Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації

[Евгений]

 Прохання не коментувати іде загрузка текста.

© Блін Є.В               

Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації

                                                                 

Частина перша

Анотація. В роботі розкривається фізична сутність гравітації та шляхи її утворення на рівні елементарних частинок і макроскопічних тіл. На прикладах природних явищ і технічних процесів розглядається утворення гравітаційної взаємодії у повітряному, водному і космічному просторах. Традиційна фізика стверджує, що енергією володіє матерія. Квантова ж фізика висунула протилежну теорію за якою енергією володіє фізичний вакуум. Проте ні традиційна, ні альтернативні теорії не розкривають фізичний механізм утворення гравітації. Птах або літак долають силу земного тяжіння, але ні аеродинаміка, ні фізика загалом не роз’яснюють: яким чином тут працює гравітаційне тяжіння. Або, повертаючись до Ньютона, чому яблуко падає донизу, а яблуня росте вгору?
Сили гравітаційної взаємодії виникають в процесі прискореного руху матеріального тіла скрізь фізичний вакуум. Найменшим генератором гравітаційної взаємодії є атом матерії. Викладено принцип його роботи, за яким нейтронний кварк є елементарною частинкою матерії, яка володіє зворотною п’єзокристалічною властивістю. Пульсація нейтронного кварку і сила гравітаційної взаємодії між елементарними частинками призводять атом до вібрації. Вібруючий атом породжує спрямований гравітаційний промінь.
На макроскопічному рівні гравітаційне тяжіння виникає при створенні підйомної сили на верхній поверхні крила. При цьому виникає обурення простору, яке стає наглядним під водою: за тілом, що рухається виникає каверна і кавітація. Аналогічні процеси відбуваються у космосі. Тож каверна, як джерело гравітаційної енергії стає головним об’єктом дослідження. Теорія підтверджується серією експериментів, які здатні забезпечити вертикальний зліт літака, або прискорене пересування під водою.
Роз’яснюються природні явища і технічні досягнення, які не мають теоретичного обґрунтування і представляються спірними, або утаємниченими. Описується фізичний принцип польоту літаючої тарілки і дія універсального магніту.
Ключові слова: фізичний вакуум, каверна, кавітація, п’єзоелектричний ефект, гравітаційна взаємодія, гравітаційне тяжіння, гравітаційне відштовхування, підйомна сила.

Зміст

1. Вступ, скорочене викладення теорії…………………………………………………………………….…………….………..……………… 4
2. Мета роботи, науково-філософський аспект проблеми………………………………….….…………………………………….. 5

Четвертий спосіб

1. Четвертий спосіб це -  фізика для літаючої тарілки…………………………………….……………………………….……….…… 7
2. Експеримент в повітрі, який протирічить принципам аеродинаміки………..………………………………………..….… 9
3. Принцип пересування меч-риби ………………………………………………………………………..………………………………….….. 11
4. Експеримент зі створення тяглової сили за рахунок використання енергії всмоктуваного потоку….... 12
5. Про фундаментальну природу сил в гідродинаміці ..…….……..……………….………..….……………………......…..… 14
6. Теоретичні засади кавітації, як процесу над холодного синтезу ..…………..…………………..……………….…..... 15

Четвертий G-спосіб
Буття 19. І був вечір, і був ранок, день четвертий

1. Вступ про мудрість та розум у науці …….…………………..……………………………………..………………………….………... 19
2. Мета пошуків у космосі ………………….…………..…………………………………………………….….………………………...……….. 20
3. Комета Галлея ……………………………………………………………………………………………………………………………………………… 21
4. Сатурн – Япет ………………………………………………………………………………………………….…………………………………….……. 23
5. Утворення кратерів абразивно –кавітаційного походження …………………………………………………………………… 24
6. Чому повзає каміння по Землі і на Місяці ..…………………………………………………………………….………………………… 27
7. Три причини за якими сучасна наука не здатна вирішити проблему гравітації................................ 30
8. Чому наука не може виявити гравітон?.......…………….……………………………………………………………….………..….. 32
9. Ядерно-кінетична теорія гравітаційної взаємодії …….....……….……………………………………………………………….. 34

Гравітаційна аномалія, яку не помітив Ейнштейн

.

1. Народження холодного світіння ..………………………………………………………………….………..……….…….………………… 39
2. Про фізичну сутність магнітного поля ……………………………………………………………………………….……………………… 41
3. Про відсутність сил інерції ………………………………………………………………………………….…………………………………..… 44
3. Що таке «чорна діра» …………………………………………………………………………………………….………………………………….. 46
4. Народження сили тяжіння на Землі ……………………………………………………………………….…………………………………. 47
5. Про помилки традиційної теорії, або чого не міг  знати Ейнштейн …………………….…………………………….….. 49
6. Чим відрізняються електрон і позитрон ………………………………………………………………….………………………………… 50

Про існуючи технічні рішення створення гравітаційної взаємодії

.

1. Інерцоїд Толчіна ……………………………………………….……………………………………………………………..…………………………. 51
2. Генератор Серла …………………………………………………………………………………………………………………………………………… 52
3. Конвертор Годіна Рощина або гравітація і антигравітація ………….……….………………………………………………... 55

Гравітаційні  аномалії Сонячної системи

1. Сонце і К° …………………………………….…………………..…………...……………………………………………………………………………. 57
1. Утворення магнітного монополю в аеродинаміці …….……………………..………………………………………………..…….. 59
2. Венера ……..…………………………………………………………………………………………………………………………………………...……… 61
3. Навіщо Землі потрібний Місяць? ………………………………………………………………………………………………………………... 64
4. Меркурій ……………………………………………………….………………………………………………………………………………………………. 65
5. Фаетон – Уран – Сатурн – Юпітер – Марс - Меркурій – Нептун …..……..…..…………………………………….……… 70

Технології майбутнього, чи минулого?

1. Принцип польоту літаючої тарілки….…………………………………………….…………………………………………………………... 74
2. Ковчег Заповіту ……………….……………………………………………………………….…………………………………………………….…… 76
3. Про фізичну сутність процесу поляризації ……………………………………………………………………………………………….. 80
4. Кришталевий череп ……………………………………………………………………………………………………………………………………… 84
5. Універсальний магніт, або навіщо черепу очі? ……………………………….………………………………………………………… 85
6. Про деякі супутні явища …………………………………………………………………….………………………………………………………. 87

Фізико – математична модель четвертого способу

1. Теоретичні засади розрахунків ………………………………………………………………….………………………………………………. 89
2. Основна властивість ламінарного потоку …………………………………………..………..………………………………………….. 90
3. Визначення місця, де закінчується ламінарна течія потоку …………………………………......………..……………….. 92
4. Турбулентність …………………………………………………………………………………………....……………………………………………... 94
5. Кавітація ……………………………………………………………………………………………………………………………………………………….. 95
6. Кавітація у повітрі ..………………………………………………………...…………………………….………………………………..…………. 99
7. Імплозія. Термоядерний вибух, як провісник мандрівок у часі ..…...…………………………..…………………..…. 100
8. Погляд із чорної діри...110
9. Фантазії з приводу літаючої тарілки, чи істина з історією 3300 років?………………………….…………………….. 113
10. Велика імплозія, як теорія виникнення Всесвіту ………………………………………....…………………………………….. 115
11. Місце народження Всесвіту або місце, де не відбувся «Великий вибух»…………………………………………… 118

Перелік повноформатних публікацій

1. Перелік літератури, яка використовується …………………………………………………………………………………………….. 122


                                                   

Ньютон замислився над питанням, чому яблуко падає до низу?
                                                    Краще б він задумався, чому яблуня росте вгору?
                                                    В. Шаубергер – дослідник, який будував літаючу тарілку для Гітлера.

