному напрямку. Виникає питання, чому в наслідок катастрофи, яка відбулася біля Урану ця планета зовні залишається неушкодженою? Якби на планеті виникли величезні кратери, то з’явилася б і турбулентність навколо них. Проте, спостерігаючи Уран, ми не бачимо жодних ознак турбулентності. Можливо, планета – рідка, то чому вона не розплескалася? Проте зрідка турбулентність все ж таки з’являється. Це означає що іноді кратери з’являються (ймовірно внаслідок падіння дуже великих метеоритів) і швидко зникають. Це призводить до висновку про існування тонкої льодової кори на планеті. Коли метеорит проб’є кору на поверхні з’являється розігріте море, яке породжує турбулентність. Коли море замерзне зникне і турбулентність.
Частина уламків, які розліталися в радіальному напрямку Vрад (на мал. 55б) врізалися в тіло Урану, пробили льодову кору і утворили рідкий океан, зафарбований на мал 57 червоним кольором. Розплескатися планеті не дозволила льодова кора. Крім цього кожний уламок при пересуванні в рідині утворив за собою кавітаційний шлейф. Кавітація відновила цілісність порушеної молекулярної структури рідини з прискоренням схлопування кавітаційної бульки 6591797 м/сек2 = 672632g (див. коментар до мал. 10б).
Розглянемо події, які поклали планету на бік. Вторгнення уламків в рідину спричинило хаотичну турбулентність в центрі планети, яка зруйнувала ламінарні потоки рідини, які породжують магнітне поле. На деякий час магнітне поле пропало. Планета стала нестабільною - пропав так званий гіроскопічний ефект, пропала інертність. Пропала гравітаційна здатність опиратися дії сторонньої сили. Такою сторонньою силою була сила тяжіння, з якою уламки Фаетону ще деякий час тягнули за собою Уран вздовж траєкторії польоту. Під дією цих факторів льодова кора (в якій зберігся поляризований стан молекул) легко провернулася вздовж траєкторії польоту Фаетону. З такою легкістю провертається кільце підшипника. Поступово під дією сонячного тяжіння турбулентність в центрі планети згасла. Сила гравітаційної взаємодії з Сонцем відновила внутрішнє статичне магнітне поле планети, а новоявлені супутники зафіксували ретроградне обертання Урану.
З часом розігрітий від удару океан замерз, але льодова кора в цьому місці стала тонша. Зміна товщини кори змінила положення контурів магнітного поля в середині планети. Відбулося зміщення магнітної осі відносно зовнішньої поверхні планети. На малюнку це зміщення означене розміром е1. Цей факт доводить наявність льодової кори і підтверджується цитатою: : Цитировать
«Фактически магнитный диполь смещён от центра планеты к южному полюсу примерно на 1/3 от радиуса планеты». https://ru.wikipedia.org/wiki Уран_(планета).
Головною причиною зміщення е1 є супутники і кільце. Тяжіння Сонця створює магнітне поле, подібне до того, що існує на Меркурії. Супутники додають цьому руху додатковий крутний момент. В площині їх обертання виникає додаткова циркуляція рідини в середині планети, перпендикулярна до того, що створює Сонце. В цьому русі циркулююча рідина підмиває льодову кору з середини планети; так на земних річках швидка течія води утворює промоїни у кризі. В такий спосіб утворилося зміщення результуючого магнітного поля Урану, відзначене на мал. 56 та 57.
Цитировать
«Магнитное поле Нептуна и Урана заметно отличается от магнитного поля Земли, Юпитера и Сатурна. Если магнитное поле Земли и ближайших планет-гигантов вызвано конвекцией в жидком ядре планеты и является дипольным по своей структуре (имеет один северный и один южный полюс), то…магнитное поле Урана описывается как квадрупольное (т.е. имеющее два южных и два северных полюса)». [url]http://www.allplanets.ru/solar_sistem/uranus/uranus_statya.htm#magn[/url]
share photo
Мал. 58. Утворення магнітного поля Урану.
Мал. 58а Традиційне тлумачення магнітного поля роз’яснює, як магнітне поле виникає в рідкому ядрі планети і відносить це явище на рух електрично заряджених частинок матерії. Перевірити цю гіпотезу неможливо тому, що заглянути на тисячі кілометрів в глиб планети людство нездатне. Проте крім цього поля на Урані виникає поле, народжене на зовнішньому обрії планети внаслідок надпотужного ламінарного урагану. Не змозі пояснити це явище наука вдається до посилання на таємничі електромагнітні процеси, яких виявити не може.
Мал. 58б. Схема гравітаційного поля, який створює ламінарній ураган Урану. Сила гравітаційного тяжіння цього поля ідентична всмоктувальній силі земного смерчу (див фотомонтаж 36)
Мал. 58в. Художня візуалізація гравітаційного поля, яке створюють Уран та його супутники.
В цитаті не вказана причина появи другого поля, але назва «магнітне» зберігається. Вчені вказують на те, що цей вид поля народжується на зовнішніх обріях планети, але при цьому все одно посилаються на невідомі електричні процеси, які протікають в рідині. Розглянемо процес, який призвів до утворення другого магнітного поля, і який до терміну «електричний заряд» не має жодного відношення.
На мал. 58а Уран обертається навколо своєї осі в напрямку ω. Під дією сил, які виникають в галактико-центричній системі координат (розглядалося для утворення урагану на Венері) виникає ураган в напрямку стрілки V. За рахунок сили тяжіння супутників, які обертаються навколо Урану в напрямку Vсу, потужність вітру посилюється і він перетворюється в надпотужний ураган. До того ж супутники унеможливлюють виникнення турбулентності. Під дією сили тяжіння Сонця і супер урагану виникає викривлення фізичного вакууму, зображене на мал. 58б, яке за своєю формою нагадує земний смерч. Хобот цього смерчу спрямований до Сонця. Повернемося до фот. З4б. Тут нижче земного гравітаційного променю ледь помітний слід залишив по собі Марс, промінь зеленого кольору належить Юпітеру, бордовий – Сатурну і фіолетовий належить Урану. Всмоктувальна сила космічного смерчу FG, спрямована вздовж зображеного хоботу, і є тим утаємниченим викривленням простору, про яке говорив Ейнштейн.
Евгений:
Технології майбутнього, чи минулого?
Принцип польоту літаючої тарілки
Сутність створення гравітаційної взаємодії зводиться до наступного. Джерелом гравітаційної енергії є космічний або міжмолекулярний фізичний вакуум. Існують два різновиди народжуваної ним сили: гравітаційне тяжіння і гравітаційне відштовхування. В електротехніці цю дію приписують позитивному і негативному електричним зарядам. Сила гравітаційного відштовхування (позитивний заряд) з’являється на лобовій поверхні твердого тіла, яке рухається в вакуумі, в повітрі або у воді. Сила гравітаційного тяжіння виникає зазвичай за рухомим тілом. В побуті дія цих сил відома, як відкидання або всмоктування повітря. Першим винаходом людства, який використовує ці сили, став гвинт Архімеда, другим – аеродинамічний профіль крила. Обидва винаходи використовуються у сучасних літаках. Гвинт Архімеда покладено в принцип роботи пропелера, який тягне літак вперед, а крило створює підйомну силу. Суттєвим недоліком цих винаходів є велика сила лобового опору, що є результатом домінуючого використання сили гравітаційного відштовхування. При цьому лобові поверхні літального апарату створюють перед собою зону ущільненого повітря. На початку цієї роботи розглядався протилежний спосіб пересування меч-риби, яка створює перед собою розріджений стан води. За її прикладом навколо транспортного засобу необхідно створити квазістатичну каверну (розріджену зону), яка створює гравітаційну взаємодію з оточуючим середовищем. Також, було розглянуто спосіб створення розрідженої зони перед транспортним засобом на прикладі інерцоїда Толчина. Найбільш суттєвого результату в цьому напрямку було досягнуто в генераторі Дж. Серла. Фізичну сутність способу демонструє каміння, яке повзає по поверхні Землі та Місяця. Енергія, яка призводить їх до руху, черпається із вакуумного простору. Гравітація працює безшумно та екологічно чисто. Як пропелер тягне вперед літак, як меч-риба закручує воду своїм мечем у спіральний вихор, так однією фразою можна викласти сутність польоту літаючої тарілки. Аби тарілка злетіла, треба на мікроскопічно малому рівні закрутити її робочі поверхні у вихор, який утворює навколо транспортного засобу розрідження, близьке до абсолютного вакууму.
