З АВІАЦІЄЮ В СЕРЦІ
Sane:
Сегодня по работе встречался с хорошим человеком, любящим небо в проявлении бабочек (коллекционирует)
Узнав мою любовь к авиации презентовала мне не большую коллекцию моделей-копий в масштабе и стенд для них. Обещала на следующей неделе добавить моделей
Вот некоторые из них
DAMIR:
Уривок з мого оповідання. Забігаючи наперед - з авіацією зв*язок є. ))
Викладаю аби зрозуміти - чи варто продовжувати.
------
Монотонний, пробираючий наскрізь, тріскотливий шум. Незрозуміло було де його джерело. Так, ніби він починався з середини мозку, і віддавав по всьому тілу, особливо проявляючи себе на поясі та правому плечі. І темнота. Така темнота, при якій закриваючи очі, Оресту здавалося що так було світліше ніж з відкритими. Відчувалась незрозуміла легкість по тілу. Майже безопірна невагомість, окрім плеча та відділу навколо поясу, де зтягував тіло шкіряний ремінь. До того ж, в цих місцях, разом з шумом підсилювалося дивне відчуття, здаля схоже на біль. Якесь незрозуміле відчутя. Але, все ж таки, ідентифікувалося як біль. На обличчі відчувалося дихання прохолодного вітру. Подекуди прилітали мокрі холодні краплі води.
Оресту навіть знадобився деякий час, щоб згадати своє ім*я. Розпорошена свідомість намагалася співставити навколишні відчуття й зробити хоча б загальний висновок, щодо місцезнаходження власного тіла на данний момент. Це вдавалося їй не дуже продуктивно. Давалася в знаки всепоглинаюча темрява і явний провал в пам*яті. До болісного відчуття в тілі додався біль скроневої частини голови. Більше всього, від недавнього удару чимось пласким, але твердим. На мить пробрало жахом від страшної думки, але поворухнувши почерзі всіма кінцівками та пальцями на них, Оресту трохи відлягло. Уже добре. Тепер потрібно, що називається, локалізуватись по мірі можливостей. Зусиллям опанувавши плин хаотично набігаючих думок, вдалося таки зрзуміти що він зараз ніби до чогось підвішений. Точками підвісу були шкіряний пасок на джинсах, та якийсь мотузок, обкручений навколо передпліччя. Вдалося, зрозумівши не високу надійність такого кріплення, побороти інстинктивний порив звільнитись від пут - адже невідомою була висота до твердої поверхні. Це був знак того, що здоровий глузд почав повертатися. Повільно, але стабільно. Також добрий знак.
Вільною від болю та мотузка рукою, Орест почав дослідження тіла на предмет пошкоджень і можливої кровотечі. Зважаючі на обставини, це було більш ніж ймовірно. На щастя, його здогадки не підтвердились оглядом. Він перейшов на ревізію вмісту кишень. В штанях знайшовся мобільний телефон. На натискання та спробу увімкнути реакція була відсутня. Долонею відчувалося потрощене скло дисплею з помітним рельефом пристойної вм*ятини. Зрозуміло - скористатись ним вже не варіант.
DAMIR:
Просуваючись вище по одягу, виявилось що та частина жилету де кишеня з ліхтариком, ножем, запальничкою, документами, була вирвана. Тобто, вся нижня частина відсутня. Єдине що залишилося з речей, окрім недобитку мобільного, це наручний годинник. Але й з нього толку мало - без підсвітки, нажаль.
Думки вже мали щось схоже на нормальне функціонування головного мозку. Але цей шум... Тріскотливий. Ніби й знайомий, і в той час важко було точно згадати його природу й причину. Шум трщав в унісон з пульсуючим болем в черепній коробці. І це добряче заважало зосередитись. Зверху в темряві, деінде, пробивалися крізь хмарність тускняві зірки.
Потрібно щось робити. Допоки пам*ять не повернулася, Орест вирішив зосередити зусилля на своєму тепершньому становищі. Максимально піднявши догори вільну руку, спробував відшукати до чого він підвішений. Нічого на потрапило в радіус розмаху. Тільки той мотузок, і ще шлейка, зачеплена за ремінь. Розгойдатись, щоб натрапити на перешкоди обабіч себе, на такому спорядженні було занадто ризиковано. Цей варіант було відхилено.
Згадавши про мобільник, з*явилася ідея щодо визачення висоти над землею. Зосередившись, наскільки це можливо в даному становищі, та прислухаючись, він відпустив телефон. Почувся шелест схожий на листя дерева або куща, а за секунду - глухий удар. По внутрішньому відчуттю, висота складала метрів п*ятнадцять-двадцять точно. Високувато для стрибка. Маленкий приступ паніки охопив молодого чоловіка... Що далі робити? Де він? Як опинився в такому малоприємному становищі?
Тим часом, хмарність розвіювалася, оголюючи все більшу частину нічного неба. З радістю Орест відкинув думки про можливу сліпоту, адже все більше і більше зірок він нараховував над головою. Виділив, навіть, Полярну зірку по Малому Ковшу. Тепер він знав де Північ, і вгледівшись в ту частину обрію, де має бути Схід, з радістю помітив ознаки просвітлення небокраю. Це віщувало про скорий початок нового дня. Едине тепер, що заважало спокійно дочекатися його, це був той, виїдаючий зсередини мозок, тріскочущий шум...
mechanic:
и я когда-то баловался (было опубликовано на РыАА)
Не "Канатчикова Дача"...