Вступ, скорочене викладення теорії

        Річ піде про фізичні основи гравітації. Для сучасної науки цей процес є утаємниченим в силу філософської зацикленості суспільства на догмах минулих часів, навіяних атеїзмом. Під його впливом в науці сформувався матеріалістичний спосіб мислення, в якому матерії приписуються властивості, якими вона не володіє. Мова піде про речі, які декому можуть здатися складними до сприйняття, проте сутність гравітації є настільки простою, що зрозуміти її здатна кожна людина. Для цього достатньо просто дихати. Вдих це – процес гравітаційного тяжіння, а видих відбувається в процесі гравітаційного відштовхування. Не може бути видиху, доки не відбувся вдих. Так само з авіаційним двигуном. Перед двигуном існує всмоктуваний прискорений потік повітря; відкинутий пропелером потік є затухаючим. Проте сучасна аеродинаміка, стверджує, що існує тільки видих. За її постулатами фізичного процесу всмоктування (вдиху) в природі не існує. Коли ми дихаємо і коли працює авіаційний двигун відбуваються два протилежних за своєю сутністю фізичних процеси: всмоктування та відкидання матерії. Про фізичну сутність цих процесів і піде мова.
      Ньютон і Ейнштейн жили в часи, коли не існувала ядерна фізика, неможливо було сфотографувати кавітаційну бульку, астронавти не ходили по Місяцю, а космічні зонди не досліджували комети. В їхні часи вирішити проблему гравітації було неможливо. А ми це зробити зобов’язані і при цьому треба пам’ятати: гравітаційне тяжіння це – зрозумілий процес всмоктування. Він працює при диханні і в «чорній дірі». Вислів «чорна діра» взято в лапки з тієї причини, що наука шукає те, чого не існує. Матерія може бути важкою, але вона не буде генерувати гравітацію і не зможе утримуватися у якості твердого тіла, якщо між елементарними частинками буде відсутнім фізичний вакуум. Під терміном фізичний вакуумом квантова фізика розуміє простір, який володіє власною гравітаційною енергією Гравітацію як і світло виробляє фізичний вакуум між елементарними частинками матерії. Японські вчені довели цей факт, зробивши фотографію атому водню, яку ми розглянемо. На ній світло виникає в абсолютному вакуумі між трьома кварками, де не існує будь яких частинок матерії. Тож в центрі галактики існує чорна діра без лапок — дірка від бублика. Галактика це — космічний циклон. Як і на Землі в його центрі існує «око циклону», яке притягує до себе зірки, як земний смерч всмоктує в себе пил. Потужність цього смерчу така, що він всмоктує навіть світло. Тож гравітація це - процес не такий слабкий, як то уявляє традиційна теорія.
      В залежності від розміру матеріального тіла цю теорію можна  назвати ядерно-кінетичною, або вакуум-динамічною теорією створення гравітаційної взаємодії (за аналогією з молекулярно-кінетичною або аеродинамічною теорією створення підйомної сили). Ця теорія надає відповіді на питання, які для традиційної теорії становлять таємницю. Наприклад, природа виникнення вібрації (Броунівський рух), обертання планет навколо Сонця і власної осі і т. д. Сильна, слабка, електромагнітна і гравітаційна взаємодії, про які твердить квантова фізика, розглядаються, як результат єдиного фізичного процесу під загальним терміном – гравітаційна взаємодія.
      В цій роботі доводиться, що енергією володіє фізичний вакуум, а не матерія. Процес створення гравітаційної взаємодії є подібним до процесів, які розглядає термодинаміка, коли говорить про ущільнення або про розрідження повітря. Так само слід говорити про енергетичне ущільнення, або розрідження фізичного вакууму. В ході прискореного руху елементарної частинки матерії скрізь фізичний вакуум на лобовій і тильній її половинах відбуваються два процеси:
1. На лобовій поверхні може з’явитися гравітаційне відштовхування. Технології сучасного людства в основному використовують саме цей вид енергії. Він народжує тепло, світло і інші види випромінювання. Технології цього типу народжують електричне поле. В авіації ця сила виникає на лобовій і нижній поверхнях крила. Ця сила з’являється при зближенні двох тіл за певних умов.
2. Сила гравітаційного тяжіння виникає на тильній поверхні тіла. Фізичні процеси цього типу призводять до охолодження простору і породжують поля магнітного типу. Цей процес відбувається в холодильнику. В авіації сила гравітаційного тяжіння виникає над верхньою тильною поверхнею крила. На відміну від сили гравітаційного відштовхування сила гравітаційного тяжіння між твердими тілами існує завжди.
Народження гравітації відбувається на рівні ядерної фізики. В основу теорії покладена авторська гіпотеза про те, що нейтронний кварк є елементарною частинкою матерії, яка володіє «зворотною п’єзоелектричною властивістю». Пульсуючий кварк породжує вібрацію атомного ядра. Вібрація, в свою чергу, викликає обурення фізичного вакууму навколо ядра і призводить до утворення гравітаційної взаємодії.
      Але гравітація виникає не лише на рівні елементарних частинок. Пересування твердого тіла будь якого розміру призводить до виникнення гравітації. Наприклад те, явище яке сучасна наука називає силами інерції тут розглядається, як результат  кавітації, коли в оточуючому просторі виникає вакуумне утворення – каверна (або проміжні процеси, зумовлені зменшенням щільності повітря). Широко розповсюдженим способом утворення штучної гравітації є створення підйомної сили за допомогою крила. Роз’яснити сутність гравітації мала б аеродинаміка. Але вона не розрізняє протилежну фізичну природу сил, які виникають по різні сторони крила. Хибні постулати цієї науки протирічать реальним фізичним процесам, які відбуваються в оточуючому середовищі. Найбільш відомим способом створення гравітаційного тяжіння є всмоктування повітря, або води. Проте, навіть сама назва «пилосос» протирічить постулатам теорії створення підйомної сили. Аеродинаміка заперечує існування фізичного процесу всмоктування повітря. Гравітація залишається таємницею тому, що аеродинаміка не визнає факт існування перед пропелером прискореного всмоктуваного потоку повітря.
Властивості фізичного вакууму наочно проявляться під водою. Примітивний спосіб пересування сучасних транспортних засобів призводить до виникнення кавітації. При цьому народжується сила гравітаційного тяжіння, яка під водою призводить до кавітаційної руйнації металу. Вакуумне утворення за тілом, що рухається (каверна і кавітаційна булька) стають головним об’єктом дослідження цієї роботи.
Проте в природі існує протилежний спосіб пересування. Меч-риба утворює розріджений стан води перед собою, не доводячи до появи кавітації. Сила розрідженої води всмоктує рибу вперед, що робить її найшвидшою істотою на планеті.
       Аби наочно з’ясувати властивості збуреного фізичного вакууму (каверни) в роботі розглядаються фізичні процеси, з якими зіштовхнулося людство в процесі дослідження Місяця, комет і планет Сонячної системи. Більшість кратерів на космічних тілах утворились під руйнуючою дією сонячного вітру. Подібний процес на Землі спостерігають під водою в ході кавітаційного руйнування металу. Падіння метеоритів до появи більшості кратерів не має жодного відношення. Більш важливим є процес, який призводить до пересування каміння, яке іноді спостерігають на Землі, а на Місяці це — звичайне явище. Цей процес роз’яснює, яка сила розкручує планети навколо Сонця і навколо власної осі обертання…
Створенню теорії передували досліди в повітрі та під водою, які надихнули на роздуми щодо походження гравітації. Найпростіший експеримент у повітрі призвів до збільшення ККД двигуна на 22% за рахунок використання енергії всмоктуваного потоку, який утворюється перед пропелером. Швидкість підводної моделі збільшилась на 11% за рахунок зменшення щільності води перед нею. Ускладнення дослідів здатне забезпечити створення «універсального магніту», роз’яснити спосіб пересування літаючої тарілки і принцип роботи біблійного Ковчегу Завіту. Як за допомогою гравітаційної взаємодії перетворити каміння на пил, або в пластичну масу? В якому фізичному процесі плин часу відбувається в протилежному напрямку? На ці і на багато інших питань здатна надати відповідь викладена тут теорія.

[Евгений]

Мета роботи і науково-філософський аспект проблеми

      Метою роботи є викладення фізичної сутності гравітації. З часів Ньютона відомо, що Земля створює силу тяжіння. Але птах, літак та ракета злітають і долають силу тяжіння нашої планети. З практичної точки зору термін антигравітація не є фантастикою. Ця теорія приходить до висновку, що всі процеси, які ми спостерігаємо відбуваються під дією гравітаційної взаємодії. Інших сил в природі не існує.
      Аеродинаміка, яка вивчає політ літака, мала б розтлумачити людству основні засади гравітації але не здатна цього зробити. Причина полягає у хибності деяких постулатів сучасної науки і аеродинаміки зокрема. Тому, перш ніж викладати теорію створення штучної гравітації, необхідно довести хибність постулатів, покладених в основу домінуючих у суспільстві фізичних теорій.
      Основною хибністю є твердження матеріалістичної теорії про те, що енергією володіє матерія. Проте квантова фізика висунула протилежний постулат: енергією володіє простір і ввела термін «фізичний вакуум». Обидва наведені постулати будуть спірними доти, доки не буде доведена хибність одного з них. Такий доказ надає практична аеродинаміка. Матеріалістична теорія входить в протиріччя з практичною авіацією. Цитата корифеїв сучасної фізики із вступу до теорії створення підйомної сили:

«...малые возмущения, раз возникнув, должны затухать со временем. Если же напротив, неизбежно возникающие в потоке жидкости сколь угодно малые возмущения стремятся возрасти со временем, то движение неустойчиво и фактически существовать не может» [1]