Мал. 59 Принцип роботи літаючої тарілки.
Мал. 59а. Схема утворення квазістатичного вакуумного вихору над поверхнями літаючої тарілки.
Фот. 59б. Сучасне фотомистецтво спростовує твердження аеродинаміки про неможливість кавітації у повітрі. На трьох фотографіях каверна приймає форму тарілки. Така форма обурення повітряного простору є природньою, а тому - найбільш ефективною. Саме з цієї причини невідомі нам цивілізації використовують таку форму літального апарату.
Мал. 59в. Такий слід на землі залишає по собі літаюча тарілка — траву покладено силою гравітаційного відштовхування. Це вказує на недосконалість генератора Дж. Серла—створений ним диск виривав траву та землю, тобто його апарат створював лише силу гравітаційного тяжіння. Винахідник знизу тарілки був змушений застосувати заслінки, які зменшили ефективність і маневреність його апарату.
Схема на мал. 59а1 відображає принцип роботи літаючої тарілки. Уся зовнішня поверхня літального апарату покрита п’єзокристалічними елементами, зазначеними на збільшеній виносці цифрами 1, 2, 3, 4 (мал. 59 а2). Всі елементи об’єднані в суспільну електричну схему і утворюють радіальні промені, означені літерами А, В, С D. Коли на пару протилежних променів С і D подається напруга всі п’єзокристалічні елементи збільшуються у розмірі на величину Δ або Δ1. В цей же момент напруга відключається від пари променів А і В. Відповідні п’єзоелементи зменшуються у розмірі до початкового розміру. Так по черзі один за одним включається і виключається кожний промінь на поверхні тарілки. Виникають біжучі хвилі, наче вогники гірлянди на новорічній ялинці. По поверхні літального апарату в напрямку стрілок ω біжать хвилі твердої матерії.
Під час роботи кожний п’єзоелемент під час зменшення розміру породжує вакуумну зону (каверну). На мал. 59 а2. вона виділена білим кольором і означена розмірами Δ і Δ1. Слідом за п’єзокристалічною хвилею у кругове обертання залучається повітря. Навколо літального апарату утворюється високо розріджений смерч без вітру. П’єзокристалічна вібрація породжує гравітаційну взаємодію таку ж невидиму і безшумну, як вібрація молекул в природі. Різний колір малюнку означає, що верхня поверхня створює силу гравітаційного тяжіння вдень до Сонця, а вночі – до Місяця. Нижня поверхня створює силу гравітаційного відштовхування від Землі.
В сучасній техніці п’єзоелектричний ефект використовують в акустиці для створення звуків різноманітної частоти. При цьому швидкість вібрації з амплітудою Δ не перевищує швидкість звуку. Для літаючої тарілки швидкість динамічного імпульсу має бути надзвуковою. Але не слід перевищувати прискорення гравітаційної взаємодії G, оскільки це здатне призвести до руйнації кристалу. Аби запобігти його руйнації, додаткове збільшення швидкості пересування вакуумної зони досягається за рахунок обертання в напрямку ω. При цьому реалізується ефект, відомий під назвою «гільйотинні ножиці». Ця властивість стане в нагоді при пересуванні у відкритому космосі і на теоретичному рівні здатна забезпечити пересування літального апарату з надсвітовою швидкістю. При цьому над верхньою поверхнею в повітрі утворюється сила гравітаційного тяжіння подібна до сили, яка створюється в генераторі Дж. Серла. Під нижньою поверхнею утворюється сила гравітаційного відштовхування. Відмінність полягає в напрямку обертання п’єзоелектричної хвилі ω і ω1, як це пояснювалось в коментарі до мал. 44 (конвертор Годіна- Рощина). Вам здається, що обертання двох п’єзокристалічних хвиль намальовано в одну сторону? Це – обман зору, пов'язаний зі зміною точок спостереження, з яких Ви розглядаєте тарілку. Насправді хвилі обертаються в протилежні сторони, створюючи протилежний спін молекул повітря.
Тарілка створює гравітаційне поле подібно до того, як народжується магнітне поле в ядрі Землі. Сучасна теорія пов’язує народження магнітного поля з рухом електричних зарядів. Проте смерч і сучасний літак доводять, що підйомна сила ніяким чином не залежить від електромагнетизму. Урагани на Венері і Урані доводять, що магнітне поле народжується не лише за участі електронів, але і в наслідок руху електрично нейтральних молекул атмосфери. Меркурій і конвертор Годіна-Рощина доводять, що для макроскопічних тіл крім гравітаційного тяжіння можливим є гравітаційне відштовхування.
Якщо гравітаційне поле Землі народжується за рахунок циркуляції розтопленої магми, то навколо тарілки замість магми біжать хвилі твердої п’єзокристалічної матерії. Рух п’єзокристалічних хвиль є більш швидкісним в порівнянні з течією магми. Відповідно це призведе до створення гравітації більш потужної, ніж створює наша планета. По суті літаюча тарілка являє собою звичайний магніт, в якому замість електронів (або замість магми) рухаються хвилі твердої пєзокристалічної матерії. Во скільки разів маса молекули гірського кришталю більша за масу електрону, во стільки разів гравітація є більш потужною, ніж магнетизм, породжуваний електроном. Також слід керуватися другим законом Ньютона, за яким сила гравітації пропорційна не тільки масі, але і величині гравітаційного прискорення G.
Евгений:
Ковчег Завіту
Розглядаючи політ літака, аеродинаміка застосовує термін «підйомна сила». Квантова фізика говорить про існування лише чотирьох фундаментальних взаємодій і термін «підйомна сила» в ній відсутній. Виникає розрив в усвідомленні сутності фізичного процесу. Всі процеси, які відбуваються на Землі, зумовлені дією фундаментальних сил гравітаційного тяжіння і гравітаційного відштовхування. Вище була розглянута сутність гравітаційного тяжіння. Не з’ясованим до кінця залишився процес гравітаційного відштовхування. Спеціалісти авіації говорять, що нижня поверхня крила відкидає донизу потік повітря, яке набігає на нього; при цьому виникає реактивна сила, спрямована вгору. Квантова фізика додає: молекули матерії в безпосередній контакт між собою не вступають — сила гравітаційного відштовхування не дозволяє молекулам зіштовхнутися, відкидаючи їх одну від одної. При цьому ефективність процесу, який використовує авіація залишається низьким. Виникає питання: чим відрізняються між собою просте «відштовхування», яке створює звичайний вентилятор, від «гравітаційного відштовхування», яке використовується в літаючий тарілці? Відповідь міститься у терміні «поляризація повітря». В коментарі до мал. 47 було розглянуто процес створення сили гравітаційного тяжіння над верхньою поверхнею крила в наслідок поляризації молекул повітря (примусове вишиковування молекул в гравітаційні ланцюжки, подібні до силових ліній магнітного поля). Але там же ж говорилося, що на нижній поверхні крила поляризація не створюється. Крило поодинці відкидає донизу тільки ті молекули пограничного шару, з якими воно зіштовхнулося. Якщо створити поляризований стан повітря під крилом, то відштовхуючи одну молекулу, крило буде відштовхувати довгий ланцюжок молекул. Це пропорційно призведе до збільшення підйомної сили. Поляризовані молекули повітря будуть вишиковуватися вздовж силових ліній магнітного поля Землі і виконувати ту саме функцію, яку в магнітах виконують електрони. Між Землею та літаючою тарілкою виникне сила гравітаційного відштовхування.
