З АВІАЦІЄЮ В СЕРЦІ

[Sane]

Гарний магазин https://avto.pro/
Дуже великий вибір запчастин
Я також ремонтуюся до поїздки )))

[DAMIR]

Sane, дякую.

[DAMIR]

 

[mechanic]

Наваял (картинки и описания на карявом English по ссылкам)
https://grabcad.com/library/light-two-seater-airplane-1
https://grabcad.com/library/light-two-seater-aircraft-1
https://grabcad.com/library/spitfire-style-1
https://grabcad.com/library/as-168-aeroskif-1

[TAILDRAGGER]

Наваял (картинки и описания на карявом English по ссылкам)
https://grabcad.com/library/light-two-seater-airplane-1
https://grabcad.com/library/light-two-seater-aircraft-1
https://grabcad.com/library/spitfire-style-1
https://grabcad.com/library/as-168-aeroskif-1

Великолепная модель!!!! Кстати ничего подобного ни в виде китов, ни в виде чертежей пока на просторах авиалюбительского строения ВООБЩЕ НЕТУ!!!

Наверное взяв за основу CH-601 (а в виде модели явно присутствует influence), получится очень красивая машина. Равной по красоте просто не знаю
(С работы вечером вернусь, обязательно скачаю)

[Sane]

Сегодня по работе встречался с хорошим человеком, любящим небо в проявлении бабочек (коллекционирует)
Узнав мою любовь к авиации презентовала мне не большую коллекцию моделей-копий в масштабе и стенд для них. Обещала на следующей неделе добавить моделей
Вот некоторые из них

[DAMIR]

Уривок з мого оповідання. Забігаючи наперед - з авіацією зв*язок є. ))
Викладаю аби зрозуміти - чи варто продовжувати.

------
   Монотонний, пробираючий наскрізь, тріскотливий шум. Незрозуміло було де його джерело. Так, ніби він починався з середини мозку, і віддавав по всьому тілу, особливо проявляючи себе на поясі та правому плечі. І темнота. Така темнота, при якій закриваючи очі, Оресту здавалося що так було світліше ніж з відкритими. Відчувалась незрозуміла легкість по тілу. Майже безопірна невагомість, окрім плеча та відділу навколо поясу, де зтягував тіло шкіряний ремінь. До того ж, в цих місцях, разом з шумом підсилювалося дивне відчуття, здаля схоже на біль. Якесь незрозуміле відчутя. Але, все ж таки, ідентифікувалося як біль. На обличчі відчувалося дихання прохолодного вітру. Подекуди прилітали мокрі холодні краплі води.
  Оресту навіть знадобився деякий час, щоб згадати своє ім*я. Розпорошена свідомість намагалася співставити навколишні відчуття й зробити хоча б загальний висновок, щодо місцезнаходження власного тіла на данний момент. Це вдавалося їй не дуже продуктивно. Давалася в знаки всепоглинаюча темрява і явний провал в пам*яті. До болісного відчуття в тілі додався біль скроневої частини голови. Більше всього, від недавнього удару чимось пласким, але твердим. На мить пробрало жахом від страшної думки, але поворухнувши почерзі всіма кінцівками та пальцями на них, Оресту трохи відлягло. Уже добре. Тепер потрібно, що називається, локалізуватись по мірі можливостей. Зусиллям опанувавши плин хаотично набігаючих думок, вдалося таки зрзуміти що він зараз ніби до чогось підвішений. Точками підвісу були шкіряний пасок на джинсах, та якийсь мотузок, обкручений навколо передпліччя. Вдалося, зрозумівши не високу надійність такого кріплення, побороти інстинктивний порив звільнитись від пут - адже невідомою була висота до твердої поверхні. Це був знак того, що здоровий глузд почав повертатися. Повільно, але стабільно. Також добрий знак.
  Вільною від болю та мотузка рукою, Орест почав дослідження тіла на предмет пошкоджень і можливої кровотечі. Зважаючі на обставини, це було більш ніж ймовірно. На щастя, його здогадки не підтвердились оглядом. Він перейшов на ревізію вмісту кишень. В штанях знайшовся мобільний телефон. На натискання та спробу увімкнути реакція була відсутня. Долонею відчувалося потрощене скло дисплею з помітним рельефом пристойної вм*ятини. Зрозуміло - скористатись ним вже не варіант.