  Згідно цього твердження в природі не може існувати прискорене пересування повітря. Це твердження спростовують пилосос і авіаційний двигун. При роботі двигуна в повітрі утворюються два протилежні за фізичною сутністю потоки. Перед пропелером всмоктуваний потік повітря рухається прискорено. За пропелером потік відкинутого повітря поступово згасає. Обидва потоки рівноправно існують, проте теоретики фізики винесли вирок саме прискореному потоку. Згасаючий потік може існувати, а наростаючі явища (тобто прискорені) існувати не можуть. За цією цитатою розпочинається вища математика. Але всі математичні формули теорії створення підйомної сили не розповсюджуються на прискорений потік повітря перед двигуном. Із цього витікає висновок: використання енергії всмоктуваного потоку здатне призвести до отримання несподіваних результатів, які відкривають нові можливості для розвитку науки і техніки.
      Для забезпечення вертикального зльоту авіація інколи використовує енергію вихідного від двигуна потоку (ефект Коанда). Проте відомим э всього один випадок використання енергії всмоктуваного потоку, де конструктор не врахував відмінність між всмоктуваним і вихідним потоками - аркове крило Кастера [2]. Це призвело до ряду помилок, які зробили літак не ефективним. Незнання відмінності між цими потоками визначає причину, за якою сила гравітаційного тяжіння залишається для науки утаємниченою. І навпаки, усвідомлення цієї різниці призводить до рішення проблеми гравітації. Різниця між цими потоками полягає в наступному.
      На деякій відстані перед двигуном повітря є квазінерухомим (начебто нерухомим). В міру наближення до пропелера швидкість молекул у всмоктуваному потоці постійно збільшується — потік повітря є прискореним. Збільшується і відстань між молекулами. Не може відстаюча, менш швидкісна молекула штовхати більш швидкісну молекулу перед собою, яка прискорено віддаляється від неї. Це суперечить логіці і принципам фізики. Тобто прискорений потік перед пропелером формується за рахунок сили гравітаційного тяжіння, коли молекули тягнуть одна одну до пропелера. При цьому, вони вишиковуються в лінії течії, відомі кожному, хто читав теорію створення підйомної сили. Тож аеродинаміка лукавить, коли вимальовує лінії течії і одночасно стверджує, що не існує сили, яка вишиковує молекули повітря в ряди. Лінії течії є свідченням того, що між молекулами повітря виникає сили гравітаційного тяжіння.
В згасаючому вихідному від двигуна потоці швидкість молекул поступово зменшується. Більш швидкісні молекули зіштовхуються з менш швидкісними. Між ними виникає сила гравітаційного (безконтактного) відштовхування, про існування якої стверджує сучасна квантова фізика. Аеродинаміка за замовчуванням погоджується з існуванням цієї сили, але в підручниках пише: молекули повітря не взаємодіють між собою, тобто не визнає наявність безконтактної взаємодії. Це є лукавством, коли наука сповідує взаємовиключні постулати.
      І у прискореному, і у згасаючому потоках між молекулами існує гравітаційний (безконтактний) зв'язок. Але між молекулами повітря існує лише абсолютний вакуум. Тому є всі підстави вважати, що простір між молекулами є енергетичною субстанцією, яка забезпечує гравітаційну взаємодію між молекулами матерії. Прискорений потік всмоктуваного повітря перед двигуном доводить факт існування сили гравітаційного тяжіння між молекулами. А сповільнений потік за двигуном свідчить про існування сили гравітаційного відштовхування між молекулами речовини. В цій роботі будуть наведені чисельні докази на користь теорії фізичного вакууму. Обурений фізичний вакуум є енергетичним джерелом гравітаційної взаємодії. Обурення виникає в процесі  прискореного руху матеріального тіла скрізь фізичний вакуум. Характер цього обурення добре відомий із руху твердого тіла в повітрі. На лобовій його поверхні утворюється ущільнення, а на тильній поверхні — розрідження повітря. У випадку з фізичним вакуумом слід говорити про ЕНЕРГЕТИЧНЕ УЩІЛЬНЕННЯ, АБО РОЗРІДЖЕННЯ МІЖМОЛЕКУЛЯРНОГО ПРОСТОРУ. Дія гравітаційної взаємодії стає зрозумілою. На лобовій поверхні твердого тіла виникає енергетичне ущільнення фізичного вакууму. Фізичні процеси на лобовій поверхні призводять до народження процесу гравітаційного відштовхування. Цей процес в залежності від величини прискорення, з яким рухається тіло, супроводжується народженням теплової енергії, світла і утворенням електричного поля.
      Каверна (розрідження) за твердим тілом породжує протилежний процес. Вона всмоктує в себе будь яке матеріальне тіло, яке знаходиться поряд з нею. Цей процес називають гравітаційним тяжінням. Він супроводжується охолодженням простору і народженням магнітного поля.
Електричне і магнітне поля є різновидами гравітаційного поля, яке так довго шукає і не може знайти сучасна наука. Сутність електричного і магнітного полів науці невідома точно так, як не відома сутність гравітаційного відштовхування та тяжіння. Різниця між електромагнетизмом і гравітацією полягає лише у розмірі і у формі часток, які породжують ці поля. Електромагнетизм породжується електроном. Гравітація породжується більш масивними нейтронними кварками. Твердження квантової фізики, що із чотирьох фундаментальних взаємодій (сильна, слабка, електромагнітна та гравітаційна) гравітація є найслабшою — не справедливе. Всі ці сили є однією взаємодією, яка змінюється в залежності від відстані між тілами, від прискорення, з яким вони рухаються відносно друг друга і від їх маси. Тобто, чотири закони Ньютона здатні точно описати це явище.
      Елементарним (найменшим) генератором гравітаційної взаємодії є атом матерії. Виміряти силу, яку утворює один атом неможливо будь яким приладом бо сам вимірювальний прилад складається із безлічі атомів. Помітною ця сила стає лише тоді, коли міріади молекул вишиковуються в лінії течії. Саме цю силу створює авіація. Тож метою роботи стає:
   З’ясування фізичних властивостей каверни; визначення величини прискорення з яким каверна здатна всмоктувати (притягувати) або відштовхувати матерію у повітряному, водному і вакуумному просторах.
   Моделювання механізму утворення гравітаційної взаємодії в одному окремому атомі.
   Спосіб шикування молекул у лінійчаті структури у різноманітних фізичних процесах.
На цих засадах стає можливим створення генератора гравітаційної взаємодії. Людство сягнуло такого розвитку, що можна знайти вже створені аналоги. В статтях ці аналоги розглядаються поступово за принципом від простого до складного, від польоту м’ячика для гри в гольф до принципу роботи Ковчегу Завіту і до можливості пересування у часі в минуле або й у майбутнє.

Четвертий спосіб

[/size]

Четвертий спосіб це —  фізика для літаючої тарілки

      Четвертий фундаментальний (той, що лежить в основі всього сущого) закон всесвітнього тяжіння Ньютона визначає величину сили гравітаційного тяжіння між масивними тілами і використовується здебільшого в астрофізиці. При цьому вчений чесно визнавав, що фізичний процес, в ході якого виникає сила тяжіння був для нього таємницею. До теперішнього часу народження гравітаційної взаємодії є тайною. Політ літаючої тарілки і мегалітичні споруди давнини видаються як результат використання позаземних технологій. При цьому наука не здатна роз’яснити пересування найшвидшої істоти на Землі — меч-риби зі швидкістю 140 км/год. Риба використовує виключно земну технологію і свідчить про те, що теоретичні принципи сучасної фізики не відповідають дійсності. Ця земна істота доводить безпідставність деяких тверджень сучасної фізики.
      Літак злітає вгору, долаючи силу земного тяжіння. Запитайте авіаційного спеціаліста: яким чином тут працює фундаментальна сила гравітаційного тяжіння? Він розкаже про збільшення швидкості потоку повітря над крилом і про зменшення величину статичного тиску у відповідності до закону Бернуллі:
(ρ V²)/2+ ρgH=const  ,тут ρ – щільність повітря; V – швидкість потоку над крилом; g = 9,8 м/сек² – прискорення вільного падіння; H – висота земної атмосфери. При цьому, спеціаліст з вищою освітою забуває про арифметику, яку вивчав в перших класах школи. Якщо в формулі збільшується швидкість, то для забезпечення рівності мають зменшуватись інші фізичні параметри, які входять в склад формули. Проте за постулатами аеродинаміки всі три інші параметри є незмінними. Крім цього аеродинаміка розглядає не молекули повітря, а вигадані «елементарні частинки рідини», які містить у собі невизначено велику кількість молекул. Це зроблено штучно для того, щоб не розглядати гравітаційну взаємодію між молекулами.
      Задайте питання про підйомну силу фізику-ядернику, якому відомо, що в природі всі процеси відбуваються виключно під дією чотирьох фундаментальних взаємодій і інших не існує… І ви зрозумієте, що ядерна фізика усамітнилась в дослідах по вивченню сутності природи на рівні елементарних частинок матерії і не переймається проблемами аеродинаміки.
      Особливої критики заслуговує квантова фізика. З однієї сторони вона висунула справедливу гіпотезу про те, що енергією володіє фізичний вакуум. А з іншої сторони вона погоджується з гіпотезою матеріалізму про те, що носіями енергії є електрон і протон, які начебто володіють електричним зарядом. Неможливо одночасно сидіти на двох стільцях — енергією володіє або фізичний вакуум, або матерія.
Підсумуємо: аеродинаміка не розглядає властивості повітря на молекулярному рівні, а ядерна фізика не опускається до рівня прикладних розробок теорії підйомної сили. Гравітація залишається тайною тому, що молекулу матерії, як об’єкт дослідження не розглядають ні аеродинаміка ні квантова фізика. В роботі ми дійдемо висновку, що саме атом матерії являється елементарним (найменшим) генератором гравітаційної взаємодії і розглянемо спосіб у який народжується гравітація. Проте розпочнемо з більш простих дослідів.
      Існують три способи створення підйомної сили: аеростатичний, аеродинамічний і реактивний. Відповідно вони реалізуються в повітряній кулі, в літаку і в ракеті. Кожний з цих способів характеризується певними недоліками. Основним недоліком літака вважається неможливість вертикального зльоту. Розглянемо четвертий спосіб створення підйомної сили, який здатен забезпечити вертикальний зліт літака. На перший погляд експеримент, який ми розглянемо, схожий на аеродинамічний спосіб. Проте його теоретичні засади вступають в протиріччя і з принципами традиційної аеродинаміки, і з законом всесвітнього тяжіння Ньютона. Тому його роз’яснення слід розпочати з порівняння теоретичних принципів.

uploads

Мал. 1. Тлумачення утворення підйомної сили аеродинамікою і «четвертим способом».