Этот форум о другом...
И не та уж передача -
Расширяется дурдом.
На Дискавери канале
Про Бермуды невдомек,
Перед камерой в деталях
Там рожают вертолет!
Вот он пилит и клепает -
Из КИТ-а все достает...
Вот редуктор собирает -
И родился вертолет!
Хорошо ему в ангаре,
И Лайкоминг - в самый раз...
Что бы он родил в сарае
И с мотором марки ВАЗ?
Робинсона вертолеты
Будоражат разум нам -
Безопасны ли полеты?
Или это все обман?
Дюймы, фунты - счет заморский -
И теперь опять конфуз:
Начинали как Сикорский,
А закончили как Хьюз...
Настоящих, буйных мало
Теоретиков - не счесть
Нам КИТ-ов недоставало -
Пилим лопасти Ми-6.
Слухи всякие витают:
Где тут правда, а где нет -
Не все "Ангелы" летают...
Наш теперь уже "Кадет"...
Вот услышал на базаре:
Рас-Турбинился прогресс -
Артемчук ушел к Сикаре
Ставить Ангелу Компресс.
В Боинге дела не худо - ждут очередное чудо,
Это только потому,
Что делами заправляют
Чингачгук и Виниту.
Автожирами пугают, дескать хорошо летають...
Мистер Твистер, ёма-ё...
Вон он там вверху маячит, за спиной пропеллер прячет...
Но висеть он не могёть...
Мы про втулки и шарниры
Сочинили реферат,
Отослали его "Милю" -
Ожидали гонорар.
Нам же показали дулю
Объяснили: плагиат -
Это все придумал Юрьев
Еще 70 лет назад...
И один из них, Механик
Рассказал как должно быть:
Супер будет, если хитро
"Каман" с "Камовым" скрестить!
Что ты строишь, кто твой спонсор -
Каждый лез и приставал,
Но Механик затаился -
На вопрос не отвечал.
Он лишь тихо улыбался
И писал... - О чем?, постой -
О над нами издевался,
А ведь он и сам такой...
"Кобры", "Пумы" и "Газели"...
"Санька" - тот уже не в счет -
Мы про них "собаку съели",
Чей же лучший вертолет?
И технические страсти
Раскалились до бела -
Прочность - это в Божьей власти -
Не оспоришь никогда...
Все мы что-то тихо строим.
То, что долго - не беда...
И о том, что стоим спорим -
Вот как сильно беспокоют вертолетные дела.
DAMIR:
Орест (продовження)
Чекаючи світанок, Орест дозволив собі розслабитись й поринув в дрімоту. Дрімоту без сновидінь та спокою, під пригнічуючий акомпонемент безджерельного всюдисущого звуку тріщання незрозуміло чого і де. Уривками пролітали незрозумілі образи та звуки, згенеровані пошкодженим тілом, та виснаженим залишком свідомості. Вони пролітали як автівки пролітають на великій швидкості повз, чекаючого на зелений сигнал, перехожого. Він намагався придивитись їм навздогін, але наступна примара відволікала й перетягувала частину уваги на себе. Відокремити одне й зрозуміти, в такому потоці бодай щось, не було ніякої можливості. Все спліталося в один великий клубок: звуки, образи, тіні... І замість відпочинку ця дрімота ще більше знесилювала, й до того не дуже міцну, свідомість хлопця.
Інколи він прокидався, поглядуючи на обрій, але одразу ж знову поринав у гнітюче марення. Час перетворився на тягучу, з приторним смаком, субстанцію. Орест відчував її фізичну сутність. Вона розповзалася по всьому тілу, заповнювала усі закутки одягу, обгортала своєю ковдрою з ніг до голови. Геть виснажений таким сном, він знову втратив свідомість...
Пробудження було важким. Насамперед від спеки, яка піднялася разом з Сонцем. В першу хвилину, осліпленний ним, Орест геть нічого не зміг розгледіти. Він просто підняв очі, й вдивлявся в бездонне чисте небо, яке повільно, по мірі нормалізації зору, набирало свою законну блакить. Ще дошкуляв біль по тілу, та в голові. Ну, і звісно ж - той бридкий уже шум.
З набиранням глибини кольору, почали прояснятись паралельні лінії, перекреслюючи пустоту ясного неба. Спочатку, Орест не придавав їм значення. А потім, таки задумався - що це може бути? Нарешті, набравшись хоробрості, він озирнувся, і побачив недалеко від себе металеве сплетіння ферми опори ЛЕП. І тут все встало на свої місця. І висота, і вітер, і тріскучий шум. А сам хлопець був підвішений до нижнього проводу, за який зачепилися погнуті дюралюмінієві трубки, строкате полотно, й два ремені, що тягнулися до нього. Один до поясу, а другий до плеча. Отакої! Як?! Як можна опинитись на проводі високовольтної лінії електро-передачі? Причому, явно працюючої, судячи з тріску протікаючого струму високої напруги...
Навигация