[DAMIR]

Просуваючись вище по одягу, виявилось що та частина жилету де кишеня з ліхтариком, ножем, запальничкою, документами, була вирвана. Тобто, вся нижня частина відсутня. Єдине що залишилося з речей, окрім недобитку мобільного, це наручний годинник. Але й з нього толку мало - без підсвітки, нажаль.
  Думки вже мали щось схоже на нормальне функціонування головного мозку. Але цей шум... Тріскотливий. Ніби й знайомий, і в той час важко було точно згадати його природу й причину. Шум трщав в унісон з пульсуючим болем в черепній коробці. І це добряче заважало зосередитись. Зверху в темряві, деінде, пробивалися крізь хмарність тускняві зірки.
  Потрібно щось робити. Допоки пам*ять не повернулася, Орест вирішив зосередити  зусилля на своєму тепершньому становищі. Максимально піднявши догори вільну руку, спробував відшукати до чого він підвішений. Нічого на потрапило в радіус розмаху. Тільки той мотузок, і ще шлейка, зачеплена за ремінь. Розгойдатись, щоб натрапити на перешкоди обабіч себе, на такому спорядженні було занадто ризиковано. Цей варіант було відхилено.
  Згадавши про мобільник, з*явилася ідея щодо визачення висоти над землею. Зосередившись, наскільки це можливо в даному становищі, та прислухаючись, він відпустив телефон. Почувся шелест схожий на листя дерева або куща, а за секунду - глухий удар. По внутрішньому відчуттю, висота складала метрів п*ятнадцять-двадцять точно. Високувато для стрибка. Маленкий приступ паніки охопив молодого чоловіка... Що далі робити? Де він? Як опинився в такому малоприємному становищі?
  Тим часом, хмарність розвіювалася, оголюючи все більшу частину нічного неба. З радістю Орест відкинув думки про можливу сліпоту, адже все більше і більше зірок він нараховував над головою. Виділив, навіть, Полярну зірку по Малому Ковшу. Тепер він знав де Північ, і вгледівшись в ту частину обрію, де має бути Схід, з радістю помітив ознаки просвітлення небокраю. Це віщувало про скорий початок нового дня. Едине тепер, що заважало спокійно дочекатися його, це був той, виїдаючий зсередини мозок, тріскочущий шум...

[mechanic]

и я когда-то баловался (было опубликовано на РыАА)

Не "Канатчикова Дача"...
Этот форум о другом...
И не та уж передача -
Расширяется дурдом.

На Дискавери канале
Про Бермуды невдомек,
Перед камерой в деталях
Там рожают вертолет!

Вот он пилит и клепает -
Из КИТ-а все достает...
Вот редуктор собирает -
И родился вертолет!

Хорошо ему в ангаре,
И Лайкоминг - в самый раз...
Что бы он родил в сарае
И с мотором марки ВАЗ?

Робинсона вертолеты
Будоражат разум нам -
Безопасны ли полеты?
Или это все обман?

Дюймы, фунты - счет заморский -
И теперь опять конфуз:
Начинали как Сикорский,
А закончили как Хьюз...

Настоящих, буйных мало
Теоретиков - не счесть
Нам КИТ-ов недоставало -
Пилим лопасти Ми-6.

Слухи всякие витают:
Где тут правда, а где нет -
Не все "Ангелы" летают...
Наш теперь уже "Кадет"...

Вот услышал на базаре:
Рас-Турбинился прогресс -
Артемчук ушел к Сикаре
Ставить Ангелу Компресс.

В Боинге дела не худо - ждут очередное чудо,
Это только потому,
Что делами заправляют
Чингачгук и Виниту.



Автожирами пугают, дескать хорошо летають...
Мистер Твистер, ёма-ё...
Вон он там вверху маячит, за спиной пропеллер прячет...
Но висеть он не могёть...

Мы про втулки и шарниры
Сочинили реферат,
Отослали его "Милю" -
Ожидали гонорар.

Нам же показали дулю
Объяснили: плагиат -
Это все придумал Юрьев
Еще 70 лет назад...

И один из них, Механик
Рассказал как должно быть:
Супер будет, если хитро
"Каман" с "Камовым" скрестить!

Что ты строишь, кто твой спонсор -
Каждый лез и приставал,
Но Механик затаился -
На вопрос не отвечал.

Он лишь тихо улыбался
И писал... - О чем?, постой -
О над нами издевался,
А ведь он и сам такой...