      Політ літака традиційної конструкції забезпечується за допомогою крила аеродинамічної форми. На мал.1а приведена традиційна фізико-математична модель аеродинамічного способу створення підйомної сили. За цією теорією крило обдувається потоком повітря, який начебто набігає на крило зі швидкістю V. При цьому виникає підйомна сила, яка забезпечує зліт літака вгору. Питома величина цієї сили визначається законом Бернуллі як різниця величини статичного тиску на нижній Р_low і верхній P_up поверхнях крила і залежить від швидкості потоку V. Для спрощення математичних розрахунків засновниками авіації було свідомо прийнято ряд умовних постулатів, які не відповідають реальним фізичним процесам, які відбуваються навколо крила. Основними з яких є принцип оборотності, принцип незмінної щільності повітря в потоці і твердження про те, що молекули повітря не взаємодіють між собою. Така модель виявилась достатньою для розвитку сучасної авіації, оскільки дозволяє з необхідною точністю розрахувати величину підйомної сили. Але при цьому відбулася підміна фізичних процесів, які відбуваються навколо крила, що унеможливлює подальший прогрес авіації.
Термін «статичний тиск» визначає величину сили, з якою молекули повітря зіштовхуються з твердою поверхнею крила. Статичний тиск справедливо описує сили гравітаційного відштовхування, які виникають на лобовій і нижній поверхнях крила. На мал. 1б ці сили означені трьома векторами F_r. Два вектори на лобовій поверхні ±F_r призводять до шкідливого збільшення сили лобового опору F_dr. Третя сила, відображена вектором F_r, виникає в ході процесу, який в гідродинаміці називають глісуванням. Ця сила є однією із складових загальної підйомної сили (причому меншою за величиною).
Над верхньою тильною поверхнею крила відбувається інший процес. На мал. 1б ця зона зазначена бірюзовим кольором. Тут створюється зона розрідженого повітря. В цій зоні виникає сила гравітаційного тяжіння, яка тягне крило вгору, що зазначено вектором F_G. Можна використати побутове пояснення цього процесу: розріджена зона всмоктує в себе крило. Але це — дуже спрощене тлумачення процесу. Для того, щоб його зрозуміти в наступних розділах будуть розглянуті властивості фізичного вакууму і кінцевий фактор цього явища, якому дано назву «поляризація повітря».
В літаку традиційної конструкції (фот. 2а) основною функцією двигуна є створення сили тяги, яка забезпечує пересування літака в горизонтальному напрямку. Пересування крил скрізь повітря призводить до створення підйомної сили, яка забезпечує пересування літака у вертикальному напрямку. Двигуни цього літака утворюють в повітряному просторі два потужних потоки – всмоктуваний (перед двигуном) і вихідний (за ним), але енергія цих потоків для збільшення підйомної сили не використовується.
      Існують способи збільшення підйомної сили. З метою скорочення довжини розбігу літака в авіації використовують ефект Коанда. Для цього вихідний від двигуна потік перепускають над верхньою поверхнею крила (фот. 2б). Розріджений стан повітря в вихідному потоці створює додаткову підйомну силу, що призводить до скорочення довжини розбігу літака при зльоті. Цей спосіб використовує енергію вихідного потоку для створення додаткової підйомної сили.

Фот. 2а                                      Фот.2б                               Фот. 2в.

Фотомонтаж 2. Способи утворення підйомної сили в сучасній авіації

      Фот.2а. В літаку традиційної конструкції двигуни розташовані під крилами і створюють лише силу тяги. В створенні аеродинамічної підйомної сили двигуни участі не приймають.
      Фот 2б. В літаку за ефектом Коанда двигуни розташовані над крилами, що призводить до збільшення підйомної сили за рахунок використання енергії вихідного від двигуна потоку.
      Фот. 2в. Літак вертикального зльоту є гібридним варіантом. Для зльоту він використовує реактивний принцип руху. Для сили, яка здатна забезпечити вертикальний зліт літака сучасна теорія застосовує термін: статична підйомна сила, тобто сила, яка забезпечує зліт в статичному стані — з місця. Складна конструкція, погіршена керованість літака і великі енергетичні витрати обумовлюють його використання в умовах екстремальної військової авіації.

Мал. 3. Аркове крило Кастера для скорочення довжини розбігу використовує енергію всмоктуваного потоку.

    Аркове крило Кастера є прикладом використання енергії всмоктуваного потоку. Кастер припустився помилок, які зменшили ефективність літака. Розташування корпусу двигуна над арковою ділянкою крила створило опір для всмоктуваного потоку. Це на мал. 3 відображено стрілками V_cuck. Випукла форма крила є оптимальною для використання вихідного від двигуна потоку, але не припустима при застосуванні всмоктуваного потоку. Цей фактор відображає вектор 1-2. В процесу руху повітря між точками 1 і 2 молекули примушують перетікати через виступ. Це збільшує сили тертя і призводить до зменшення підйомної сили.

Експеримент в повітрі, який протирічить принципам аеродинаміки

       Проведений автором експеримент обґрунтовує і вдосконалює аркове крило Кастера. Експеримент, зображений на мал. 4, є першим в серії дослідів. Тут 1 – електричний двигун на якому встановлено пропелер;    2 – арковий вакуумний екран найпростішої форми. Слово «вакуумний» вказує на те, що для створення статичної підйомної сили спосіб використовує розріджений стан повітря у всмоктуваному потоці. На відміну від аркового крила Кастера корпус двигуна розташований за межами екрану. Випукла аеродинамічна поверхня замінена поверхнею з прямолінійною твірною.
       Для оцінки ефективності досліду вимірювались:
сила тяги двигуна без екрану;  сила тяги зі встановленим екраном;  величина статичної підйомної сили, яка виникає при перепусканні всмоктуваного потоку над верхньою поверхнею екрану.

Мал. 4. Схема і фото експерименту зі створення статичної підйомної сили.

     


 

[Евгений]

       Під час роботи двигуна зменшувалася вага моделі; тобто, річ іде не лише про засади аеродинаміки, але і про закон тяжіння Ньютона. Теоретичні засади цього експерименту вступають в протиріччя з постулатами аеродинаміки. Одночасно спростовується постулат сучасного тлумачення закону тяжіння, який стверджує, що вага не залежить від стану повітря навколо тіла. Ваги показують протилежне.
Встановлення екрану супроводжувалась зменшенням величини тяглової сили двигуна і одночасним створенням статичної підйомної сили на вакуумному екрані. Збільшення ККД використання двигуна в цьому варіанті становило 9,8 %. Результат здався автору не задовільним. Досліди було продовжено.
На малюнках 5 представлено експеримент, в якому вакуумний екран було виконано у вигляді увігнутої поверхні. Таких екранів було зроблено декілька. Вони між собою відрізнялись кутом нахилу αі та радіусом кривизни твірної лінії.

upload image

                              Мал. 5а                                    Мал. 5б                       Мал.5в                       Фот. 5г
Мал. 5. Експеримент з увігнутим вакуумним екраном.
Мал. 5а - вид збоку на увігнутий екран (переріз);    мал. 5б – вид спереду;   
 мал. 5в пояснює роль увігнутої поверхі. Фот. 5г - врівноважена на вагах  модель готова до роботи.

За мету була поставлена задача зі збільшення величини статичної підйомної сили за рахунок зменшення щільності повітря в потоці. Заміряти щільність повітря у відкритому просторі неможливо, тож експеримент забезпечував зменшення щільності на теоретичному рівні. Сутність досліду така. Щільність визначається відстанню між молекулами. Всмоктуваний потік є прискореним. Тому з наближенням до двигуна відстань між суміжними молекулами збільшується. Але гарантовано цей процес відбувається лише в напрямку однієї осі Декартової системи координат, яка співпадає з горизонтальною віссю двигуна. Вакуумний екран забезпечує гарантоване примусове розширення потоку в напрямку двох інших осей координат. Це досягається збільшенням поперекового діаметру екрану, як це відображено на малюнках 5а та 5б. Лінії течії всмоктуваного потоку зазначені синіми стрілками. Вони розташовані під кутом «– ηі» одна до одної і демонструють примусове розширення повітряного потоку з наближенням до двигуна.
В цьому досліді важливою стає увігнута поверхня вакуумного екрану. Під всмоктувальною дією двигуна довільна молекула із точки 1 рухається в точку 2 над ямою глибиною δ, а не над бугором, як арковому крилі Кастера (мал. 5в). Вектор швидкості V1 розкладається на тангенціальну і нормальну складові. Це призводить не просто до зменшення сили тертя. Під відсмоктувальною дією пропелера в напрямку складового вектору V_1^n молекули повітря відсмоктуються від екрану. Збільшується відстань між суміжними молекулами повітря і екрану. В будь якій точці профілю утворюється додаткове зменшення статичного тиску Але в цьому досліді ця сила спрямована проти сили тяги двигуна Fтяги. В цих дослідах величина статичної підйомної сили зросла до величини 29 % від початкової сили тяги двигуна. Але встановлення екрану призвело до зменшення сили тяги так саме на 29 %. Тобто ККД залишився на рівні 100%.

Мал .6. Найбільш ефективна форма вакуумного екрану. Вид збоку та спереду. Статична підйомна сила F на найбільш потужній ділянці потоку збільшує силу тяги двигуна.