Але поляризація виникає під всмоктувальною дією вакуумної зони. Здоровий глузд вимагає роз’яснень, яким чином на одній поверхні можна одночасно створити і гравітаційне відштовхування повітря і утворення вакуумної зони? З’ясуємо технологічні особливості народження «гравітаційного відштовхування». Розглянемо фізичний процес поляризації повітря, коли помах штучного крила стає невидимим і здатен руйнувати камінь, коли вода без зміни температури перетворюється на лід або набуває надтекучі властивості. Річ піде про технології майбутнього, проте є всі підстави вважати, що ці технології використовувались минулими, стертими з лиця Землі цивілізаціями.
Цитировать
«По одной из легенд, крепость Саксауаман, города Куско и Мачу-Пикчу построили виракочи — белые бородатые пришельцы-полубоги, владевшие искусством размягчения и отвердения камня. Но как они доставили эти глыбы сюда, за десятки километров остается непонятным… Мегалиты до сих пор являются самыми большими загадками древних цивилизаций и состоят из блоков весом до 200 тонн. Главная особенность мегалитов — огромные блоки из камня, подвергшиеся тщательной (возможно механической обработке). Каменные блоки плотно пригнаны друг к другу. Между камнями не видно даже следа раствора». https://adinah.wordpress.com/ (фот. 60).
Фотомонтаж 60. Мегалітичні споруди давнини.
Фот. 60а. Тут від скали в невідомий спосіб наче пилою відрізали величезні кам’яні брили.
Фот. 60б. Таку кладку неможливо зробити навіть за сучасними технологіями.
Фот. 60в. Стіна і креслення блоків із яких вона складена. Такі блоки виготовити також не можливо. А яка сила проломила цю стіну та розкидала блоки, наче вони картонні?
Фот. 60г. Так розкидати блоки вагою до 500 тон не міг навіть найпотужніший землетрус.
Стосовно наведених фотографій виникає ряд питань, на які належить надати відповідь. Сучасному людству невідомий спосіб за яким були відрізані кам’яні блоки від цієї скали (фот. 60а), їх обробки (фот. 60б і 60в) і транспортування. Ймовірно ці технології використовувались, також, у військових цілях. На фот. 60г вага плит сягає 500 т; чи не знищили наші пращури самі себе в ході гравітаційних війн (фот. 60в і 60г)?
Приклади використання подібних технологій описані в Біблії. Наведу скорочену біблійну розповідь про перехід народу ізраїльського через Йордан і про руйнування стін Єрихону. В обох випадках іудеї використовували Ковчег Завіту, який слід назвати генератором гравітаційної взаємодії.
Мал.61 Ковчег Завіту
Мал. 61а. Перехід іудеїв через Йордан: «… і коли носії ковчегу прийшли до Йордану, а ноги священиків, що несли ковчега, занурилися в воду скраю, то спинилась вода, що зверху текла, стала одним валом, дуже далеко від міста, а та, що текла до степу, до Солоного моря, стекла зовсім, і була відділена, а народ перейшов навпроти Єрихону. А священики, що несли ковчега заповіту Господнього, стали міцно на сухому посередині Йордану, і ввесь Ізраїль переходив по сухому, аж поки не скінчив переходити Йордан увесь народ. (Ісус Навин 3:15-17)
Мал. 61б. Таким побачив ковчег археолог. «Крышка ковчега Завета и херувимы по бокам изготовлены из золота. Распростёртые крылья охватывают пространство над ковчегом, как будто защищают Ковчег и находящиеся в нем Скрижали. Смотреть на Ковчег Завета или прикасаться к нему считалось опасным для жизни» http://www.hveportal.org/christian-news/christian-news-of-the-world/1699 Ковчег Завета был найден.
В цитаті до мал. 61а річ йде про два фізичних явища. З однієї сторони (застосуємо більш доречний російський переклад) «вода иссякла», а з іншої сторони «стала одним валом». Обидва фізичних явища відомі в фізиці і є проявом протилежних властивостей рідини це – надтекучість і кристалізація, але відбувалися ці процеси без зміни температури. Розглянемо засади фізичного процесу, який дозволяє робити подібні речі.
Крила херувимів подібні до пташиних. Вони виконують ті самі функції, що і крила птаха. По різні сторони крила створюється гравітаційне тяжіння і гравітаційне відштовхування. Відмінність полягає в амплітуді і частоті коливань; процес відбувається на мікроскопічно малому рівні, який переходить до молекулярного (нано) рівня. По обидві сторони крил утворюються дві стоячі гравітаційні хвилі. Принцип формування цих хвиль подібний до того, чим займається сучасна акустика з деякими особливостями, про які піде річ.
Для перетворення води на лід ковчег створює стоячу хвилю гравітаційного тяжіння. Поляризація молекул води призводить до посилення гравітаційної взаємодії між молекулами води, при цьому відбувається її кристалізація. Одначе дія Ковчегу цим не обмежується. У відповідності з третім законом Ньютона (будь яка дія визиває протидію) з іншої сторони крил виникає гравітаційне відштовхування, яке послаблює силу гравітаційної взаємодії між молекулами речовини; по іншу сторону ковчега вода набувала властивостей надтекучої речовини. Ця сила пізніше призвела до руйнації стін Єрихону. Цитировать
Скорочено.«І Господній ковчег пішов навколо міста, обійшов один раз. А сім священиків, що несли сім сурем із баранячих рогів перед Господнім ковчегом, ішли та все сурмили в сурми. І обійшли навколо міста другого дня один раз, та й вернулися до табору. Так зробили шість день. І сталося сьомого дня, і повставали вони рано вранці, як сходила рання зоря, і обійшли навколо міста за тим приписом сім раз. І сталося, коли сьомого разу засурмили священики в сурми, то Ісус сказав до народу: Закричіть, бо Господь віддав вам це місто! І закричав народ, і засурмили в сурми. І сталося, як народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком, то впав мур на своєму місці, а народ увійшов до міста, кожен перед себе. І здобули вони те місто». Ісус Навин 6:11-20
На мал. 62а зображено ходу з Ковчегом навколо стін Єрихону. Факт руйнування муру має унікальну особливість. Зазвичай при штурмі стіни руйнуються всередину, але в Єрихоні стіни рухнули назовні, що підтверджено археологічними розкопками. http://www.propovedi.ru/resource/the-phenomenon-of-jericho/ .
uploads
Мал. 62 Руйнація муру Єрихону
Мал. 62а. Під дією Ковчегу Завіту відбулася руйнація кристалічної структури каміння, з якого складався мур.
Мал. 62б. На сьомий день ковчег поляризував крик тисяч людей і стіни обрушилися назовні.
Руйнація стін назовні має просте пояснення. Мур обрушився в сторону, звідки відбувся гідравлічний удар, породжений звуками сурм, гучним криком тисяч людей та поляризаційною дією ковчега. Розглянемо головну причину, яка зруйнувала кристалічну структуру до такого стану, що мур не витримав власної ваги.
В книзі «Вихід 25:10-11 » описані конструктивні і технологічні інструкції щодо виготовлення Ковчегу Завіту. Цитировать
Скорочена «І зроблять вони ковчега з акаційного дерева. І пообкладаєш його щирим золотом зсередини та іззовні. І зробиш вінця золотого навколо над ним І зробиш віко (кришку авт.) зо щирого золота. І зробиш два золоті херувими. І будуть ті херувими простягати крила догори, і затінювати своїми крильми над віко. І покладеш те віко згори на ковчега, а до цього ковчега покладеш свідоцтво, яке Я тобі дам. І Я буду тобі відкриватися там, і буду говорити з тобою з-над віка з-посеред обох херувимів, що над ковчегом свідоцтва».