"Кобры", "Пумы" и "Газели"...
"Санька" - тот уже не в счет -
Мы про них "собаку съели",
Чей же лучший вертолет?

И технические страсти
Раскалились до бела -
Прочность - это в Божьей власти -
Не оспоришь никогда...

Все мы что-то тихо строим.
То, что долго - не беда...
И о том, что стоим спорим -

Вот как сильно беспокоют вертолетные дела.

[DAMIR]

Орест (продовження)

Чекаючи світанок, Орест дозволив собі розслабитись й поринув в дрімоту. Дрімоту без сновидінь та спокою, під пригнічуючий акомпонемент безджерельного всюдисущого звуку тріщання незрозуміло чого і де. Уривками пролітали незрозумілі образи та звуки, згенеровані пошкодженим тілом, та виснаженим залишком свідомості. Вони пролітали як автівки пролітають на великій швидкості повз, чекаючого на зелений сигнал, перехожого. Він намагався придивитись їм навздогін, але наступна примара відволікала й перетягувала частину уваги на себе. Відокремити одне й зрозуміти, в такому потоці бодай щось, не було ніякої можливості. Все спліталося в один великий клубок: звуки, образи, тіні... І замість відпочинку ця дрімота ще більше знесилювала, й до того не дуже міцну, свідомість хлопця.
  Інколи він прокидався, поглядуючи на обрій, але одразу ж знову поринав у гнітюче марення. Час перетворився на тягучу, з приторним смаком, субстанцію. Орест відчував її фізичну сутність. Вона розповзалася по всьому тілу, заповнювала усі закутки одягу, обгортала своєю ковдрою з ніг до голови. Геть виснажений таким сном, він знову втратив свідомість...
  Пробудження було важким. Насамперед від спеки, яка піднялася разом з Сонцем. В першу хвилину, осліпленний ним, Орест геть нічого не зміг розгледіти. Він просто підняв очі, й вдивлявся в бездонне чисте небо, яке повільно, по мірі нормалізації зору, набирало свою законну блакить. Ще дошкуляв біль по тілу, та в голові. Ну, і звісно ж - той бридкий уже шум.
  З набиранням глибини кольору, почали прояснятись паралельні лінії, перекреслюючи пустоту ясного неба. Спочатку, Орест не придавав їм значення. А потім, таки задумався - що це може бути? Нарешті, набравшись хоробрості, він озирнувся, і побачив недалеко від себе металеве сплетіння ферми опори ЛЕП. І тут все встало на свої місця. І висота, і вітер, і тріскучий шум. А сам хлопець був підвішений до нижнього проводу, за який зачепилися погнуті дюралюмінієві трубки, строкате полотно, й два ремені, що тягнулися до нього. Один до поясу, а другий до плеча. Отакої! Як?! Як можна опинитись на проводі високовольтної лінії електро-передачі? Причому, явно працюючої, судячи з тріску протікаючого струму високої напруги...

[DAMIR]

...

[DAMIR]

Орест (продовження)

Заспокоївшись трохи, можна озирнутись довкола детальніше. Нічний експеримент з телефоном

підтвердився - висота пристойна. Навколо розгорнулася гірська місцевість, скорше всього,

карпатська. Дві сусідні опори стояли на підвищеннях, а між ними проходив глибокий яр. Орест висів

на третині проміжку між фермами, й якраз на початку одної сторони урвиська. Ближче до опори, метрів

за десять, росло дерево липи. Від крони до нижніх дротів ЛЕП, відстань складала метрів шість.

Місцевисть явно не заселена, адже крім лінії, нічого не вказувала на присутність людини. Ані доріг,

ані будівель, в поле зору не потрапило. Навкруги буйно зустрічала новий день природа. Шуміли

лиством дерева та кущі. Птахи заповнювали своїм співом простори поміж величавих гір... Проводячи

поглядом навкруги, Орест помітив на дні яру уламки якогось апарату. Двигун, трубчата рама, гвинт,

колеса. Знову поглянув на строкате полотно, мляво звисаюче з дроту... Дуже знайомі предмети. ...І

ніби струмом пройняло по тілу. Раптом, лавиноподібно, пам'ять почала відкривати шухлядки

свідомості, що були типчасово призачинені недавнім потрясінням... За декілька секунд перед очима

промайнуло все його життя, аж до минулої ночі.
  Народився наш герой в маленькому селі на Прикарпатті. В родині колишніх педагогів, а після

розпаду Союзу, рядових армії заробітчан. Мати їздила до Европи на сезонні роботи в полі, а батько в