   
     На мал. 6 представлено вдосконалену схему експерименту (вид збоку та вид спереду). Електричний двигун і пропелер були ті самі, що і в попередніх дослідах і забезпечували однакову швидкість всмоктуваного потоку. На схемі представлено розклад сили статичного тиску F. Вертикальна складова цієї сили F_(с.п.с.) утворює статичну підйомну силу, яка зменшує вагу моделі. Горизонтальний складовий вектор F_е^т збільшує силу тяги двигуна. В ході експерименту виникла статична підйомна сила величиною 25,4 % від сили тяги двигуна. Встановлення екрану призвело до зменшення сили тяги двигуна на 3 %. Тобто відбулося підсумкове збільшення ККД використання двигуна на 22,4 %. Зробимо попередні висновки:
1. Пропелер і швидкість його обертання у всіх експериментах залишались незмінними. Це означає, що велична підйомної сили не залежить від швидкості потоку, як то стверджує аеродинаміка.
2. В ході експерименту змінилася вага моделі, що свідчить про те, в дію вступив закон тяжіння Ньютона.
Інші висновки будуть зроблені після опису експерименту під водою.

Принцип пересування меч-риби

Швидкість, з якою пересувається меч-риба є для науки загадкою. Ідея експерименту під водою була навіяна увігнутої формою лобової поверхні цієї риби (фот.7), яка співпадає з формою вакуумного екрану.

Фот. 7 Увігнута форма голови свідчить, що риба в процесі швидкісного руху використовує засади «Четвертого способу». Смерч нагадує собою меч-рибу, яка увіткнула свій меч у землю. Фотомонтаж вказує на єдність фізичного процесу як у повітрі, так і у воді.

      Найсміливіші здогадки науковців зводяться до припущення, що меч-риба зменшує щільність води перед собою. Це правильна здогадка, але не повна, оскільки розглядає лише половину проблеми. В статті [2] детально розглядається спосіб руху цієї риби. Скорочено він полягає в наступному (див. мал. вісім). Уявіть, що меч-риба рухається зі швидкістю 39 м/сек. (140 км/год), нагнувши меч донизу так, як це зображено на верхній половині мал 8а. В такій ситуації за мечем мала б виникнути кавітаційна зона, яку зафарбовано синім кольором. Але риба не доводить водний простір до розриву і кавітація не виникає. Риба розсмоктує воду перед собою. Під час руху голова і її меч обертаються таким чином, щоб кінчик меча постійно знаходився на осі Х, вздовж якої пересувається риба. Аби забезпечити такий рух у риби є чотири плавники 1, які нагадують стабілізатор ракети. Дія вестибулярного апарату риби подібна до способу гіроскопічного наведення стволу танку на ціль. Під час руху ствол танку завжди спрямований в одну точку. Аналогічно крутить головою риба, при цьому, кінчик меча завжди знаходиться на осі Х. Меч і увігнута поверхня голови в процесі обертання описують у просторі конічну поверхню. На зовнішній поверхні конуса вода віялом відкидається від осі Х у напрямку осей Z та Y (див. мал 8 б). Із внутрішньої зони конусу вода відсмоктується в напрямку стрілки Vвсм і в силу інертності не встигає повертатися назад. Перед рибою утворюється розріджений стан води. За рахунок зменшення величини статичного тиску на увігнутій поверхні голови, риба обгортає себе веретеноподібним вихором розрідженої води 2, який на малюнку відображено блакитним кольором.
 

                                                  Мал. 8а                              Мал. 8б               Мал. 8в. Схема сил, які забезпечують
                                           Схема рухів риби.       Переріз Б-Б на мал. 8 а.     врівноважений стан риби під час руху.
 
      Для швидкісного руху риба використовує два силових способи пересування. Увігнута поверхня голови за рахунок зменшення щільності води всмоктується вперед. Ця сила доповнюється дією хвоста, який відкидає воду назад і штовхає рибу вперед. Тут стає можливим оманливе сприйняття фізичного процесу, який відбувається перед рибою. Традиційне тлумачення передбачає, що зменшення щільності води перед рибою здатне зменшити силу лобового опору. Але таке припущення не здатне роз’яснити швидкісний рух риби. Не слід забувати про рух хвоста, який описує у просторі синусоїдальну криву. Аби забезпечити швидкість риби 140 км/год, хвіст має коливатися в поперечному напрямку зі швидкістю 400 км/год. При цьому, він рухається у воді  з нормальною щільністю. На це вказують конструктивні особливості плавників. В місцях, де щільність води повертається до нормального стану плавники змінюють кут нахилу і зменшується їх висота. Маленькі плавники 1 вказують на те, що вони знаходяться в зоні де розріджена вода повернулась до нормального стану. Хвіст риби не здатен рухатися з такою швидкістю. Не хвіст штовхає рибу. Рибу приводить до швидкісного руху тяглова сила, що виникає на її увігнутій голові. Сила всмоктування на голові за величиною перевищує силу, яку створює хвіст.  Цьому є спрощене математичне обґрунтування (див. фот 8в). Під час сталого руху риба має знаходиться у динамічно врівноваженому стані відносно центру прикладених сил в точці О, який виражається у вигляді формули
F_лоб⨯ а – F_хв⨯b = 0,   звідси   F_лоб = F_хв⨯b/a ≈ 3F_хв
Тобто на лобовій поверхні виникає сила всмоктування, яка в 3 рази перевищує силу, з якою хвіст штовхає рибу вперед. Хвіст риби працює за традиційним призначенням лише під час набору швидкості рибою. В режимі крейсерської швидкості він в основному виконує функцію руля.

Експеримент зі створення тяглової сили за рахунок використання енергії всмоктуваного потоку

      Експеримент здійснювався за схемою, зображеною на мал.9. Тут 1 – корпус моделі. На модель встановлювалися по черзі увігнутий вакуумний екран 2б і випуклий обтічник 2а. Підводний гвинт складався із чотирьох лопатей 3 та кільцевого каналу4 і  приводився в дію від електричного двигуна. Модель під водою пересувалася на колесах по металевій доріжці. На фот. 9д та 9ж приведено фото моделі з різними обтічниками.
      Під дією тяглової сили гвинта модель рухалась вперед зі швидкістю Vм (мал. 9а). Перед лобовою поверхнею утворюється розріджений всмоктуваний потік води. Заміряти щільність води у відкритому просторі неможливо. Зменшення щільності забезпечувалося на теоретичному рівні. На схемі зображено ПРИСКОРЕНЕ пересування довільних молекул води a, b, c, d, e, f у всмоктуваному потоці, які під всмоктувальною дією гвинта рухаються до точок А і В на лопатях гвинта. На деякій відстані від гвинта молекули «e» та «f» є умовно нерухомими (V=0). Суміжні молекули перед ними «c» i «d» під всмоктувальною дією гвинта починають прискорено рухатися до лопотів гвинта зі швидкістю V>0. В міру наближення до пропелера швидкість молекул прискорено збільшується і для молекул «a» і «b» визначається, як V>>0. Малюнок демонструє, що в міру наближення до пропелера в режимі прискореного руху відстань між молекулами постійно збільшується в напрямку трьох Декартових осей координат. Крім цього вода розсмоктується в протилежні сторони від осі симетрії моделі (див. мал. 9б). Збільшення відстані між молекулами за такою схемою призводить до зменшення щільності води на теоретичному рівні.

Мал.9 пояснює спосіб збільшення швидкості пересування під водою.

Мал. 9а. Вид моделі збоку та схема руху всмоктуваного потоку.
Мал. 9б. Вид спереду демонструє збільшення міжмолекулярної відстані між молекулами «а» та «b».
Мал. 9в. Схема утворення тяглової сили на увігнутому вакуумному екрані.
Мал. 9г. Схема штучного збільшення лобового опору на випуклому обтічнику.
Фот 9д. Модель з увігнутим вакуумним екраном.
Фот. 9є. Підводний скутер традиційної конструкції.
Фот. 9ж. На моделі встановлено випуклий обтічник традиційної форми.