Це опис не ювелірного виробу, а технічного устрою, який працює в умовах потужної вібрації. Слабо навантажені деталі виготовлювалися методом лиття. Сильно навантажені деталі виготовлені шляхом кування з самого пластичного матеріалу – золота.
В 1970 р. Еріх фон Денікен зняв фільм «Спогади про майбутнє». В ньому йшлося, що за цим описом студенти коледжу в Мінісоті в 1961 р. виготовили ковчег і отримали конденсатор, який заряджався від атмосферної електрики. Виникає питання, навіщо давнім євреям був потрібний конденсатор? До того ж в нього вкладалися «дві таблиці свідоцтва, таблиці кам'яні, писані Божим перстом» (Вихід ХХХІ:18). Таблиці (скрижалі), на яких були написані десять заповідей зроблені із каменю. Аби писати перстом по каменю його спочатку потрібно розм’якшити. Біблія не роз’яснює з якого саме каменю були висічені скрижалі, але пізніше ми побачимо фото кришталевого черепу, скрученого наче він із пластиліну. Отже зробимо припущення, що скрижалі було зроблено із кварцу (гірський кришталь, раухтопаз, цитрин…), який володіє п’єзоелектричними властивостями – здатністю змінювати свій об’єм під дією змінного струму. Таке припущення дозволяє говорити про Ковчег завіту, як про перший генератор гравітаційної взаємодії.
Під час археологічних розкопок Рональд Уайетт побачив і сфотографував Ковчег Завіту (фот. 63а). Потужна гравітаційна вібрація спотворює зображення точно так, як знімок ультразвукової діагностики в медицині. Археолог відретушував світлину і написав супроводжуючі пояснення (див. фот 63б і мал. 63г). На підставі його досліджень було зроблено анімацію, представлену на мал. 61б та 63в. Надамо відповідь на питання, навіщо давнім євреям був потрібен конденсатор? Яку роль, крім моральної настанови людству, виконували скрижалі і навіщо херувимам пташині крила? Відповідь на ці питання здатна створити технології які переводять каміння і воду із одного агрегатного стану в інший без зміни температури.
Фот. 63. Ковчег Завіту, як його вдалося сфотографувати.
Ковчег заповіту являє собою генератор гравітаційної взаємодії. Виготовлений із акації корпус ковчега, послуговує, як акустичний резонатор. Одночасно він є діелектричною прокладкою конденсатору. Золоте покриття внутрішньої і зовнішньої поверхонь виконує роль пластин конденсатору. В ковчег вкладалися дві скрижалі із п’єзокристалічного кварцу.
Корпус і крила херувимів вібрують під дією різноманітних природніх факторів: поривів вітру, дзюрчання води, звуки сурм, розмова людей і т. і. При цьому корпус херувимів здійснює зворотно-обертальну вібрацію ω навколо точок «О» (див. мал. 64а), а їх крила вібрують в напрямку, означеному стрілками А і В навколо точок «а» і «б» (мал. 64в). За рахунок цих рухів крила херувимів імітують помах птичого крила. Мікроскопічно мала амплітуда коливань зумовлює квазістатичний характер народжуваної сили. Колінами херувими впираються у резонатор; їх крила «а» впираються у посох, а крила «в» впираються у резонатор в точці «d». Завдяки такій конструкції вібрація крил у напрямку ω передається через дерев’яний резонатор на кварцові скрижалі. Під дією змінного тиску з боку резонатора скрижалі генерують електричний заряд, який накопичується в конденсаторі. В міру збільшення заряду збільшується напруженість магнітного поля, яка посилює пульсацію п’єзокристалічних скрижалей. Скрижалі працюють, як підсилювач природньої вібрації крил. Одночасно змінюється частотна характеристика вібрації. Із всього набору тонів вібрації кристали кварцу підсилюють той частотний діапазон, який є резонансним саме для кварцу. Саме з цієї причини на протязі шести днів обходу Єрихону людям було наказано мовчати. Відібрана в частотному діапазоні і посилена за амплітудою коливань, вібрація п’єзокристалів через корпус і кришку ковчега передається назад на крила. Крила посилено вібрують в частотному діапазоні властивому кварцу. За рахунок розмаху крил амплітуда коливань збільшується. Крила херувимів створюють в повітрі високочастотну вібрацію в резонансному для каменю діапазоні. Вібрація зі швидкістю поляризації повітря передає цю вібрацію будь якому камінню, яке знаходиться в радіусі дії генератора. Кварц по міцності є третім після алмазу матеріалом. Тому менш міцне каміння починає руйнуватися. Спочатку відбувається поверхнева руйнація, яка згодом проникає вглиб каміння. Судячи з біблійного опису знадобилось сім днів, аби зруйнувати мури Єрихону. На сьомий день укріплення міста були схожі на замок із піску. Голосний клич людей, посилений ковчегом, створив гравітаційний удар, який зруйнував мури Єрихону. Вони обрушились під власною вагою в сторону, де каміння перетворилося на пил.
Евгений:
Про фізичну сутність процесу поляризації
Звичайна акустична вібрація не здатна зруйнувати каміння. Загальноприйняте тлумачення, стверджує, що в кристалічних матеріалах молекули вишиковуються і створюють кристалічну решітку. Це - половинчасте твердження. Для того, щоб виникла кристалічна структура атом матерії має створювати особистий спрямований гравітаційний промінь. Тільки в цьому випадку молекули можуть орієнтуватись у просторі, утворюючи кристалічну решітку. Задля утворення гравітаційної взаємодії молекули повітря необхідно вишикувати в гравітаційні ланцюжки. Молекули повітря створюють слабкий гравітаційний промінь, не здатний створити кристалічну структуру. Проте, коли з’являється стороння сила, яка сприяє утворенню кристалічних структур, молекули повітря вишиковуються у кристалічні структури. Спочатку ці структури називають ламінарною течією потоку. Потому вони набувають замкнутої форми у вигляді турбулентного вихору. В авіації поляризуючу силу створює розріджена зона над верхньою поверхнею крила. Крило створює в повітрі гігантський турбулентний вихор, який в силу інертності повітря замкнеться далеко за крилом (див. фот. 47б). Таким чином, для створення гравітаційної взаємодії молекули повітря необхідно вишикувати в гравітаційні ланцюжки, в яких гравітаційні промені всіх молекул спрямовані в одну сторону. Цей процес тут названо поляризацією повітря. Крім цього, вібрація повітря повинна увійти в резонанс з вібрацією каменю. Гравітаційний генератор має створювати резонансну «стоячу хвилю».
Термін «стояча хвиля» має на увазі, що молекули повітря вишиковуються в гравітаційні ланцюжки в процесі вібрації. На відміну від аеродинаміки, де поляризація виникає за рахунок швидкісного руху крила, крила херувимів залишаються начебто нерухомими. Потужна сила гравітаційної взаємодії молекул повітря призводить до народження холодного світіння, яке робить поляризовані ланцюжки повітря видимими (див. фот. 25г та мал. 64б). Повітря набуває властивостей кристалічної матерії і передає п’єзокристалічну вібрацію від кварцу до муру.
Ультразвукова вібрація широко застосовується в сучасній акустиці. Але фізичний процес, який відбувається в ковчезі має принципову відмінність. По-перше, вібрація здійснюється з надзвуковою швидкістю. По-друге, до вібрації додається розворот молекул навколо власного центру мас, коли молекули займають у просторі однакове розташування. Швидкість розповсюдження коливань у повітрі дорівнює швидкості звуку (340 м/сек), а швидкість розповсюдження поляризації молекул в фізиці відома із спостережень за блискавкою і становить від 200 до 50000 км/сек.