Росію на будівництво. Доглядали й виховували маленького Ореста, загалом, дідусь з бабусею. Батьки

підключались лишень на пару місяців узимку, коли поверталися в несезон додому. Батьківська

присутність відчувалася по регулярним грошовим переказам, по які щомісяця разом з бабцею, Орест

ходив у місцеве відділення Укрпошти. Батько з матір'ю, бажаючи єдиному синові кращої долі, по

закінченні школи всунули його на навчання у престижний львівський ВУЗ. На, популярну тоді,

спеціальність - менеджер. До того ж, брат батька займав гарну посаду в агрохолдингу, й обіцяв

підсобити в подальшому працевлаштуванні. А "всунули" тому, що з дитинства хлопчина проявляв інтерес

до авіації. Мріяв з нею зв'язати свое майбутне. Але на всі вмовляння й аргументи, чув завжди одне -

то дурне й небезпечне діло. Поглянь на місцевий аеропорт - бур'яном весь заріс. А он, син голови

села, працює в Тернополі менеджером. Нещодавно новенького джипа прикупив. Батьківську хату як

відремонтував... Непогано живе, одним словом. Знаючи, як важко даються батькам ті гроші, Орест не

міг суперечити їх волі. Думав - вивчусь, а далі буде видно що робити. Отак, непомітно для себе, він

вивчився, й за допомогою дядька, перетворився в офісний планктон.
  Все ж таки, мрія дитинства дала про себе знати, й крадькома від батьків, Орест відвідував

напівлегальний аеродром, де вивчився пілотувати мотодельтаплан. Навідміну від роботи, в справі

пілотування у нього були пристойні результати й здобутки. Воно й не дивно - краще завжди виходить

те, до чого лежить душа.
  Згодом одружившись, молодий чоловік почав відчувати гостру необхідність в покращенні

матеріального становища. Хотілося жити з дружиною окремо від батьків. Придбати автомобіль не

радянського виробництва. Відпочивати на пристойному курорті. Відчувати себе людиною, врешті-решт. А

на посередній посаді в агрохолдингу, з його, явно не "офіснопланктонними" задатками, сподіватись на

пристойну зарплатню, можна було десь ближче до пенсії. І наявність дядька "зверху" не допомагала.

Ну, не його то справа, папірці перекладати. І все тут. Хоть ти трісни.
  На аеродромі, взявши до уваги хист Ореста до польотів, один знайомий запропонував "шабашку" на

узбережжі Чорного моря. Катати відпочиваючих над курортним містечком на поплавковому

мотодельтаплані. Оплата була пристойною, й хлопець погодився. Якраз згодився й дядько - виписував

відпустку без черги, лікарняний там, і все таке...
  Спочатку все подобалося новоспеченому покатушникові - море, улюблені польоти, пристойна грошова

винагорода. Але скоро таке життя стало нестерпним. Щоденні одноманітні конвеєри злетів та

приземлень, нескінченна юрба напівадекватних пасажирів, спека, шумні від дискотек ночі, все так

в'їлося в печінку Ореста, що вже не сила було дочекатися свого повернення до сім'ї. Та й, ніби

висока, на перший погляд, зарплата перетворювалася далеко від дому, на те саме що мав раніше.

Оренда житла, харчування, вечірні походи до бару з'їдали надбавку, на яку так розраховував. Звісно,

для власника такого бізнесу, все йшло як по маслу. А найманому пілоту діставалися крихти. Тож, було

вирішено - це був перший і останній сезон "покатушок".

[DAMIR]

Панове, то варто прдовжувати, чи ні? Це мій перший досвід у написанні подібних речей, і я потребую критики. Що не так, чи навпаки, бо самому не видно. 

[ussr]

Панове, то варто прдовжувати, чи ні? Це мій перший досвід у написанні подібних речей, і я потребую критики. Що не так, чи навпаки, бо самому не видно. 

Продовжуйте, цікаво 

[Кацо]

Панове, то варто прдовжувати, чи ні? Це мій перший досвід у написанні подібних речей, і я потребую критики. Що не так, чи навпаки, бо самому не видно. 

Продовжуйте, цікаво 

+1
Молодец Дамир
Критиковать нужно уже законченное произведение - начало ничё так

[Тэги:]

Украинский авиационный форум > Форум > Авиационный форум > Тема: З АВІАЦІЄЮ В СЕРЦІ