      Розріджений простір перед гвинтом здатен всмоктувати в себе підводну модель. Але для того, щоб це відбулося необхідно забезпечити утворення гравітаційної взаємодії між розрідженою водою і вакуумним екраном. Це досягається за рахунок зменшення величини статичного тиску на увігнутій поверхні екрану. При перетіканні води із точки «а» в точку «А» (мал 9 в.) молекула рухається над ямою в напрямку вектору V. Над увігнутою поверхнею вектор V розкладається на нормальну і тангенціальну складові. Рух у напрямку нормального складового вектору Vn відсмоктує воду від екрану, що призводить до утворення вакуумної зони товщиною δ. Вакуумна зона всмоктує модель вперед.
На випуклій поверхні (мал. 9 г) відбувається протилежний процес. Молекула «а» в своєму русі до точки «А» на гвинті перетікає через бугор. Нормальна складова вектору швидкості «– V_n» в точці «а» спрямована на збільшення величини статичного тиску. Вакуумна зона не виникає. Модель рухається за принципом традиційної техніки — долаючи силу лобового опору.
      За однакових умов експеримент з увігнутим екраном в порівнянні з випуклим обтічником забезпечив збільшення швидкості пересування моделі під водою на 11 %.
      Експеримент доводить можливість зміни щільності води засобами гідродинаміки. При цьому виникає сила, яку в фізиці називають силою гравітаційного тяжіння.
      Висновки із експериментів у повітрі та під водою.
      Закон тяжіння Ньютона записують у вигляді:F = G (m₁  m₂)/r² . Тут G – гравітаційна константа; m₁ та m₂ – маса тіл, які притягують одне до одного; r – відстань між ними. Тобто сила тяжіння зростає зі збільшенням маси тіл, які притягують одне одного і зменшується зі збільшенням відстані між ними.
1. Проведені експерименти доводять інше. Досліди передбачали зменшення щільності рідини у всмоктуваному потоці. При цьому кількість молекул, які контактують з вакуумним екраном в динамічному стані, зменшувалася в порівнянні з квазінерухомим станом рідини перед експериментом. Оскільки маса молекули є величиною незмінною, то це означає, що збільшення сили гравітаційної взаємодії виникло внаслідок зменшенням маси молекул, які приймають участь у процесі. Тобто сила гравітаційного взаємодії, яка виникла в експериментах, не залежить від маси матерії.
2. В експериментах з екранами різної форми сила гравітаційної взаємодії змінювалася в залежності від конструкції екрану. Це означає, що сила гравітаційного тяжіння залежить від стереометричних параметрів матеріальних тіл, які приймають участь у фізичному процесі, а не від їх маси. Сказане має підтвердження в авіації: лобовий опір літака (сила гравітаційного відштовхування) залежить від габаритів і обтічності його стереометричної форми, але не залежить від маси літака. Чому ж традиційна теорія пов’язує силу тяжіння з масою матеріального тіла?
Молекула повітря є частинкою твердої матерії, яка має незмінну масу і підпорядковується дії другого закону Ньютона. Сила гравітаційної взаємодії пропорційна масі, але при незмінній масі сила тяжіння в експериментах могла збільшуватися лише внаслідок зміни величини прискорення, з яким відбувається фізичний процес. Традиційна теорія переплутала причину і слідство. З математичної точки зору закон тяжіння Ньютона є правильним. Але з фізичної точки зору сутність гравітації залишається утаємниченою, оскільки традиційна теорія приписала матерії те, чим вона не володіє. В процесі руху матерії реалізуються енергетичні властивості фізичного вакууму (міжмолекулярного простору). Сила гравітаційної взаємодії залежить від щільності енергії фізичного вакууму, яку розглядає квантова фізика.
3. В експериментах при збільшенні міжмолекулярної відстані (див. розмір δ на мал. 9в) сила гравітаційного тяжіння між молекулами збільшувалася. В той час, як за законом тяжіння Ньютона вона мала б зменшуватися. Виникає протиріччя, яке має лише одне рішення: молекули матерії не володіють гравітаційною енергією. Носієм гравітаційної енергії є фізичний вакуум між молекулами. Він працює на розтягування, наче гумовий канат. Чим більша величина прискорення, з яким змінюється міжмолекулярна відстань, тим з більшою силою протидіє змінам фізичний вакуум між молекулами. Фізичний вакуум є субстанцією, яка опирається розріджуванню рідини з силою гравітаційної взаємодії, яка описується другим законом Ньютона і для кожної молекули постає у вигляді:
F =  ± аmG,  тут
±  знак плюс застосовується для сили гравітаційного відштовхування; знак мінус застосовується для сили гравітаційного тяжіння;
а – коефіцієнт розмірності, який враховує стереометричну форму матеріальних частинок (див. п. 2 вище); цей коефіцієнт набуває особливого значення при розгляді фізичного процесу утворення слабкої і сильної взаємодії в атомному ядрі за рахунок стереометричної форми електрона і властивостей нейтрона;
m – маса молекули;
G –прискорення гравітаційної взаємодії, про яке йтиметься нижче.
Загальна сила, що виникає на екрані підсумовується по всіх молекулах, що знаходяться над екраном. Приклад такого розрахунку приведено у розділі «Фізико – математична модель четвертого способу».

 

[Евгений]

Про фундаментальну природу сил в гідродинаміці

      У вказаному вище розділі на теоретичному рівні досліджується виникнення турбулентності, як результат зменшення щільності води за тілом, що рухається у водному просторі. За критичних умов відбувається розрив водного простору — виникає кавітація. Цілісність водного простору обумовлена дією сили гравітаційного тяжіння між Землею і Сонцем. Питома величина сили, з якою Сонце утримує нашу планету на орбіті, становить 5720 кГ/см². Ми не відчуваємо цієї сили тому, що кожна молекула на планеті знаходиться у врівноваженому стані. В разі порушення врівноваженого стану ця сила проявляється на повну силу.
В твердих тілах порушити врівноважений стан молекул трудно. Тому гравітаційні процеси, в яких приймають участь тверді тіла, визначається постійним за величиною прискоренням гравітаційного тяжіння g (9,8 м/сек²). Із астрофізичних досліджень відомо, що для твердих тіл існують дві форми гравітаційної активності:
а) деякі астрофізичні об’єкти здатні притягувати до себе інші тіла; одночасно вони здатні бути притягуваними іншими тілами (до таких відноситься Земля і інші великі планети);
б) інші тверді тіла здатні бути притягуваними, але не здатні притягувати до себе (астероїди, комети, більшість малих планет Сонячної системи). До того ж існує низка інших утаємничених явищ. З невідомої причини каміння повзає по Місяцю. Розібратися в цих секретах можливо досліджуючи властивості рідини. Гідродинаміка стверджує: молекули рідини не взаємодіють одна з одною. Але, при цьому, літак злітає вгору, яблуня тягнеться до Сонця, а каміння інколи повзає навіть по поверхні Землі.
Рідка матерія відрізняється від твердої динамічним характером гравітаційної взаємодії. Рідини під час руху здатні утворювати тимчасові квазікристалічні структури у вигляді ліній току. Ці процеси вивчає гідродинаміка і називає такий стан рідини ламінарною або турбулентною течією потоку. Авторські теоретичні дослідження призвели до висновку, що в ламінарному потоці молекули рідини рухаються з прискоренням меншім за величину гравітаційного прискорення g. Коли рідину примусово примушують рухатися з прискоренням більше g виникає турбулентність – вода закручується у вихори. Для Землі існує максимальна величина прискорення гравітаційної взаємодії G, при якій відбувається руйнація квазікристалічної структури рідини. Величина цього прискорення G = 5720 g. З перевищенням цього прискорення за твердим тілом, що рухається у воді відбувається розрив водного простору, виникає материнське вакуумне утворення – каверна. Остання породжує дочірнє утворення – кавітаційну бульку. В бульці відновлюється цілісність розірваного простору. Тобто, сили, які виникають в кавітаційній бульці, є фундаментальними і забезпечують цілісність оточуючого нас середовища.
Це має прикладне значення. Аеродинаміка стверджує, що в повітрі не можуть утворюватися сили величиною більше, ніж 1 кг/см². Проте ця сила може бути в 5720 разів більшою, що надає підстави для створення літаючої тарілки. Необхідно провести ретельний теоретичний аналіз кавітації, оскільки на цьому процесі базуються екологічно чисті технології майбутнього.

Теоретичні засади кавітації, як процесу над холодного синтезу

      Традиційна теорія появу кавітації розглядає на засадах термодинаміки. Але, по-перше, вдається до відвертої фальсифікації. По-друге, не розкриває фізичну сутність двох протилежних за своєю сутністю  процесів: народження і схлопування кавітаційної бульки. Різні джерела інформації вказують, що температура в бульці може сягати від 1500 до 5000°C. Майже, як на Сонці!?

upload image

Фот. 10а. Турбулентні бульки і кавітація на підводному крилі.
Фот. 10б Зріст і схлопування кавітаційної бульки.
Фот. 10 в. Утворення турбулентних бульок і вихорів за рибками.

