Хай очікують ті що за пароха голосували.Я бізнесменів,олігархів не дурно непереварюю.
Я голосував за Пороха. А в 2004 за Юща. Навіть допомагав місцевому штабу з відеофіксацією порушень на виборах, їздив з відеокамерою та активістами по дільницях. Аж захворів запаленням легень і вже не попав ні на третій тур, ні на Майдан. При цьому в штабі, як тільки прийшов до них, при нагоді заявив, що "ваш Ющ такий самий поц, як і Яник, однак краще хай вже він". Ледь не вигнали геть, добре, що знайомі активісти вступились. Це прелюдія, пояснюю свою висхідну позицію до основної думки.
Одна з бід в тому, що в "бомонді", який склався, геть немає кого вибирати - у всіх рильце в пушку, геть в усіх. Немає ЖОДНОГО позасистемного. Свого часу я варився в держслужбі, трохи знаю цю кухню і цих людей, дехто, з ким починали після інститутів, вже там, наверху в Києві. Дехто повернувся трохи вниз, перечекати "люстрацію", щоби знову підійнятись наверх. Розказують те, чого ніде не публікують.
Однак це зовсім не основна біда. Пам"ятаєте, коли в "кримнаші" почались перші і наступні негаразди неорашистських реалій, вони говорили "нужно немножко потерпеть, зато рассия"? Терплять донині і кінця цьому немає. А тепер повернемось до нас. Вибрали Пороха (до цієї пори вважаю, що це був найкращий варіант на той час), і почали "трохи терпіти, зате Україна, а не путлер". Все правильно, країна в небезпеці, треба захищати і т.д. - і об"єктивно треба потерпіти. Однак зараз я показую, що при цьому спрацював той же самий
совковий психологічний механізм "надо немножко потерпеть". Терпимо путлера, терпимо "проукраїнських" олігархів, терпимо ще невідомо що - і при цьому також очікуємо невідомо на що, щоби сталось
щось і нам всім стало одразу дуже добре. Готові по команді геть усі піти на війну і перемогти, тільки чекаємо на команду - а її нема. І не буде. Це і є основна біда. Лінь розуму, брак розуму при наявності всіх необхідних можливостей для здорової думки. Шукаємо собі чергового вождя, щоби самим не думати? І чи сильно відрізняємось ми при цьому від підданих РФії?
Взагалі дивуюсь, що Майдан відбувся. Бог дав нам шанс очистити наше життя, а ми зараз цей шанс просираємо в часі і просторі.
Пам"ятаю, як на роботі ще при Янику зарплату кілька років тому затримували - хоч би хто пристав на мою пропозицію поїхати наверх і розібратись, у чому ж справа. Сидять в кредитах, годують сім"ї - і хоч би хто рипнувся відстояти свої чесно зароблені гроші. Мене аж тіпало. Це правобережна Україна, україномовний регіон, всі, як один, допомагали і допомагають до цією пори фронту, ходили, як у воду опущені, коли стався "кримнаш", практично всі голосували за Пороха і т.д. Часом думаю, що якби окупація почалася б тут, то було б те ж саме, що з Донбасом, або щось схоже на те - всі
раби, годні "покачати права" лише при гарантованій безпеці, по команді або в натовпі на чужій території, де їх не знають.
З такими людьми хоч кого вибирай - толку не буде.
Навіть, якщо вибрати ідеальну верхівку, "середина" та "низи" складають основну працюючу чисельність. Якщо замінити цю середину з низами, то все зупиниться і буде хаос. Я вже бачив, як при Ющенко в одній з місцевих рад новообрані "любі друзі" розігнали всіх "старих" і досвічених, понабирали нових, ура-патріотичних дурних, але "своїх" - і за місяць-другий дійшли до ситуації "капут!" Потім перепрошували "люстрованих" попередників і запрошували на роботу, щоби спасали ситуацію. Частина повернулась. Ковбасило їх ще довго. Такі результати бездумних перестановок.
Лише активність знизу дає нам можливість зкерувати політику в правильне русло. Пам"ятаєте, як у 2013 році у Врадіївці сталось повстання місцевого населення проти безпредєлу ментів? Зашевелились, паскуди, навіть Яник не дуже прикривав.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B8_%D1%83_%D0%92%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%86%D1%96До речі, ніби організатора Врадіївки зараз тримають в СІЗО за щось, якщо інтернет не бреше. І що ми знаємо про це? І як же спасаємо своїх
народних вожаків? А нічого не робимо. Жертвуємо гроші на війну, сплочуємо податок на війну та інші податки - і ніц не котролюємо, куди ж насправді спрямовуються наші кошти. Отака собі совєцька пасивність.
...У мене товариш є, був геть російськомовний, від народження. Українець. Кинув заробітки за кордоном і приїхав на Майдан допомагати бійцям. Після майдану розмовляв українською так чисто, що я мусив добирати слів, щоби спілкуватись з ним правильно. Мені вперше в житті було соромно за мій суржик, яким спілкуються всі навколо мене. А зараз тут, на форумі, залишились лише одні патріоти, однак по факту зі мною спілкуються українською кілька чоловік, усі інші так і продовжують спілкуватись мовою радянських окупантів. Що, за півтора роки не можна було вивчити українську мову? Чи тут вже геть усім за 60 і праві лобні долі вже геть атрофувались? Сумніваюсь. Просто "і так сойдёт". Савєцкий сіндром.
Біда - в нас. Ми самі є носіями власної біди. Як говорить дехто, "каждый сам кузнец своего пиздеца".
Маю два гасла:
1) "
Зберігайте спокій та чистіть кулемет." і
2) "
До зброї, браття!".
І зараз не знаю, яке гасло застосовувати, муть якась незрозуміла твориться, ЗМІ такі якісь сумирні стали...
Прогнозую, що зараз хтось почне кидати в мене чимось і репетувати "зрада! геть!", однак це все одно не принесе користі нашому суспільству в цілому.
Думаю, що зараз майже все одно, кого вибирати ("Оппоблок", звісно ж, усувати подалі). Як тільки люди заворушаться і будуть наводити контроль і порядок
на місцях, так одразу "слуги народу" наверху почнуть дуже трепетно та послужливо реагувати. Будь які "слуги", будь яких партій. Як це зробити - не знаю. Не знаю, де взяти достатню кількість правильної "братви" (щоби були
людьми, мали інтелігентність в генах, а не лише дипломи - і були при цьому відчайдухами та бійцями) і як забезпечити фінансування сімей на час змін.
Ось так я бачу це все.