Поляризація виникає за рахунок всмоктувального ефекту вакуумної зони. Раніше розглядалися два способи утворення вакуумної зони. В коментарі до мал. 47 розглядалося утворення вакуумної зони на задній (тильній) поверхні авіаційного крила. В коментарі до мал. 35 на прикладі лобового скла автомобілю було розглянуто ударний спосіб утворення вакуумної зони перед тілом, що рухається. Ковчег поєднує в собі ці два явища. На крилах херувимів вакуумні зони утворюються по обидві сторони крила. Відповідно і поляризація повітря відбувається по обидві сторони крила. Цей фактор відрізняє акустичну вібрацію від гравітаційної. Акустика надає повітрю спрямованого руху на мікроскопічному рівні, проте на молекулярному (нано) рівні вібрація молекул залишається хаотичною.
Розглянемо принцип роботи ковчегу на мал. 64. Крила херувимів розташовані асиметрично (див. мал. 64в - вид на ковчег зверху). В наслідок вібрації по різні сторони крил стан повітря періодично змінюється. На зміну ущільненому стану повітря, означеному математичними знаками «плюс», приходить розріджений стан повітря, означений знаками «мінус». В умовах дозвукової вібрації за кожний цикл руху повітря на поверхнях крил періодично то ущільнюється, то розріджується. Так діє сучасна акустика. Ковчег створює асиметричний характер фізичного процесу. На зовнішній опуклій поверхні крил створюється постійний надлишковий тиск. На внутрішніх увігнутих поверхнях утворюється постійне розрідження. Відповідно опуклі поверхні крил постійно створюють силу гравітаційного відштовхування, а на увігнутих поверхнях виникає постійна сила гравітаційного тяжіння. Таке явище стає можливим в силу інертності повітря, коли повітря не встигає рухатися за вібруючим крилом. Відштовхуючи повітря крило ущільнює його і примушує рухатися з прискоренням, більшим за величину прискорення вільного падіння g = 9,8 м/сек2. Самостійно рухатися з таким прискоренням повітря не здатне, тому в процесі зворотного руху воно відстає від крила. Виникає двоїстий стан: між ущільненим повітрям і крилом виникає каверна, яка всмоктує в себе молекули повітря, що не встигають рухатися за крилом. Під всмоктувальною дією каверни молекули повітря встигають розвернутися у просторі навколо власного центру мас, але не встигають рухатися за крилом. Повітря ще знаходиться в ущільненому стані, а крило починає вже наступний цикл ущільнення. Виникає ланцюгова реакція, в якій молекули вишиковуються в гравітаційні промені.
Розглянемо крило «а» (див. мал. 64г, д, е). За рахунок аеродинамічної форми і за рахунок рухів навколо точок «О» та «а» вібрація відбувається в напрямку стрілок А-А1. Над верхньою випуклою поверхнею крила, як і на авіаційному крилі, поляризація виникає лише на спадній ділянці аеродинамічного профілю. Але в наслідок зворотно-обертальної вібрації крила лобова і спадна ділянки постійно міняються місцями. Це призводить до утворення безперервного характеру утворення вакуумної зони. Оскільки вакуумна зона утворюється лише на спадній половині аеродинамічного профілю, то це зумовлює «слабкий» характер гравітаційного відштовхування в порівнянні з процесом, який відбувається на увігнутій поверхні крила.
На увігнутій поверхні крила відбувається більш потужний фізичний процес. Тут каверна створюється по всій довжині аеродинамічного профілю, що забезпечує «сильний» характер гравітаційного тяжіння. Процес, який тут іде, забезпечує над кришкою ковчега постійну надзвукову декомпресію повітря.
Розглянемо це явище більш докладно на малюнках 64д та 64е. Крило здійснює зворотно-обертальний рух в напрямку стрілок А1 та А навколо центрів обертання О та «а». Зовнішня поверхня крила є випуклою, а внутрішня – увігнутою. Під час вібрації на обох поверхнях відбувається мікроскопічно мале пересування повітря вздовж крила. Цей процес відображено на мал. 64г. Над випуклою поверхнею під час пересування із точки 1 в точку 2 повітря змушене огинати бугор заввишки «h». Перепона примушує повітря рухатися вгору. Це ущільнює повітря над крилом, збільшує силу тертя і призводить до гарантованого збільшення статичного тиску повітря. Над увігнутою поверхнею при перетіканні із точки 3 в точку 4 повітря рухається над ямою глибиною «Н». Це призводить до гарантованого зменшення статичного тиску. Тобто, по різні сторони крила перепад статичного тиску існує постійно і не залежить від напрямку руху крила. Над «Престолом Благодаті» ковчега створюється зона постійно розрідженого поляризованого повітря. В останньому реченні збережено термінологію археолога Рональда Уайета тому, що тут може йти процес не тільки створення гравітаційної взаємодії. В цій зоні стає можливим спілкування з Богом. Тут фізика наближується до сфери свідомості. Тут відчиняється інформаційний тунель простору. Особливо обдарований Вольф Мессинг в такому випадку говорив, що черпає інформацію із «вируючого космосу».
Хоч ми і говоримо про створення стоячої хвилі, але не поверхні крил неминуче виникає рух повітря, обумовлений перетіканням повітря із зони підвищеного тиску в зону зниженого тиску. Виникає мікроскопічно мала течія повітря по траєкторіях, означених лініями току. Найвища ступень розрідження відбувається на крилах «а» в зоні, означеній літерою «с». Перекриття крил створює перепону для перетікання повітря в розріджену зону зверху. Натомість на крилах «b» в точках «d» така перепона відсутня. Тому виникає спрямована течія повітря від точок «d» до точки «c». Замкнутий контур цих ліній створює «магнітне поле», означене літерами S та N (див. мал. 64в), проте по цим траєкторіям рухаються не електрони, а більш масивні, молекули повітря, що пропорційно до збільшення маси збільшує силу гравітаційної взаємодії. Південний полюс створює силу гравітаційного відштовхування, а північний – гравітаційне тяжіння.
Для створення гравітаційної взаємодії необхідно акустичний режим (який використовується в сучасній техніці) змінити на кавітаційний. Розглянемо механізм утворення поляризації. Звернемося до мал. 64д. Крила впираються у посох і знаходяться у стані попереднього натягу. Природня вібрація повітря не здатна здолати силу попереднього натягу. В міру зростання напруженості магнітного поля конденсатора п’єзокристалічні скрижалі збільшують амплітуду природніх коливань. Підсилена вібрація через резонатор передається на крила. Крила долають силу попереднього натягу, відриваються від посоху і починають рух в напрямку вектору V (див. мал. 64е).
uploads
Мал. 64. Ковчег Заповіту; конструкція і принцип роботи.
В цей момент над крилом херувима відбувається той саме процес, що і на верхній поверхні авіаційного крила. Лобова поверхня підкидає повітря вгору і утворює силу гравітаційного відштовхування. Вакуумна зона на спадній ділянці мала б утворити підйомну силу, але не встигає. На відміну від авіаційного крила крило херувима вібрує. Лобова і спадна ділянки постійно міняються місцями, тож крило встигає породити лише поляризацію повітря, але не встигає створити підйомну силу. Як наслідок над верхньою поверхнею крила утворюється зона підвищеного статичного тиску, означена знаками «плюс».
Під крилом по всій довжині аеродинамічного профілю утворюється розріджена зона, означена знаками «мінус».
Під час зворотного руху крило буде обертатися навколо точки «а» в напрямку стрілки А1 та вектору V’, (мал. 64д). В режимі акустичної вібрації над випуклою верхньою поверхнею мало б утворитися розрідження, а на нижній увігнутій поверхні мало б утворитися ущільнення повітря. Але цього не відбудеться. Ковчег забезпечить незмінний характер статичного тиску на всіх етапах руху крила.