      Фальсифікацією є твердження, шо кавітаційна булька заповнена парою. Пара, як і будь який інший газ, є прозорою речовиною. Натомість булька є непрозорим утворенням (див. фот.10а та 10б), який більше нагадує туман, який утворюється внаслідок конденсації пари. Проте говорити про конденсацію за температури 1500 - 5000° це – вже не термодинаміка, а профанація. Про складність цього процесу свідчить фот.10б. В середині кавітаційної бульки народжується світло, а не теплова енергія, що є проявом слабкої взаємодії, про яку говорить квантова фізика, а не термодинаміка. Народження світла свідчить, про те що в центрі бульки відбувається «над холодний синтез» перетворення моногідролів Н₂О на молекулу води (2-3)Н₂О (дигідролі, чи тригідролі води). Особливо цікавим є точковий характер світла в центрі бульки. Виникає питання, чому світло не розсіюється при проходженні через мутну бульку, а проходить через неї, наче по кабельному світлопроводу? Фото 10  б доводить безпідставність твердження, що величина гравітаційного прискорення g на Землі є постійною. Тут на 16 перших кадрах розмір бульки спочатку збільшується, а потому зменшується з прискоренням 6.600.000 м/сек2 (обчислено за відомою формулою S = at²/2). Молекули не можуть пересуватися з таким прискоренням, адже вище було сказано, що величина гравітаційного прискорення, обумовлена силою тяжіння між Сонцем і Землею, яка менше на два порядки і дорівнює приблизно 5720 g ≈ 56.056 м/сек².
      На фот. 10 а відображені три фази процесу утворення кавітації, означені відповідними цифрами:
1. За крихітними виступами на крилі вода закрутилася у турбулентні вихори. Внаслідок зменшення щільності води у вихорі змінився коефіцієнт переломлення світла, змінилася оптична властивість води. Вихор, віддзеркалюючи світло, став видимим. Цей процес не потребує надзвичайної потужності. Фото 10 в це підтверджує, де за маленькою рибкою іскряться десятки турбулентних вихорів.
2. Турбулентний вихор зруйнувався і утворив кавітаційний шлейф із окремих «бульок». Вода вдруге змінила свою оптичну властивість – вона стала непрозорою.
3. В невеличких ямках спостерігається «статична» кавітація – передвісник інших технологій, про які йтиметься далі. Тут під потоком, в «затишку» за відсутності потужного динамічного напору водного потоку (за відсутності «вітру») утворилася зона високо розрідженої води. На чорній ділянці через воду проглядає крило - вода залишилась прозорою. Тут молекулярна структура води залишилась не зруйнованою. Саме така розріджена зона створювалась в описаних вище експериментах над вакуумним екраном
Фот. 10 б. Частота кадрів при зйомці – 750000 сек_-1; розмір кадру 5 ⨯ 6 мм. Всмоктування двох кавітаційних бульок зі швидкістю 200 м/сек свідчить про потужну силу гравітаційного тяжіння між ними. Холодне сяйво в середині бульок є проявом слабкої взаємодії, про яку говорить квантова фізика. Точковий характер світла свідчить про особливий характер проходження світла через непрозору бульку, що в подальшому потребує пояснень.
Теорія четвертого способу вбачає в цьому процесі дію сил гравітаційної взаємодії. Тут наочними стають два процеси — гравітаційного відштовхування і гравітаційного тяжіння. Що ж ми бачимо на цих фотографіях?
      1.На першому етапі руйнується молекулярна структура води. Наведу найпростіший аналог. Уявіть прозоре скло автомобіля, в яке влучила куля. Вона проб’є невеличку дірку, при цьому скло розтріскається. Тріщини розповсюджуються з великою швидкістю і утворюють на склі мутну павутину. Потріскане скло перестає бути прозорим, але залишається склом. Те саме відбувається з водою, яка зіштовхнулася з маленьким виступом на крилі. В наслідок зіткнення у воді виникає маленька дірка – каверна. Вона така мала, що на першому кадрі фот. 10 б її не видно. Але навколо каверни на другому кадрі водний простір «тріснув». Тріщини пройшли біля кожної молекули і розростаються у просторі з прискоренням 6.600.000 м/сек². Нам цей процес здається народженням бульки. Висловлювання «тріснув і тріщина» це – образні висловлювання. На рівні елементарних частинок це означає що в наслідок удару між молекулами в цей момент розірвався гравітаційний зв'язок і відстань між окремими молекулами дещо збільшилась. На макроскопічному рівні при цьому говорять про появу кавітації. Три фази цього процесу відображені на фот. 10а. Тут ми спостерігаємо великі турбулентні вихори 1 за навіть непомітними виступами на поверхні крила. В наслідок зменшення щільності води у вихорі змінився коефіцієнт переломлювання світла. Турбулентні вихори стали видимими. Фотографія вихорів наочно доводить, що щільність води може зменшуватися. За більш високим виступом на крилі турбулентний вихор не витримав удару — зруйнувався і перетворився на кавітаційний шлейф 2. При цьому розріджена вода в кавітаційних бульках залишається водою, але внаслідок потужного удару порушився міжмолекулярний зв’язок. Вода змінює свої оптичні властивості і стає непрозорою; вона виглядає як розкидані по дорозі уламки мутного скла після автомобільної аварії. В середині бульки існує крихітне вакуумне утворення, яке породжує гравітаційне тяжіння і світло. Поява тріщини у просторі це - не фантастика. В повітрі відомі два подібних явища:
1.1 Блискавка, яку ми спостерігаємо під час грози. Як і кавітаційна булька вона має два періоди
     існування. В момент проходження електричного розряду під силою гравітаційного відштовхування
     руйнується квазікристалічна  структура повітря. В наслідок руйнації народжується світло. Другий етап
     існування яскравої каверни за міріадами атомів – імплозія, схлопування каверни під дією
     гравітаційного тяжіння. Цей процес ми вже не бачимо, проте дуже добре чуємо це – грім.
1.2. Близнюк турбулентної бульки у повітрі - кулькова блискавка. Це явище демонструє потужність сили гравітаційного тяжіння, яка утворила кристалічну структура повітря у вигляді кулі. Електрично вона - нейтральна, про що йтиметься далі.
       2. На другому етапі існування кавітаційної бульки відбувається відновлення цілісності простору. Домінуючою стає сила гравітаційного тяжіння. Під всмоктувальною дією каверни відновлюється молекулярна структура води.
         Розглянемо фізичний процес народження і схлопування кавітаційної бульки на мал. 11а та 11б. Тут  різні кольори символізують:
- синій колір – розріджений ламінарний потік води навколо бульки;
- блакитний – більш розріджений стан води в кавітаційній бульці, притаманний щільності в турбулентному вихорі, але, на відміну від турбулентного вихору, вода у бульці «потріскалася» - молекули втратили здатність притягуватися одна до одної;
- білий – каверна і тріщини від неї; нам належить з’ясувати субстанцію, яка їх заповнює;
- стрілки червоного кольору визначають траєкторію розповсюдження світла від каверни через «тріщини».
      Традиційне тлумачення кавітації відображено на мал. 11а. Чорними крапками означені молекули води, які опинилися на межі між суцільною водою та кавітаційною булькою. Традиційна теорія стверджує: під дією статичного тиску (Р_ст = ρgh = 1кГ/см²) ці молекули вилітають у пустоту. В кавітаційній бульці молекули Н₂О знаходиться  у вигляді пари. На цьому роз’яснення закінчуються.
Перш за все, необхідно надати відповідь на питання, чим пара відрізняється від води? Традиційне тлумачення виходить із того, що в воді міжмолекулярна відстань в 10,7 разів менша, ніж у парі. Проте виникає питання: з якої причини молекули води не розлітаються у просторі, як то роблять молекули пари?
Поодиноку молекулу Н₂О називають моногідролем. Інколи ми можемо побачити таку воду — коли кухар розбирає на кухні молоду капусту, то між листками можна побачити краплі мутної води, які під гравітаційною взаємодією з повітрям швидко стають прозорими (набувають квазікристалічну структуру).
Відомо, що в молекулі Н₂О атоми водню розташовані по відношенню до атому кисню під кутом 104,7° (див. молекулу В на мал. 11в). Під дією сторонньої сили кут 104,7° може дещо змінюватись. Якщо в простір між атомами водню втискується сторонній атом (див. молекули А і В), то цей кут збільшується, пропускає чужака ближче до ядра, і наче капкан замикається за ним (молекули В і С). Як на ринзі два боксери у клінчі захоплюють один одного, так молекули Н₂О утворюють дигідроль і тригідроль природньої води. На відміну від води пара складається із моногідролів.
Кавітаційна булька не є пустотним утворенням. В наслідок потужного удару дигідролі розлітаються на моногідролі. Булька заповнена розрідженою мутною моногідрольною масою, в якій молекули не пов’язані між собою силою гравітаційного тяжіння (блакитна зона на мал. 11б). В середині бульки існує маленька високо розріджена зона (каверна), яку ми можемо бачити тільки тому, що в ній молекули води генерують холодне світло. Світло проходить через хаотичний моногідрольний туман по спіральних вакуумних «тріщинках», наче по кабельному світлопроводу. Проходження світла відображене стрілками червоного кольору.
Квантова фізика стверджує, що народження світла є проявом електро-слабкої взаємодії. Це – дуже велика сила. Саме вона вириває із деталей підводних механізмів дрібні частинки металу; в гідродинаміці цей процес називають кавітаційною руйнацією. Під дією цієї сили за дуже короткий час молекули Н₂О здійснюють два «фазових» переходи: моногідрольна маса – пара – вода. Проте назвати цей процес «фазовим» переходом неможна з двох причин. По-перше, необхідно надати відповідь на питання: який процес перетворив воду на моногідрольну масу? По-друге, термодинамічний процес перетворення пари на воду (конденсація) відбувається за умови охолодження простору. Кавітація ж супроводжується протилежним процесом – нагрівом оточуючого середовища.  При кавітації молекулярна структура води відновлюється в 250000 разів швидше, ніж в ході термодинамічного фазового перетворення пари на воду. Для подібного, але більш потужного явища, яке відбувається в атомному ядрі, квантова фізика застосовує термін термоядерний синтез. На відміну від ядерної фізики при кавітації синтез квазікристалічних структур води відбувається на молекулярному рівні. Тому за аналогією з ядерною фізикою процес об’єднання моногідролей в квазікристалічні структури води слід охарактеризувати, як вакуум-динамічний над холодний синтез.

upload image

Мал.11. Термодинамічна та вакуумдинамічна моделі кавітації.

      Мал. 11а. Термодинамічна модель утворення кавітаційної бульки і фото її кулястої форми на стадії зростання.
      Мал. 11б. Вакуум-динамічна модель колапсу кавітаційної бульки під час її зменшення у розмірі. Фото поряд - на стадії схлопування булька набуває тороїдальної форми, в її середині народжується смерч.
      Мал. 11в. Розпад і утворення квазікристалічних структур води. Моногідроль А під дією удару втратив гравітаційну взаємодію з дигідролем (молекули В - С). Він занадто швидко і хаотично обертається навколо власного центру мас, чим унеможливлює возз’єднання з дигідролем. Аби відновити молекулярну структуру води його хаотичне обертання необхідно зупинити. Потому, долаючи силу електромагнітного відштовхування між атомами водню Few (див. збільшену виноску І), його необхідно здавити з молекулою В, аби замкнувся гравітаційний капкан. В такому положенні їх буде утримувати сила гравітаційного тяжіння F_G, (див. виноску ІІ) така ж, як та, що утримує атоми водню біля атому кисню. Описаний процес відбувається в кавітаційній бульці.