Розглянемо значення посоху в цьому процесі. На мал. 35 ми розглядали процес появи кавітації на лобовому склі автомобіля під час різкої зупинки. Аналогічно в момент зіткнення крила з посохом виникає розрідження аж до утворення кавітації. Там, де з першого погляду мало б відбутися ущільнення повітря, виникає зворотний процес – народжується ударна кавітація. По іншу сторону крила замість розрідження виникає гравітаційне відштовхування.
Тут слід зробити зауваження. Постійний удар швидко зруйнує навіть золоті крила. Тому на практиці утворення зазору між крилом і посохом не потрібне. Достатньо вивести крило із режиму симетричної акустичної вібрації. Незначна попередня натяжка між посохом і крилом подібна до дії пружини, яка прискорює рух крила в одному напрямку і гальмує його в протилежному напрямку. Аналогічне рішення використано в інерцоїді Толчина на мал. 40.
Описана конструкція забезпечує таку вібрацію крил, при якій над випуклою поверхнею крил завжди створюється гравітаційне відштовхування повітря. Одночасно навколо увігнутих поверхонь крил постійно створюється гравітаційне тяжіння. В обох випадках на поверхнях крил з’являється каверна, яка створює поляризований стан повітря. Дві каверни по різні сторони крила створюють кристалічну структуру повітря навколо ковчега.
Для того щоб зупинити води Йордану, священики мали нести ковчег так, щоби південний полюс «S» був спрямований проти течії. При вході у воду крила херувимів сприймають вібрацію, породжену водою і повітрям над нею. Природна вібрація, посилена крилами херувимів, через корпус-резонатор передається на п’єзокристалічні скрижалі. Кварц під дією вібрації виробляє електрику і заряджає акумулятор. Збільшення магнітної напруги призводить до збільшення амплітуди вібрації скрижалей. Посилена вібрація повертається на крила херувимів. Крила утворюють поляризовану вібрацію повітря, яка передається воді. Сила гравітаційного відштовхування зменшує міжмолекулярну відстань і призводить до поляризації молекул. Вода перетворюється на лід без охолодження. По іншу сторону ковчега поляризоване гравітаційне тяжіння навпаки послаблює міжмолекулярний зв'язок, що збільшує текучість води. Вода набуває властивостей надтекучої рідини швидко стікає і вбирається в землю. В цьому немає нічого фантастичного. Нам процес поляризації добре відомий на прикладі поверхневого натягу води, проте процес поляризації в цьому випадку відбувається лише в напрямку однієї із трьох Декартових осей координат. Більш ефективним є наступний приклад. Сучасні вчені навчились створювати в твердому тілі отвір, діаметр якого дорівнює розміру однієї молекули води. В такому отворі молекули можуть вібрувати лише в одному напрямку – вздовж осі отвору. Втративши можливість вібрувати в напрямку двох координатних осей, вода набуває властивостей металу. Ковчег Завіту створює тривимірну поляризацію.
Для того, щоб зруйнувати стіни Єрихону священики мали нести Ковчег північним полюсом «N» до муру. В цьому випадку потужне гравітаційне тяжіння руйнує кристалічну решітку каміння, перетворюючи його на пил.
Ковчег Заповіту є потужним універсальним генератором гравітаційної взаємодії, який одночасно створює три способи обробки матеріалів.
1. Руйнування кристалічної структури мінералу, за рахунок використання потужного гравітаційного тяжіння, як це було використано в Єрихоні, призводить до перетворення поверхневого слою мінералу на пил. Потому пил стирається, як то ганчіркою витирає пил домохазяйка під час прибирання. Таким чином каменю можна надавати будь якої форми.
2. Регульоване гравітаційне тяжіння призводить до збільшення міжмолекулярної відстані, що призводить до зменшення сили гравітаційної взаємодії між молекулами кристалічних матеріалів. Камінь набуває властивостей пластиліну. В сучасній техніці подібне явище широко застосовують, нагріваючи метал або скло.… Причина низької ефективності полягає в тому, що температурний нагрів супроводжується посиленням хаотичної вібрації молекул. Неможливо здійснити ефективний фізичний процес, посилюючи ХАОС. Гравітаційна взаємодія діє вибірково на кожний атом оброблюваного виробу, тож пластифікація стає можливою без застосування температурного нагріву.
3. Застосування сил гравітаційної взаємодії в рідинах дозволяє здійснювати їх кристалізацію, або надавати їм властивості над текучої рідини без зміни температури.
Біблійні описи застосування ковчегу містять у собі інструкції з техніки безпеки: не торкатися, не підходити близько. В неробочому стані він мав накриватися грубою тканиною. В разі недотримання цих умов виникали випадки миттєвої смерті. Згідно наведеного вище опису гравітаційна взаємодія здатна перетворити кров людини або на лід, або на надтекучу рідину. Тривалий слабкий процес здатен призвести до розм’якшення кісток людини. В разі проведення дослідів слід пам’ятати про небезпечний характер поляризації. Людству наслідки прямого контакту з кавітуючим повітрям відомі в тих випадках, коли жива істота попадає в хобот смерчу - з неї здирає шкіру. Кожна кавітаційна булька вириває маленький шматочок плоті. Подібні травми завдає і контакт з кульковою блискавкою.
Кришталевий череп
В 1927 р. Ф. А. Митчелл-Хеджес на руїнах міста Лубаантун, де колись жили майя, знайшов кришталевий череп - копію людського черепу в натуральну величину, яку було виготовлено із суцільного кристалу гірського кришталю (фот 65а). Також було знайдено рухому щелепу до нього. Виріб ретельно відполірований. В основі черепа і на дні очних впадин вмонтовано відполіровані лінзи. Вважають що його було виготовлено 3600 р. тому в ритуальних цілях.
Проте метою роботи є не містика, а фізика. Виготовлення черепу за використанням сучасних технологій майже неможливе так саме, як неможливе створення мегалітичних споруд, які розглядалися вище. Гірський кришталь за твердістю є третьою після алмазу речовиною і до того ж – надзвичайно крихкою.
Викладена тут теорія виходить із того, що черепи є головною складовою генератора гравітаційної взаємодії. Виникає питання, навіщо йому ретельно підігнані очниці та такі ж поглиблення на місці вух?
Нам належить дати відповідь на питання, що «жував» цей череп; якщо, це - ритуальний виріб, то навіщо йому кришталеві очі? У черепа на фот. 65б шелепу виконано суцільною із черепом, проте на місці вушних раковин розташовані поглиблення, яких немає у людського черепа. Череп на фот 65 в. є прототипом універсального магніту, конструкцію якого буде розглянуто нижче. Конструкція нижньої частини черепу на фот 65 г свідчить, що в процесі роботи цей череп ретельно закріплювався. Якби не «зуби», то цей виріб взагалі не був би схожим на череп. З технічної точки зору зуби мають слугувати фіксуючим елементом конструкції, який стає наочним на фот. 66б. Перераховані особливості конструкції приводять до висновку, що в отвори на черепі вставлялися відсутні нині деталі. Череп не тільки «жував», але і рухав «носом, вухами та очима»…
Фот. 65д свідчить про те, що в давні часи, як і нині існував технічний термін брак – зіпсований виріб, який не піддається відновленню. Цей череп свідчить, що в процесі виготовлення використовувалось «розм’якшення» кришталю. Роздратований невдачею працівник, в пориві гніву скрутив розм’якшений кришталь, наче він – пластиліновий і відкинув бракований виріб у сторону. Під дією гравітаційного тяжіння Землі матеріал знов набув кристалічної структури, але при цьому (ймовірно) втратив п’єзоелектричні властивості, тому його й викинули.
Евгений:
Фот. 66. Це - не прикраса, а головна деталь гравітаційного генератора, якій виробник надав містичного характеру.
З точки зору «четвертого способу» це – готовий до використання головний вузол генератору гравітаційної взаємодії. Але в ньому не вистачає сімох деталей, які мали б вставлятися в отвори замість очей, вух і носа. Кольорові камінці, які ми вважаємо за прикраси, виконують функції протонних кварків в атомному ядрі (див. мал. 30). Під дією п’єзоелектричної вібрації черепу вони вібрують, створюють штучну гравітацію. Металева оправа, в яку зачеканено камінці, виконує три функції. Вібруюче каміння штовхає одне одного. Сітка, по-перше, передає вібрацію між камінцями. По-друге, в місцях контакту виникають значні механічні навантаження. Сітку виконано із пластичного металу, який виконує функцію демпферної прокладки між камінцями і гірським кришталем (це необхідно з огляду на крихкість кришталю). По-третіх, металева сітка це- електродне покриття п’єзокварцу, яким є гірський кришталь. Під дією змінного електромагнітного поля, створюваного сіткою, п’єзокварц створює пульсацію подібно до нейтрону в атомному ядрі. Білі камінці навколо черепа це – діелектричні ізолятори, які розділяють різнополюсні електродні покриття і утримують їх на черепі.
П’єзоелектрична пульсація черепа в радіальному напрямку передається на дрібні камінці. В очниці та інші заглиблення мають вставлятися додаткові кристали: вставні лінзи, призми, рухома щелепа та ін. Вставні деталі також мають бути виготовлені із п’єзокристалічного матеріалу. Спряжені деталі мають бути ретельно підігнаними одна до другої. Найпростіше це зробити способом гравітаційного розм’якшення, коли кожна деталь вдавлюється в череп. При цьому виникає ідеальне сполучення суміжних деталей, необхідність якого буде розглянуто нижче. Під дією електромагнітного поля вони породжують свою вібрацію, спрямовану в дотичному до поверхні черепа напрямку. Скріплені металевою сіткою, кольорові камінці рухаються подібно до вібрації молекул в кристалічних матеріалах і створюють гравітаційне поле навколо черепа. Якщо таку конструкцію розмістити в центрі космічного кораблю, то череп буде створювати гравітаційне тяжіння, подібне до земного. При начебто хаотичному русі камінців вони створюють спрямоване гравітаційне поле, перпендикулярне до зовнішньої поверхні черепа.
Задаймося питаннями, яку функцію виконують очниці і інші заглиблення на черепі, як виготовити такий складний виріб, якою має бути технологія гравітаційної пластифікації кварцу? Перш ніж надати відповідь розглянемо модель універсального магніту.
Універсальний магніт, або навіщо черепу очі?
Останній череп створює силу гравітації в сферичній системі координат. Народжувана ним сила спрямована в радіальному напрямку во всі сторони одночасно і створює силу тяжіння подібну до земної. Цей виріб здатен створити штучну силу тяжіння в умовах довготривалої космічної невагомості. Конструкції інших черепів свідчать про різноманітність сфер їх застосування. Так череп на фот. 65а може створювати пласке гравітаційне поле, яке діє в напрямку двох (із трьох) Декартових осей координат. Щелепи, які «жують» фізичний вакуум створюють плаский тип гравітації на 33% більш потужний, ніж сферична гравітація. Такий тип гравітації створюють скрижалі в Ковчегу Заповіту і крило сучасного літака. Сила гравітаційного «плаского» відштовхування зруйнувала мури Єрихону. Така вібрація може бути використана для обробки невідповідальних виробів на кшталт тих, що зображені на мал. 60. Але технології руйнування кристалічної структури матеріалу неприпустима для виготовлення самого черепу. Крім складної форми череп має зберігати п’єзоелектричні властивості. Фот. 65д свідчить, що процес змінення пластичних властивостей кварцу вимагає тонкого регулювання технологічного процесу. Мури Єрихону були зруйновані за рахунок використання енергії п’єзокварцу, проте виникає питання, яким чином слід обробляти сам кварц? Нам невідомі більш міцні матеріали ніж кварц, які б володіли п’єзоелектричними властивостями. Виникає необхідність створення більш потужного і регульованого типу гравітації, ніж «плаский». Таким є лінійчатий тип гравітаційної взаємодії; гравітація, яка спрямована в напрямку однієї осі Декартової системи координат. Такий тип гравітації нам добре відомий на прикладі багатьох фізичних явищ; лінійчата гравітація лежить в основі функціювання живих організмів (кров та деревний сік, які течуть по капілярах).
Сила гравітаційної взаємодії народжується в процесі вібрації безлічі атомів матерії. Величина цієї сили залежить від ступеню впорядкованості вібруючих рухів. Найвища впорядкованість виникає при вібрації в напрямку однієї координатної осі. В природі така сила виникає в волокнистих структурах деревини. Конічна форма капілярів, по яким рухається сік деревини надає фізичному процесу асиметричність в вертикальному напрямку. При цьому виникає поляризація, спрямована вгору. Лінійчатий тип гравітації на 66% більш потужний, ніж сферичний. Тому дерево взаємодіє з Сонцем, або Місяцем і росте вгору наперекір тяжінню Землі. Сутність фізичного процесу, який відбувається в кожному капілярі деревини подібна до природи смерчу (фот. 67).
Фот. 67. В формі дерева і смерчу віддзеркалюється єдина гравітаційна сутність світобудови. Ось вона «чорна матерія», яку намагаються виявити в дальньому космосі. В процесі гравітаційної взаємодії енергія світла знаходиться на задньому плані і в прямому, і в переносному сенсі слова.
Цей же ж принцип покладено в схему гравітаційного генератора. На мал. 68а наведено вид на генератор зверху. На мал. 68б надано переріз А-А на мал. 68а. Мал. 68в демонструє схему утворення гравітації. На малюнках 68г, 68д, 68е відображена конструкція кульок.
В металевому корпусі 1 на гумовому ізоляторі 2 встановлені чотири гранітних кульки 3 і 5, які відрізняються між собою кількістю виконаних в них сферичних заглиблень. Три кульки 4 виготовлені із гірського кришталю (п’єзокварц). Тіло кришталевих кульок зафарбовано синім кольором. Темно-синім кольором означено мідне електродне покриття, нанесене з двох сторін кожної кульки. За допомогою сферичних заглиблень сім кульок збираються в один блок. Електродне покриття кришталевих кульок під’єднано до генератора електричного струму високої частоти. На малюнку генератор струму не зображено.
На електродне покриття кожної кришталевої кульки подається змінна напруга. Під його дією кожна кулька періодично то збільшується, то зменшується у розмірі від розміру «n» до розміру «n1». Вібруючі кришталеві кульки штовхають гранітні і породжують вібрацію системи з амплітудою коливань Δ= (n-n1)/2. І на гранітних, і на кришталевих кульках періодично виникають каверни у вигляді рожевого або блакитного серповидного утворення (див. мал. 68в).
Наявність лунок потребує роз’яснення. Процес п’єзоелектричної вібрації кварцової кульки поділяється на два періоди. При збільшенні розміру, кульки відштовхують одна одну і розлітаються у просторі в протилежні сторони. Необхідно створити силу, яка поверне відкинуті кульки назад. При зменшенні розміру навколо кварцової кульки утворюються каверни виділені блакитним кольором. Каверни всмоктують в себе суміжні кульки і примушують їх здійснювати зворотній рух. Але із закону тяжіння Ньютона відомо, що сила тяжіння обернено пропорційна квадрату відстані між тілами, що притягуються. З метою збільшення сили гравітаційного тяжіння в кульках виконано лунки, які забезпечують мінімальну відстань між кульками і найбільшу площину контакту. Серповидна зона між сферичними поверхнями кульок, яку замальовано блакитним кольором (мал. 68в), породжує спрямований у вертикальному напрямку гравітаційний промінь. Цей промінь зафарбовано сірим кольором. На якісному рівні сутність описаного процесу роз’яснює квантова фізика, коли мова йде про різницю між слабкою і сильною взаємодіями. Сильна взаємодія діє на дуже малій відстані між елементарними частинками. При зменшенні відстані між тілами відбувається збільшення сили тяжіння. Не даремно в описі кришталевих черепів вказується, що кришталеві деталі ретельно підігнані одна до одної. Лунки переводять процес тяжіння між кульками на інший математичний рівень. Звісно, сильну взаємодію на макроскопічних тілах відтворити неможливо. Проте рівень, коли G = 5720g, як то буде обґрунтовано для гравітаційного тяжіння в кавітаційній бульці є досяжним навіть на рівні можливостей сучасної техніки.