     

[Евгений]

Докладно процес, який призводить до руйнації молекулярної структури води і процес її відновлення в кавітаційній бульці надано в розділі «Фізико – математична модель четвертого способу». Тут спрощено розглянемо три етапи народження і схлопування кавітаційної бульки.
1. В момент народження кавітаційна булька це –крихітна дірочка розміром в декілька молекул, яка утворилась в наслідок потужного удару. Від каверни в усі сторони побігли тріщини – вода помутніла, нагадуючи туман. Складається враження, що у воді народжується та зростає булька. Субстанція, що її заповнює не є а ні водою, а ні туманом, а ні парою, оскільки між молекулами відсутня сила гравітаційного тяжіння. Тут застосовується термін моногідрольна маса. Задля скорочення будемо називати цей стан «туманом». Характерними ознаками цього стану рідини є її непрозорість, абсолютно хаотичний рух молекул, і головне – відсутність гравітаційної взаємодії між молекулами. Ці ознаки свідчать, що булька народжується в процесі гравітаційного відштовхування (удару). За основною властивістю води «тріщини» розповсюджується у всі сторони одночасно, руйнуючи її квазікристалічну структуру; булька набуває кулястої форми.  На зміну штучному руйнуванню приходить зворотний природний процес відновлення цілісності водного простору.
2. Під всмоктувальною дією каверни молекули Н2О в тріщинах розвертаються навколо власного центру мас і приймають у просторі певне положення. Фізика твердих матеріалів при цьому говорить про утворення кристалічної структури; гідродинаміка каже, що у воді утворюються лінії току; електромагнітна динаміка говорить про утворення ліній магнітного поля. Пізніше цей процес буде названо поляризацією. Між молекулами відновлюється сила гравітаційного тяжіння. В цей момент можна сказати, що із моногідрольної маси почала утворюватися пара. Молекули пари під дією сили гравітаційного тяжіння володіють здатністю рухатися в певному напрямку. Наприклад, вони набувають можливість здійснювати теплову конвекцію, утворювати ламінарну течію, або турбулентні вихори. У води, до того ж, з’являється можливість створювати плівку поверхневого натягу, яку ми спостерігаємо не лише на поверхні води, але й на турбулентних вихорах на фот. 10а та 10 в. Під дією цієї сили тріщини в кавітаційній бульці набувають форми спіральних рукавів, по яким моногідрольна маса  всмоктується до центру бульки в напрямку стрілок VG
Загальновідомим є факт утворення припливу і відпливу на поверхні океану під дією гравітаційного тяжіння Місяця. Проте, традиційна теорія ігнорує той факт, що між Місяцем і водою існує посередник, який передає цю силу – атмосферне повітря. Тож широко розповсюджене твердження що молекули повітря і пари не взаємодіють між собою є помилкою, яка призводить до того, що гравітація залишається утаємниченим явищем. Це твердження спростовує теплова конвекція, яка кінець кінцем породжує такі потужні явища, як смерч і кулькова блискавка. Тож у науки немає жодних підстав вважати, що молекули газів і пари між собою не взаємодіють. Цю потужну взаємодію ми спостерігаємо на третьому етапі розвитку кавітаційної бульки.
3. Схлопування бульки відбувається на молекулярному рівні, проте кількість молекул, які синхронно приймають участь в цьому процесі така велика, що зміна форми набуває вигляду макроскопічного явища. Подібний процес ми спостерігаємо при сполоху блискавки. Кожному зрозуміло, що повітря у блискавці не може рухатися зі швидкістю 50.000 км/сек. Фізичний процес відбувається на рівні елементарних частинок матерії, але ми спостерігаємо його у вигляді гігантського за розмірами явища. Меншим за розміром (але не за потужністю) є схлопування кавітаційної бульки. Тріщини набувають форми спіральних рукавів (мал. 11б), по яких під всмоктувальною дією каверни моногідрольна маса з зовнішньої поверхні бульки всмоктується до центру. В міру наближення до центру зменшується відстань між рукавами - відбувається поступове ущільнення пари. На вході до каверни суміжні молекули вже знаходяться на міжмолекулярній відстані, характерній для води. В каверні молекули, що всмоктуються з різних сторін бульки зіштовхуються і утворюють дигідролі і тригідролі звичайної води. Описаний процес - більш складний, про що свідчить фото бульки на мал 11 б. Булька сплющується і в її центрі утворюється смерч. Докладніше про це йдеться в останньому розділі цієї роботи.
Кавітаційна булька ставить перед нами задачу з’ясувати, який фізичний процес і які сили призводить до схлопування бульки з прискоренням 6.600.000 м/сек2 = 673.000 g? Цікаве питання, адже у відповідності з другим законом Ньютону цей процес здатний породити підйомну силу величиною 673.000 кГ/см2.

Четвертий G-спосіб

Буття 19. І був вечір, і був ранок, день четвертий.

Вступ про мудрість та розум у науці

Буття
3.І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.
6. І сказав Бог: Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою.
Буття 1:7-9
7. І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так.
8 І назвав Бог твердь Небо. І був вечір, і був ранок день другий.
9 І сказав Бог: Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний. І сталося так.
14. І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай стануть вони знаками, і часами умовними, і днями, і роками.
15. І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею. І стало так.
17. І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею.
19. І був вечір, і був ранок, день четвертий.
Йов 26:7 . Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив.
Йов 26:8. Він зав'язує воду в Своїх облаках, і не розбивається хмара під ними.

В четвертий день Творіння було завершено світобудову, яка забезпечує можливість життя на Землі. Бог створив не лише світло, але й твердь – субстанцію, яку квантова фізика називає терміном «фізичний вакуум». Наведена цитата говорить про основи сучасних наук. Шоста строчка відображає головний постулат молекулярної фізики. Тут твердь силою гравітаційного відштовхування відділяє між собою молекули Н₂О. Строчка 7 говорить про процес пароутворення у природі. Твердь названо небом і вона (твердь) є внутрішньою сутністю і повітряного, і вакуумного простору. Небом названо не лише повітряний простір: на тверді небесній встановлені світила – Сонце, Місяць і зірки. Тобто тут йде річь про гравітаційну взаємодію, яку породжує фізичний вакуум. Наступна цитата встановлює етапи пізнання гравітації.

(Йов 28:12-27):
12. Та де мудрість знаходиться, і де місце розуму?
13. Людина не знає ціни їй, і вона у країні живих не знаходиться.
21. Бо вона від очей усього живого захована, і від птаства небесного скрита вона.
23. Тільки Бог розуміє дорогу її, й тільки Він знає місце її!
24. Бо Він аж на кінці землі придивляється, бачить під небом усім.
25. Коли Він чинив вагу вітрові, а воду утворював мірою,
26. коли Він уставу складав для дощу та дороги для блискавки грому,
27. тоді Він побачив її та про неї повів, міцно поставив її та її дослідив![/size]

     Згідно сказаного зрозуміти гравітацію можна лише дослідивши «вагу вітру і міру води». Це було зроблено в двох перших статтях.
Далі дослідження має відбуватися за межами «країни живих» – у космічному вакуумі.
Фізичний вакуум це – одночасно і космічний простір, і простір між елементарними частинками матерії. Тому процеси, які будуть досліджені у космосі за аналогією слід перенести на фізичні процеси, які ми спостерігаємо на Землі. Про процеси на Землі сказано: «від очей всього живого заховано». Тобто вони відбуваються на рівні молекулярної та ядерної фізики. І тоді стане зрозумілим утворення «дороги для блискавки», яку ми порівнювали з «тріщинами» у кавітаційній бульці. Ця «дорога» для молекул утворює не тільки блискавку, вона піднімає в небо літак, і здатна здійняти літаючу тарілку.
Вислів «Він над порожнечею північ простяг, на нічому Він землю повісив» розкриє різницю між термінами вакуум і фізичний вакуум, різницю між гравітацією і магнетизмом. Зазвичай під терміном «вакуум» люди розуміють порожнечу, яка нічого не створює і ніякими властивостями не володіє, але на ній висить Земля. Існує технологія, за якою в вакуумі над порожнечею «простягається північ», тобто виникає явище магнетизму. Північ це – полюс магнітного поля Землі. Порожнечу від тверді (або вакуум від фізичного вакууму) відрізняє наявність магнітного поля. Магнетизм є прямим проявом гравітації. Тож звичайний магніт краще будь якого іншого прикладу демонструє нам, що таке гравітаційне тяжіння і гравітаційне відштовхування. Після цього твердження виникає питання, чому відомий нам магніт діє лише на деякі види металів? Що треба зробити, аби запрацював універсальний магніт, який притягує або відштовхує будь який вид матерії від металу до повітря? Розглянемо, як за аналогією з рухом вільних електронів, у спрямований рух можна утягнути молекули твердої матерії.

[Тэги:]

Украинский авиационный форум > Форум > Авиационный форум > Тема: Фізика для літаючої тарілки, або квантова теорія гравітації