Мал. 68. Конструкція універсального магніту.
При розгляді роботи Ковчегу Заповіту вказувалось, що з метою створення поляризованого стану повітря необхідно порушити симетричний характер фізичного процесу. В універсальному магніті поляризація відбувається за рахунок обертання електромагнітного поля. Напруга подається на кожну кульку по черзі. Вакуумна зона передається від однієї кульки до іншої. В повітрі утворюється подоба смерчу. На відміну від природнього смерчу тут відсутній вітер. Генератор створює надзвуковий вихор вакууму - смерч без вітру. Цей смерч всмоктує в себе будь яке тіло, яке знаходиться поруч – метал, камінь, воду… Регулювання сили тяжіння забезпечується шляхом зміни швидкості обертання магнітного поля.
Крім зазначеного існує інше призначення лунок. В процесі вібрації кульки штовхають одна одну. В місцях контакту виникають великі сили. Кришталь - дуже крихкий матеріал. Лунки збільшують площину контакту, що зменшує питоме навантаження. Мідне електродне покриття є одночасно демпферним шаром, який попереджує руйнацію кришталю.
Цим функція сферичного сполучення кульок не обмежується. В сучасному машинобудуванні при виготовленні надточних виробів відбувається настільки близьке зближення сполучених деталей, що вони злипаються між собою за рахунок сили міжмолекулярної гравітаційної взаємодії. Це є прикладом створення статичної гравітаційної взаємодії. В черепі і кульках сили гравітаційного тяжіння збільшується за рахунок динамічного характеру фізичного процесу. При відносно невеликій точності сполучення між кульками знаходиться повітря. В процесі кавітуючої вібрації молекули повітря між камінням поляризуються і вишиковуються в гравітаційні ланцюжки. Поляризовані молекули повітря між камінням стають подовженням кристалічної структури каменів. Вони здатні передавати таке ж потужне зусилля, що і кристали каміння. Молекули поляризованого повітря виконують функцію потужної пружини, яка не дозволяє кулькам розлетітися. Чим коротше гравітаційний ланцюжок повітря, тим більшу силу він здатен передавати. Самий простий спосіб створити ідеальне сполучення деталей полягає в тому, щоб розм’якшити одну деталь, а іншу в неї вдавити.
Про деякі супутні явища
Слід відмітити особливість гравітаційної взаємодії в інших сферах науки. При польоті НЛО не виникають «сили інерції». Звернемося до мал. 68в. Вібрація кульок відбувається в горизонтальній площині, а сила гравітації виникає в вертикальному напрямку. Цей фактор робить другий закон Ньютону (будь яка дія породжує протидію) не актуальним. При створенні транспортних засобів на принципах гравітаційної взаємодії не виникає реактивна сила, яка протидіє руху. Кажучи по іншому, пропадає фізичне поняття «сила інерції». Цей термін є здобутком минулих віків, коли фізика, не здатна була розтлумачити природу гравітаційного тяжіння. Теорія виникнення каверни за рухомим тілом і ударна кавітація перед тілом, що рухається, вичерпно роз’яснюють походження «сил інерції». Рух будь якого матеріального тіла за допомогою генератора гравітаційної взаємодії може бути зупиненим без катастрофічних наслідків і без прикладення гальмівного зусилля. Це відбудеться з тієї причини, що гравітаційний двигун тягне або зупиняє кожну молекулу транспортного засобу і кожну молекулу людини, яка в ньому сидить. Гальмівний шлях такого транспортного засобу дорівнює нулю.
Фот. 69. Фотомонтаж демонструє різницю між гравітаційним тяжінням і гравітаційним відштовхуванням.
Фот. 69а. Гравітаційна взаємодія породжує явища, спрямовані в протилежних напрямках. Гравітаційне тяжіння (смерч) і гравітаційне відштовхування (блискавка) супроводжують одне одного, але їх дія спрямована в протилежних напрямках. Всмоктувальна сила смерчу спрямована вгору, а блискавка б’є в землю. Смерч породжує чорну темряву, а блискавка – світло. Дія обох сил має лінійчатий характер.
Фот. 69б. Лінійчата сила гравітаційного тяжіння породжує дерево, яке тягнеться до Сонця.
Фот. 69в. Блискавка – гравітаційний ланцюжок поляризованого повітря нагадує перевернуте дерево, яке тягнеться до землі.
Фот. 69г. Приборкання плазми смерчем це – наочний посібник для фізиків-ядерників щодо створення регульованого термоядерного синтезу.
Людство біля шістдесяти років без успіху намагається освоїти енергію термоядерного синтезу. Намагання фізиків утримати плазму в установках термоядерного синтезу за допомогою магнітного поля, породженого рухом електронів, приречені на невдачу. Електрон має форму октаедра і створює два типи магнітного поля:
1а. За умов поступового руху за електроном виникає каверна. Всмоктувальна дія цієї каверни створює хоч і «слабке», але постійне за напрямком своєї дії поле. «Слабкість цього поля зумовлена незначною масою електрона. Кожний електрон в цьому русі залишає по собі дуже тонкий слід обуреного фізичного вакууму. Вся множина електронів створює дрібно дисперсну структуру «магнітного» поля.
2а. При обертанні навколо власної осі (спін, породжений тяжінням Сонця) вісім граней електрона породжують навколо нього симетричне восьми полюсне магнітне поле, подібне до магнітного поля Меркурію. За рахунок спіну між суміжними електронами виникає сила гравітаційного відштовхування, яку сучасна фізика називає відштовхуванням однойменно заряджених частинок (див. мал. 39). Відштовхуючи одне одного, електрони утворюють в магнітному полі першого типу дірки, чим порушують його суцільність. Результуюча дія цих полів призводить до появи електромагнітного поля, схожого на решето, через яке витікає плазма.
Нейтрон також створює два типи гравітаційного поля, але вони мають суттєву відмінність:
1 б. При поступовому русі нейтрону за ним у фізичному вакуумі утворюється слід в 10,3 рази ширше ніж слід електрону, що пропорційно поліпшує суцільність магнітного поля.
2 б. У нейтроні за один оборот п’єзокристалічної хвилі виникає один імпульс гравітаційного тяжіння та один імпульс гравітаційного відштовхування (по відношенню до Землі). Цей фактор зумовлює асиметричний характер створюваного ним поля. Поле, яке створює нейтрон можна порівняти з монопольним магнітним полем Венери. При обертанні нейтронів навколо власного центру мас (спін) між суміжними частинками з однаковою ймовірністю виникає як гравітаційне тяжіння, так і гравітаційне відштовхування. Ці сили нейтралізують одна одну. Наука характеризує такий стан матерії терміном «нейтральний» заряд. Між траєкторіями їх руху не виникають дірки. Приведені фактори зумовлюють можливість створення суцільного і більш потужного поля, ніж електромагнітне поле, створюване електроном.
Отже, для утримання плазми в генераторі термоядерного синтезу необхідно створювати гравітаційну пастку за допомогою пучка поляризованих нейтронів. Для поляризації і управління потоком нейтронів слід створити камеру, внутрішня поверхня якої покрита п’єзоелектричними елементами, які закручують потік нейтронів у гравітаційний вихор, як то було описано для літаючої тарілки та універсального магніту.
Навигация